Плейлист: що слухає фронтвумен гурту Braii Оксана Бризгалова
7 грудня альбом Lovely dark things у Closer представить український гурт Braii. Його фронтвумен Оксана Бризгалова (Оксана – засновниця популярної київської студії "Исток") любить рок, гурт Nirvana і грає на гітарі. Напередодні концерту Оксана Бризгалова спеціально для vogue.ua зібрала особливий плейлист, присвячений поняттю girl in a band – дівчатам, що грають у рок-гуртах.
Історія цього гурту, як ніщо інше, уособлює всю складність і крутість поняття girl in a band. Чотири класні дівчини, чотири різні характери, у кожної свої мрії та цілі, у кожної своя доля. Харизма, секс, наркотики, рок-н-рол. Є класний фільм про історію гурту. Мені дуже запам'яталася сцена розмови між солісткою Шері Кюррі і гітаристкою і засновницею гурту Джоан Джетт. Шері озвучує своє рішення покинути гурт, щоб жити нормальним життям, а Джоан відповідає їй, що рок-н-рол і є її життям.
Я, як фронтвумен рок-гурту, з моменту його появи зіткнулася з раніше незнайомими мені переживаннями та емоціями. З сумнівами, ревнощами, з частими нападами паніки без причини, але також і з найяскравішими в житті моментами на сцені і в процесі створення музики. Нещодавно прочитала мемуари Кім Гордон, басистки Sonic Youth, і все якось стало зрозуміліше. Там я знайшла для себе безліч відповідей на запитання, що непокоїли мене. Дуже рекомендую. А гурт обожнюю. Саме їх хотілося б побачити наживо, що вже, на жаль, неможливо.
До Кортні Лав у мене змішані почуття. Не можу не зізнатися, що звинувачую її в смерті Курта Кобейна. Не зв'язавшись б з нею, він не згас би так раптово. І ми, можливо, ще фанатіли б від його нових платівок. Але разом з тим, не можу не визнати її талановитою сонграйтеркою, артисткою і особистістю, яка уособлює стиль і протест цілого покоління.
У моїй пам'яті часто спливає епізод: мені років 13, батьки дарують перший CD-плеєр і диск The Cranberries. І ось я йду центром Києва в навушниках, з чокером, у черевиках на платформі і в чомусь там ще. І тут Долорес співає "Just my imagination"... мене переповнює зсередини. Бути мрійницею, бути не такою, як усі, свято зберігати щось чисте і чесне всередині. Це один з улюблених гуртів моїх підліткових років, що так само улюблений і зараз.
На мій погляд, 80-ті – найдивніший період у сучасній музиці. Але цей жіночий, дещо готичний пост-панк точно був яскравим явищем нової британської хвилі. Стиль гурту, зовнішній вигляд і образність в музиці – безумовно частина мого музичного бекграунду.
Хочеться поділитися все ж не лише музикою, яка сформувала мене, але й відкриттями. Пам'ятаю, десь в Італії переїжджала з одного міста в інше, в дорозі годин 5. І, як зазвичай, Shazam напоготові, щоб знайти нової європейської музики. Чую класну пісню... цікавий жіночий вокал, загальний саунд, посил, енергія. Зашазамила, їду далі. Через кілька годин та ж історія повторилась: зачепило, зашазамила. У підсумку я зловила одну і ту ж пісню тричі на різних радіостанціях, і щоразу цікавилася, хто ж це. Як виявилось, Blood Red Shoes – англійський гурт, який до того ж цього року виступав у Києві.
