Індивідуальне рішення: інтерв'ю з шеф-дизайнером Александріною Лукач
Александріна Лукач, керівник і шеф-дизайнер Intemporary Design Studio, – про те, як арт-об'єкти українських художників допомагають наповнити будинок життям.
Бюро Intemporary Design Studio я відкрила 2005 року. У мене цікавий життєвий досвід: за першою освітою я лікар, хірург-офтальмолог, а другу отримала в Національній академії образотворчого мистецтва і архітектури, коли зрозуміла, що хочу займатися дизайном.
За 13 років ми реалізували десятки інтер'єрів. Студія працює над проектами різного масштабу: від створення внутрішньої архітектури і дизайну інтер'єрів квартир, будинків, офісів – до декорування та відновлення окремих кімнат.
Я б порівняла свою роботу з тим, як працюють майстри, які шиють одяг на замовлення за індивідуальними мірками, з урахуванням особливостей фігури і способу життя замовника. Ти повинен працювати з ювелірною точністю – тоді костюм сяде по фігурі, а інтер'єр з абстракції перетвориться у справжній будинок.
Зараз з'являється нове поняття розкоші в інтер'єрі. Так, під час створення своїх інтер'єрів я все частіше наполягаю на використанні предметів українських художників, а не тільки речей відомих брендів. Це живопис і графіка, авторські килими, меблі, кераміка і арт-об'єкти. Клієнтам ця ідея цікава тому, що це справжня творчість, в якій є місце для експромту і загадки. Я співпрацюю з Аллою Жмайло, Наташею Єгоровою (TasaOro), Оксаною Левченею, Олею Фрадіною. Наприклад, для одного з об'єктів ми з Аллою Жмайло створили "рушники" – динамічні інсталяції висотою 2,5 м з використаних покришок і малярської сітки з візерунками українських вишивок. А в риму до них народилися скульптури "палиці мольфарів". Для іншого клієнта були створені інсталяції умовної "скатертини-самобранки", а разом з Наташею Єгоровою ми придумали композиції з гілок, старого посуду і ланцюгів.
Коли інтер'єр правильно збудований і ретельно продуманий, створюється атмосфера, в якій народжуються несподівані рішення. Потрібні тільки розуміння і довіра з боку замовників. За 13 років ми її заслужили.
Текст: Дарія Ковалева