Жінки зі Сталі: історія дівчини, яка дочекалася коханого з полону

"Вибачте за затримку… Такий спектр емоцiй i подiй. Олексія обмiняли, я не вiрю. Пiсля чотирьох мiсяцiв повноï тишi без смс і новин. Досі шок", – пише мені в месенджер дівчина Мілена (імена героїв змінені з міркувань безпеки. – Ред.). Мiлені 28, вона – одна з "Жінок зі Сталі" – це громадська організація, що об’ єднує тих, чиї близькі перебуваюь у полоні. Мілена з Києва, до війни працювала в туризмі й багато подорожувала. Її коханий пішов у ТрО, а згодом – потрапив на Азовсталь і провів 4 місяці в полоні. Ця історія має гепіенд: Мілена дочекалася нареченого. Розповідаємо історію кохання, рішучості та надії. І віримо, що світло переможе темряву.

Про початок війни

Про те, що вiйна буде, Олексiй говорив ще восени минулого року. Передбачав великий свiтовий розподiл та змiни. Я завжди прислухалася до його думки, було цiкаво слухати, як вiн мiркує, не тiльки з огляду на його досвiд, а й бачення свiту загалом. Але в те, що все станеться саме так, вiрити не хотiлося. Тому до загрози вторгнення я ставилася скептично. Навiть почувши вибухи вранці 24 лютого, просто не звернула уваги. Згодом зателефонували друзi з поганими новинами. Кiлька годин ми збирали речi, вкладаючи ïх у валiзи замiсть лiтнього одягу, який вже був зiбраний для нашоï довгоочiкуваноï вiдпустки. Ту відпустку зірвала війна.

Я залишилася вдома, мiсяць жила в підвалі. Менi пощастило: будинок новий, а пiдвал був подібний до лофт-коворкiнгу. Щоправда, було дуже холодно – десь 12°С. Розетки згорiли вiд напруги, нагрівати приміщення не було чим, тому ми із сусідами спали в спортивних костюмах, пуховиках та пiд двома ковдрами. Олексій же з першого дня боронив Iрпiнь, Бучу, Гостомель. Тодi вiн дислокувався недалеко вiд мене й ми могли бачитися. Я готувала їм з побратимами щось смачненьке, привозила одяг.

Про коханого

Олексiй – це втілення моїх уявлень про те, яким має бути справжнiй чоловiк. Усi свої якостi вiн виховав у собi ще з дитинства, знаючи, у якій сфері хоче працювати та ким бути. Мабуть, саме вони спонукнули його з першого дня стати на захист: Батькiвщини, кожного украïнця, родини, мене та нашого майбутнього.

Він з дитинства захоплювався спортом – все його життя, інтереси та бізнес до війни були дотичні до спорту. Він не мав бойового досвіду, – лише служив в армії, – отже в його активах були переважно спортивна дисципліна та бойовий дух.

Про політ у Маріуполь

Про ті вертольотні рейси досі ходять легенди. Гвинтокрили лiтали до Маріуполя, який був уже в трьох кiльцях, з 25 по 30.03. Доставляли хлопцiв та медикаменти, назад забирали поранених. Це був секретний повiтряний шлях. Мiсцями гвинтокрили летіли на висоті 15 метрiв, щоб ïх не засiкли, іноді – знижувалися на критичну висоту, чiпляючи дроти та дерева.

Летiти в уже заблокований Марiуполь Олексій вирішив одразу. На збори було всього кiлька годин. 72 добровольцi кiлькома рейсами мали долетіти в мiсто через 200 км непiдконтрольноï Украïнi територiï. Бойових завдань було кілька: доставити добровольцiв з медикаментами та ïжею на допомогу бiйцям, забрати назад поранених. Головною ж метою групи Олексія була деблокада.

Разом з побратимами вони лишилися в окупованому місті, де разом з іншими силами ЗСУ вели надважкі вуличні бої. Тим часом орки викрили секретний повітряний шлях, збили два гвинтокрили. Про допомогу та підкріплення вже не йшлося, адже використовувати повітряний шлях було більше не можна.

Деблокади не сталося. Натомість у середині квітня вони з побратимами вирішили дістатися "Азовсталі". То була важка переправа: з кiлькох сотень бiйцiв вижила лише половина. Проте найважче чекало попереду.

Про "Азовсталь"

Бійці "Азовсталі" героïчно протистояли армiï окупантiв, що перебiльшувала ïх кiлькiстю, технiкою та авiацiєю в пiв сотнi разiв. Саме завдяки тому, що хлопцi утримували "Азовсталь" та цим відвертали на себе величезну частину армії агресора впродовж кiлькох мiсяцiв, ворожі сили не змогли захопити ще бiльшу частину наших територiй та з’єднатися з Приднiстров’ям. Кiлька сотень героïв цiною життя запобiгли вторгненню російської орди до Європи – i це не перебiльшення. Вони повторили й затьмарили iсторiю трьохсот Спартанцiв.

Олексiй знає, як я люблю квiти, i часто тішив мене ними в мирному життi. Якось, ще перебуваючи на "Азовсталi", вiн зiбрав для мене букетик макiв і вислав фото. Це був дуже промовистий кадр, де на тлi квiтiв були снаряди та зброя. Тоді я сказала йому, що це найважливiший та найдорожчий букет у моєму життi. Він зiгрiвав мене весь час.

Проте зв’язку майже не було, iнодi доводилося чекати дзвінка або повідомлення по 12 днiв. Але щоразу вiн просив не хвилюватися – навiть якщо не писатиме взагалi: кожна звістка могла коштувати життя, адже заради того треба було піднятися на зруйновану дев’ятиповерхівку чи дістатися iншоï небезпечноï дiлянки, де був Старлiнк. У цьому була гірка іронія: мало не вiддати життя, щоб сповiстити, що живий….

Про спроби екстракції та полон

На початку травня дiвчата з "Жiнок зi сталi" провели два брифiнги в Туреччинi з наміром просити пана Ердогана та свiтову спiльноту про екстракцiю наших бiйцiв. Тодi петицiя набрала бiльш як 1,5 мiльйона голосiв з усього свiту. Наприкiнцi травня менi зателефонували iз Червоного Хреста й повiдомили, що вiн вийшов з "Азовсталi". Це все.

Наших героïв евакуювали на непiдконтрольну Украïнi територiю. Ми розумiли, що це полон. Але, чесно кажучи, тодi я зiтхнула з полегшенням: вже не було сил дивитися, як у ХХІ столiттi, у прямому ефiрi, знищують твоїх рідних, а ти не можеш зарадити. Нам повiдомили, що є спецiальнi домовленостi, згiдно з якими нашi герої чекатимуть швидкого обмiну в Оленiвцi.

І потягнулися години, дні, місяці тиші. Жодних звісток, жодної iнформацiï, жодних повідомлень. За всі чотири місяці я лише раз побачила фото коханого на російському каналi, яке свiдчило, що вiн полонений та перебуває в окупантiв.

Про найважчі моменти та Оленівку

Найважчі моменти? – це всi сiм мiсяцiв з початку вiйни. Навiть не знаю, що було гiрше: розумiти, що з величезною ймовiрнiстю вiн летить в один кiнець, що вiн кожного дня наражає себе на смертельну небезпеку, що опинився в повному оточеннi на "Азовсталi", на яку скидали фосфорнi та надважкi бомби, коли будiвлi в кiлька поверхiв складалися, як картковi будинки, чи коли вiдбувся теракт в Оленiвцi.

Наступного дня пiсля Оленiвки ми з "Жінками зі сталi", чиï рiднi були в полонi, мали знiмати соцiальний проєкт, щоб привернути увагу суспiльства до проблем полонених. Ми думали, що все зiрветься: настрiй був жахливий. Але ми опанували себе й вирiшили, що маємо бути сильними заради наших Героïв. Весь день ми вiдчували пiдтримку одна одноï, а також усiєï команди. Здається, тільки це й допомогло нам пережити той день.

Пiсля теракту в Оленiвцi досi немає пiдтверджених спискiв загиблих або поранених. Ворог порушує всi норми прав людини та Женевських конвенцiй. Не допускає до полонених представників мiжнародних органiзацiй, не дозволяє посилок, дзвiнкiв, не надає належного лiкування, харчування тощо.

Про жіночу силу

Iдея створити спiльноту "Жiнки зi сталi" виникла, щоб об’єднатися та звертатися до свiту офiцiйно, дiяти вiд iменi усiх родичiв полонених, зниклих безвiсти й загиблих захисникiв. За чотири мiсяцi ми дуже виросли. Багатьом з нас довелося долучитися до чогось кардинально нового, вiдмiнного вiд професiй і занять, що були до вiйни. Але в нас була спiльна мета й дуже висока мотивацiя, як нiколи, мабуть, до цього. Адже йшлося про здоров’я та життя рiдних нам людей.

Наразi в нас працює вiддiл психологiчноï, юридичноï допомоги, розроблено алгоритм дiй щодо звернень родичiв Захисникiв Украïни. Органiзовуються зустрiчi рiдних та органiв влади вiдповiдно до специфiки питань. Проводяться благодiйнi антистресовi заходи для дiтей та сiмей вiйськових. Також ми проводимо благодiйнi змагання для збору коштів на потреби ЗСУ.

Ми неодноразово зверталися до мiжнародних органiзацiй, які опікуються захистом прав людини. Було розроблено проєкт "Сто листiв до свiту", що мав на меті привернути увагу свiтових лiдерiв та органiзацiй до проблем жорстокого поводження з полоненими та iгнорування Женевських конвенцій.

Провели кiлька зустрiчей із МКЧХ, представниками ООН. Ця робота й досі триває, адже в полоні залишаються сотні наших захисників.

Про звільнення

За кiлька днiв до обмiну прийшла новина: Ердоган домовився про обмiн 200 полонених. Було точно не вiдомо, як i коли це станеться, хто буде серед цих людей. Але я дуже чекала звісток про коханого. I нарештi дочекалася. Вiн зателефонував сам і просто сказав, що його обмiняли. Говорили недовго – на телефонний дзвiнок була черга… Вiд емоцiй потiм просто плакала.

Вiн схуд на 30 кiлограмiв, зараз на реабiлiтацiï, та я можу перебувати з ним цiлодобово.

Не хотiлося б говорити про умови утримання в полонi, бо це може зашкодити тим, хто ще там, і засмутити ïхніх рiдних.

Можу лише наголосити на неймовiрнiй силi духу наших Захисникiв, що навiть у надскладних умовах вони здатнi зберiгати яснiсть розуму й почуття гумору, планувати своє життя та мрiяти, залишатися людьми. Олексiй розповiдав, як хлопцi пiдтримували один одного, коли в когось був День народження. Вони збирали ïжу та дiлилися на так зване свято. Одного разу злiпили з хлiба танк і потiм разом його з’ïли, як святковий торт.

Вiрю, що тi, хто ще лишається в неволi, обов’язково витримає всi випробування та повернеться додому.

Про звільнених і полонених героїв

Не можу оминути болючу тему: нині чути розмови про те, що обміняли "медійних" військових, імена та обличчя яких знав світ. Можливо, командирів і вiдомих військових було б набагато важче обмiняти потiм. Менi невiдомi деталi й умови. Скажу одне: геть не всi, кого обмiняли, медiйнi, – як мiй коханий та багато iнших звільнених. Важливо, що командири на волі зможуть зробити багато для нашоï перемоги. Звісно, сумно й боляче за тих, хто ще лишається в неволi. Ми дуже чекаємо всiх, вони – нашi Героï, Захисники Батькiвщини.

Усiм, хто чекає своïх рiдних з полону, можу порадити не здаватися, вiрити в якнайскорішу зустрiч. Не опускати рук та трансформувати свiй бiль у дiї. Це допоможе менш болiсно проживати сподівання та робити щось для спiльноï справи. Бо, як показала практика, разом украïнцi здатнi на багато. Продовжувати з холодною головою використовувати важелi тиску на мiжнароднi спiльноти, виходити на мирнi акцiï, й далі говорити про своïх рiдних.

Це засвідчує, що навiть у таких небезпечних ситуацiях нашi Захисники мрiють, люблять, живуть. Тому хочу побажати усiм, хто чекає своïх рiдних, думати про них, вiрити в них, вони це вiдчувають, це надає ïм сил.

Не слідуй за модою — відчувай її

Підписатися

Ще в розділі

Популярне на VOGUE

Продовжуючи перегляд сайту, ви погоджуєтесь з тим, що ознайомилися з оновленою політикою конфіденційності, та погоджуєтесь на використання файлів cookie.