Як в Україні прикрашали оселю до Різдва: традиції наших предків
Найвеличніше християнське свято, чарівне та казкове Різдво спрадавна супроводжувалося в Україні барвистими народними обрядами та звичаями, що передаються з покоління в покоління. Сьогодні для українців Різдво набуло нового змісту. Це свято перемоги світла над темрявою війни, свято єдності попри відстані та розлуки.
Різдво приносить в наші оселі сімейний затишок, доброту, радість і сподівання дива. До його святкування завжди починали готуватися заздалегідь: купували новий посуд — макітри, миски, горщики, — білили хату й розмальовували комин, шили й вишивали новий одяг для всіх членів родини та прикрашали житло. Різдвяні вироби не були простим декором: кожна прикраса мала глибоке символічне значення. Святкова оселя перетворювалася на особливий, дещо магічний простір. Занурмося разом у ту чарівну атмосферу та згадаймо основні традиційні прикраси, без яких неможливо уявити українського Різдва.
Дідух
Дідух був головною різдвяною окрасою домівки. Без нього не святкували жодне Різдво. Дідух — це дідівський дух, тобто дух дідів, усіх попередників роду, захисників і покровителів оселі. Вважалося, що на Різдво душі предків прилітають додому й сідають на гілочки солом’яного дідуха. Отже, обрядовий сніп засвідчував повагу до свого роду, а також був символом добробуту та гарного врожаю. Дідуха робили з першого або останнього обжинкового снопа — переважно із жита. Його урочисто забирали з поля та зберігали до різдвяних свят у клуні. У середньому дідух був 1,5—2 метри заввишки. Такий сніп інакше називали колядником, колядою, сноп-раєм, дідом, королем. Його освячували в церкві на свято Спаса, а на Святу вечерю господар вносив його до хати. Після Водосвяття дідуха обмолочували, солому спалювали, а навесні саме цим зерном починали засівати ниви. Так виявлялася ідея нескінченності буття, вічного вмирання й воскресіння життєвих сил. Сьогодні на різдвяні свята народні майстри виготовляють справжні шедеври із соломи, але головне в цій справі — не фантазія й гарне оздоблення, а дотримання традицій, адже дідух символізує повагу до праці предків та покликаний оберігати родинний добробут.
Павук
На відміну від заздалегідь підготовленого дідуха, павука робили незадовго до Святвечора. Є припущення, що ця струнка геометрична конструкція означала для наших пращурів будову Всесвіту. Павука підвішували на кінській волосині або тоненькій ниточці під стелею, ближче до покуття або над святковим столом. Завдяки руху повітря павук обертався навколо своєї осі, гармонізуючи простір. Також ці прикраси були покликані відганяти злих духів. Випадково доторкнутися до павука вважалося доброю прикметою.
Свічник-трійця
На Різдво свічки запалювали в дерев’яному чи керамічному трисвічнику, так званій трійці. Ці різдвяні окраси буквально випромінюють дух автентичного українського Різдва. Надзвичайно самобутні, пишно декоровані, вони вражають художньою майстерністю виготовлення та поєднанням християнських мотивів і міфічних елементів.
Свічники-трійці були невіддільними атрибутами свята й сімейного затишку, тож на Різдвяному столі посідали почесне місце, маючи сакральне й обрядове значення та виконуючи побутову функцію. Святкові свічки качали з бджолиного воску за два-три дні до Різдва. За прадавнім звичаєм, у горщик з кутею, головною різдвяною стравою, могли вставити різдвяну свічку. Обрядова свічка мала простояти в оселі впродовж усього циклу різдвяно-новорічних свят.
Витинанка
Витинанки набули масового поширення в Україні наприкінці ХІХ століття. Цьому сприяли доступність і легкість виготовлення та різноманітні ефекти, яких можна було досягти за допомогою складання паперу за різними схемами. Кольоровими симетричними зображеннями, вирізаними з паперу, прикрашали піч та простір стіни між вікнами. На Різдво створювали білі витинанки на вікна — зірочки, ангелів, хрестики.
Дякуємо за допомогу у створенні матеріалу Музею Гончара. Дізнатися більше про традиції святкування Різдва можна на онлайн-виставці "Українське Різдво", яку команда музею розробила до свят. Онлайн-проєкт презентує понад 70 експонатів кінця XVII — середини XX століття з колекції Музею Івана Гончара, серед яких традиційні різдвяні атрибути, записи автентичних колядок, давні світлини українців, предмети побуту й народного мистецтва.
