UA

Журнал VOGUE

Подписаться
Продолжая просмотр сайта, вы соглашаетесь с тем, что ознакомились с обновленной политикой конфиденциальности и соглашаетесь на использование файлов cookie.
Соглашаюсь

Як перемогти після перемоги: журналіст Юрій Марченко – про щоденний героїзм українців

31 марта 2022

Журналіст і радіоведучий Юрій Марченко захоплюється перманентним щоденним героїзмом українців. І переживає, що після перемоги всім нам знадобиться ще один подвиг.

Я у порівняній безпеці.

Напевно, так тепер можна розпочинати майже будь-який текст. Війна миттєво змінила наші пріоритети та поняття нормальності. У середині лютого ми розбиралися в сортах кави, а наприкінці — вже в модифікаціях ракетних систем залпового вогню.

Ми поки що навіть не розуміємо, наскільки іншими ми стали, і як довго будемо іншими навіть після перемоги. Цілком імовірно, що ми перетворимося на типову бабусю з дитинства, яка запасала консерви та крупи — "просто про всяк випадок". Або в такого ж архетипового діда, який розповідатиме байки про те, що "іду я додому — і тут воно як грохне". Тільки ось виявиться, що це зовсім не байки.

Ми змінилися. Бармени стали снайперами, колеги — біженцями, сусіди — волонтерами. Є ті, хто змінився, мабуть, у найгірший бік, просто заради свого благополуччя. А хтось — заради того, щоб інші вижили й усі ми перемогли. Мені здається, других — більше.

Ми дивимося навколо — і захоплюємося. Виявилося, що українці — нація героїв та героїнь. Наші цілком звичайні, здавалося б, друзі та сусіди контратакують під ударами крилатих ракет, зупиняють танки голіруч, цілодобово шиють кращі за натівські бронежилети та DDoSять пропагандистів навіть з тостерів. Старенькі віддають пенсію на армію, підлітки на велосипедах розвозять медикаменти цим же стареньким, а дорослі або стріляють, або роблять штучне дихання економіці, щоби стріляли інші. Все це — перманентний цілодобовий героїзм без вихідних і перерв на обід. Раніше ми читали про супергероїв у книжках та дивилися на них у кіно, а тепер щодня бачимо їх у новинах.

Цей героїзм нас урятує. Ми переможемо завдяки тисячам великих і маленьких подвигів усіх цих людей. Але, на жаль, цього замало. Війна змінює нас усіх. І щоб перемогти по-справжньому вже й після війни, ми маємо змінитись зовсім по-іншому.

Менталітет — досить суперечливе поняття, бо будь-яке настільки глобальне узагальнення суперечливе апріорі. Але й Помаранчева революція, і Майдан, і перший рік АТО, і нинішнє її продовження у вигляді повномасштабної війни щоразу оголює в українцях та українках внутрішню гордість та бажання жити за своїми правилами. А ще – унікальну здатність до самоорганізації.

Пам’ятаєте, у перші дні війни багато джерел повідомляли, що однією з головних цілей вторгнення є усунення політичного керівництва України. Для росіян це справді здавалося ключовим завданням. Бо як можна ефективно діяти без влади? Якщо цар не накаже, то ніхто нічого не зробить. Але ж українці не такі. Ну, припустімо, викрали б кудись Зеленського. І що? Як це пов’язано з тим, що ось тут керівниця ресторану організувала в барбершопі пункт збору гуманітарної допомоги? А ось там однокурсники скинулися на тепловізор. А тут модний бренд почав шити турнікети. Сила українців — у приголомшливому вмінні утворювати горизонтальні структури, коли ніхто згори нічого не командує, а все однаково працює. Запорізька Січ, анархічна Махновщина — це все про це. Це неймовірний рівень технологій виживання. Ось тільки це вміння саме для виживання, для екстремальних ситуацій.

У "На Західному фронті без змін" Ремарка є такі слова: "Припустімо, ми залишимося живими; але чи будемо ми жити?" Ці слова — про те, що багато хто не повертається з війни в ​​переносному значенні. Напевно, багато помітних зараз людей після війни пересваряться на ґрунті того, хто більше зробив для перемоги. Шепіт Арестовича почне всіх бісити, а усмішка Кіма видасться нахабною. Але попри всі ці сварки, нам треба пам’ятати, що навіть така велика перемога — це лише початок, і розслаблятися не можна. Нам треба буде заново збудувати не лише будинки, а й цінності. Вміння в один момент зібратися і неймовірними зусиллями купити для армії бомбардувальник — рятівне в екстремальній ситуації. Але, можливо, у мирному житті потрібне трохи інше.

Успішне суспільство будується не так на основі законів, як на основі цінностей. Неможливо просто прийняти якийсь документ і сподіватися, що він усе налагодить, якщо більшість населення просто не вірить у це правило. В Україні законодавчо заборонено красти людей — і цей закон чудово працює, бо переважна більшість і ним згодна. Однак водночас такий самий, здавалося б, закон, написаний такими ж літерами, але проти хабарництва — не дуже працює, бо багато хто з нас не вважає, що дати грошей, щоб тобі посприяли — це погано. Тобто корупція — це, звісно, погано, але не просто зараз і не для мене.

По-справжньому успішне суспільство будується на двох основних засадах. Перша – уміння співпрацювати. Здатність домовитися, прийняти факт, що компроміс — це не поразка, що необов’язково продавлювати своє, а буває і win-win. І якщо вже ви досягли угоди, то її треба виконувати, а не шукати, як би порушити на благо собі.

Друга засада – відповідальна свобода. Право на вибір, але такий, щоби не шкодити іншим людям. Свобода, але з добровільно взятими на себе обмеженнями заради блага суспільства. Якщо ж хтось не хоче обмежувати себе, то тут уже спрацьовує закон. Однак це працює тільки тоді, коли люди з ним згодні — як із кіднепінгом чи вбивством. Проте, мабуть, не так, як із хабарями.

Після перемоги нам потрібне потужне будівництво цих зовсім не чужих для нас, але все ще не домінантних цінностей. Знаменитий британський науковець Ентоні Сміт засвідчував, що є лише два типи ідентичностей великих груп людей — етнічний і громадянський. Перший об’єднує поняттями крові — у нас спільне походження, тому ми єдині. Другий формується не через схожу генеалогію, а через однакові цінності. Найуспішніші суспільства світу утворювалися здебільшого саме навколо цінностей.

Героїзм усієї України в ці дні — це натхнення для всього світу та досягнення історичного масштабу. Але цілком можливо, що після перемоги від кожного з нас знадобиться ще одне досягнення – теж щоденне, але не менш складне. І тоді ми будемо успішною та по-справжньому європейською країною не лише в режимі екстремального подвигу, а фраза "я у порівняній безпеці" не знадобиться більше ніколи.

#STANDWITHUKRAINE ·

Еще в разделе LIFE

Популярное