Ми з України: Софія Окуневська — перша жінка-лікарка в Австро-Угорщині
Софія Окуневська — українка, яка йшла за своєю мрією і стала першою жінкою-лікаркою в Австро-Угорській імперії. Її біографія — це приклад наполегливості та боротьби зі стереотипами часу. Це історія про довгий шлях до свого покликання.
ПРО ДИТИНСТВО
Софія Окуневська народилася 12 травня 1865 року в селі Довжанка на Тернопільщині. Батько Софії, Атанас Окуневський, був священником, доки не померла його дружина і мати Софії Кароліна Лучаківська. Овдовівши, Атанас у вже досить дорослому віці зрікся сану, вступив на медичний факультет Віденського університету і став авторитетним лікарем на Буковині. До речі, його брат і дядько Софії Данило теж мав стосунок до медицини — був знаним фармацевтом і одним із перших українців здобув вищу фармацевтичну освіту. У п’ять років, після смерті матері, Софію віддали на виховання до тітки Теофілії Окуневської-Озаркевич, дружини викладача теології, впливового греко-католицького священника Івана Озаркевича. Він був дуже прогресивним як для того часу і своєї посади — товаришував із письменниками та науковцями. Тому в ранньому віці в Софії з’явилося чудове коло спілкування. А тітка, навпаки, була дуже набожною і не підтримувала братове захоплення медициною, а забаганки малого дівчиська про серйозну освіту і поготів.
СЕРЙОЗНА ОСВІТА
У 19 років Софія Окуневська несподівано для родини подалася на курс Львівської академічної гімназії і через рік склала іспити на атестат зрілості, що стало справжньою сенсацією, — одна з 13 дівчат на всю Австро-Угорську імперію і єдина в Королівстві Галичини дівчина, що отримала гімназійний атестат. На той час лише 40 українок взагалі мали середню освіту. А Софія до того ж складала "матуру" (випускний іспит в польських ліцеях і технікумах) таким викладачам, як Іван Франко, Іван Нечуй-Левицький, Іван Белей і Юліан Кобилянський, брат письменниці Ольги Кобилянської. Софія і Ольга Кобилянська ще дівчатами познайомилися в сім’ї Озаркевичів і відтоді майже все життя товаришували і підтримували одна одну, хоч бачились лиш раз на рік. Саме Окуневська порадила письменниці писати українською, для власного народу, дарувала українські книги і всіляко підбадьорювала не покидати пера. Софія прагнула вступити на медичний факультет Віденського університету, та для жінки це було неможливо. Майбутня лікарка не втрачала надії і подалася до Швейцарії, де гендерних обмежень не було. У 22 роки Софія — студентка медичного факультету Цюрихського університету. Після здобуття диплому вона стала першою жінкою-лікаркою в Австро-Угорській імперії та першою галичанкою, що здобула університетську освіту. А після, написавши докторську дисертацію про анемію, стала ще й першою жінкою зі ступенем докторки медицини.
КАР’ЄРА І "ЖІНОЧІ ПРАВА"
У 25 років, дещо запізно за тодішніми мірками, Софія виходить заміж за Вацлава Морачевського. Він — поляк, ветеринар та поборник української самобутності. Молода сім’я переїжджає у Краків, де Вацлава очікує місце роботи, а Софію — боротьба за свої права. Вона прагне добитися лікарської практики, та на той час жінки не мали таких прав на професійну медичну кар’єру. Тільки через чотири роки визнають її докторський диплом, але можливостей для гідної роботи не знаходиться. Потім в неї народжується двоє дітей, і Софія поринає у материнство.
Тим часом Вацлав практикує у Карлових Варах, а вона їде гостювати до родини у Львів. Тут їй вперше випадає нагода лікувати бідних в "Народній лічниці". Медики працювали на благодійних засадах, але Софію це не стримувало, бо була можливість практикувати. З-поміж різних відділень вона вибрала гінекологію і стала першою гінекологинею на Галичині. Також Софія вперше в Західній Україні організувала курси для сестер милосердя, потім — курси акушерок. Також вона уклала словник української медичної термінології і була співініціаторкою створення "Лікарської комісії" — першої профспілки лікарів. Окуневська була першим медиком Галичини і Австро-Угорщини, яка почала використовувати променеву терапію в боротьбі з онкологією.
Софія важко пережила зраду чоловіка, і від повного відчаю її "врятувала" Перша світова війна. Вона покинула свою практику у Львові і поїхала лікувати українців в австрійські табори. А після закінчення війни офіційно розірвала стосунки з чоловіком і нарешті відкрила свою власну лікарську практику. На той момент Софії Окуневській було 54 роки.
Софія була дуже талановитою, ерудованою людиною, якою захоплювалися Іван Франко та Василь Стефаник. А її подруга Ольга Кобилянська про неї писала так: "Від неї пішло мені те світло, за яким я так тужила, невиразно мріла".
Текст: Оксана Багрій
