Скарб нації: розкішна колекція старовинних вишитих сорочок Уляни Явної

Хоч з ким з колекціонерів або людей, захоплених мистецтвом вишивання, говориш, – кожен або кожна згадує Уляну Явну з її екаунтом @anything_traditionalua. Він справді вражає – закоханістю в українську спадщину й тим, з якою майстерністю Уляна вписує її в побут та повсякденність.

Про колекціонерку

Уляна народилася у Львові й каже, що все її життя пов’язане зі Львовом, хоч нині мешкає в передмісті. Вона політологиня-міжнародниця за освітою; працювала в туристичній сфері, завжди цікавилась історією. А у 2012 році захопилася пошуком і продажем вінтажного й антикварного народного вбрання, прикрас, інших речей побуту.

Фото: Дзвінка Загайська

Тоді ж активно почала колекціонувати старі українські вишиті сорочки. Мала свою крамницю у Львові ("тепер нею опікуються батьки"). Уляна зізнається, що дещо вигоріла і відійшла від справ.

Нині продає вінтажні килими радянського періоду з українських фабрик у Косові, Глинянах, Хотині тощо через Instagram. Вишитих сорочок не продає. Хоча визнає, охоче допомогла б консультаціями публічним особам, як вдягати національне вбрання, щоб нести правильний посил суспільству.

Уляна додає, що із запитами від публічних людей щодо придбання вишитих сорочок не працює теж, бо нині її цікавить сфера інтер’єрних речей: "Пошук формули саме нашого національного житла. Щоб і сучасно, і зручно, і щоб перепліталося з якимись знаковими важливими речами для українця. Тож у тій сфері радо допоможу".

Про початок колекції

З 2000 року Уляна належить до Пласту (національна скаутська організація, про яку ми писали тут. – Ред.), це доволі цікаве коло людей із своїми правилами та звичаями. Вони разом організовували різдвяні вертепи, кожного Великодня збиралися на гаївки у львівському скансені. Десь під час тих подій дівчина вперше побачила, що люди вдягають дуже незвичайні й гарні вишиті сорочки та цілі комплекси вбрання – з Борщівщини (Зах. Поділля), Гуцульщини, Буковини.

Висіла в куточку на виворіт і щось ніхто її не хотів, бо ж там ще були сотні сорочок з квітчастими взорами, які були всім набагато зрозуміліші. Але я з іще доволі неофітським підходом не могла пройти повз. Куплена в хорошому стані, лиш потребувала серйозного прання. Це, мабуть, один з двох випадків за всю історію колекціонування, коли мені вдалося купити щось цікаве на Косівському базарі, хоч я його й дуже люблю як явище, але для купування поважних колекційних сорочок він не годиться, якихось дрібничок, бринзи й сувенірів – звісно ж, тисячу разів так.

"У нашій родині сорочок не зберігали, – каже Уляна, – лиш сімейні фото в них". В її рідному районі у ХХ столітті вже не носили народного вбрання. Проте вишита сорочка у міжвоєнний період була найпершим символом національної належності, її вдягали на якісь спеціальні оказії, чи до світлини, все точно так само як тепер. Коли дівчина побачила ці сорочки з регіонів, де ця традиція розвивалася й зберігалася доволі довго, то закохалася в них і теж мріяла мати такі.

Свою першу гуцульську сорочку із села Старі Кути вона купила у 2006 році на фестивалі в Шешорах. Зізнається, що мріяла про борщівську, "але вони завше були дорогі, то ж мені, студентці, залишалося лиш мріяти". Уляна каже, що фактично весь її бізнес із пошуку й продажу рідкісних вінтажних речей почався заради того, щоб знайти й мати змогу купити оту "свою" борщівську сорочку. "Коли купила її, то з’явились інші, які хотілося мати, так почалася ця колекція".

Гуцульщина, с. Вербовець, перша чверть ХХ ст. Куплена у 2013 році в одного колекціонера й збирача минулих десятиліть з Дрогобича. Не знаю, чи була сорочка, про яку я б мріяла більше. І хоч усі казали, що цей тип уже майже неможливо купити, але диво сталося. Куплена в хорошому стані, лиш дуже полинялою. Після прання — все Ок. Вишита вовняними нитками на доволі грубому домотканому полотні

Про масштаб колекції та найцінніші екземпляри

Уляна колекціонує переважно речі із західних областей ("бо неможливо осягнути неосяжне") – адже одяг у нашій великій країні дуже розмаїтий у різних регіонах.

"Останнього разу нарахувала 86 сорочок, – каже Уляна, – але це не точно". Але ж в її колекції є й інші речі – рушники, горсики, спідниці, горботки. Нині вона намагається скласти каталог – передусім для себе.

Детальні фото сорочок Уляна публікує у власному телеграм-каналі: "Для мене важливо, щоб ці речі були доступними для охочих, особливо тих, хто хоче вишивати щось подібне та цікавиться темою глибше".

Колекціонерка не може виокремити найцінніший екземпляр – зізнається, що всі для неї однаково цінні. Проте є такі, що хотілося відшукати більше за інші: "Наприклад, вербовецьку з рукавами, вишитими червоним. Подібні можете побачити в „Тінях забутих предків" Параджанова", – каже Уляна.

Про об’єкт полювання

"Мабуть, остання сорочка в колекцію, яку б я хотіла, – зразок зі Старого Косова, – каже Уляна. – Така є в Коломийському музеї народного мистецтва. Але тепер розумію, що подібну стару вже не знайду. Тому планую замовити сучасну копію найближчим часом".

Про зберігання скарбів

"Речі зберігаються в мене та в батьків удома, – розповідає колекціонерка. – Коли почався новий етап війни в лютому 2022, було не зрозуміло, як розвиватимуться події, то ж ми планували варіанти, куди і як усе заховати чи вивезти.

Тож тоді поскладала все в полотняні мішки, щоб по можливості швидко взяти в авто. Нині сорочки в пластикових ящиках. У батьків – поскладані на стелажах, зроблених із цим наміром, та в гуцульських скринях".

Про поповнення колекції

Нині, коли в усіх є інтернет, мобільний зв’язок та розвинені поштові достави, проблем з поповненням немає. До того ж Уляна – досить відома особа, і люди самі звертаються до неї, якщо хочуть щось продати.

Є й аукціони, на зразок Violity. "Та я якось там не купую саме сорочок, бо все ж те, що цікавить мене, якось рідко там буває. Або ж річ у тім, що й не купую нічого активно вже доволі давно, моя колекція вже завершена".

Більшу ж частину найцікавіших речей власної колекції Уляна придбала в колекціонерів попередніх поколінь. "Як я вже згадувала, у Львові це було поширене явище серед деяких кіл, то ж тут трапляються зразки в кращому стані, ніж у селах натепер", – каже вона.

Про доступ до колекції

Милуватися скарбами Уляни можна онлайн: в інстаграмі й телеграмі.

Вона дуже щедро ділиться деталями, оздобленням, тож немає відчуття, що втрачаєш щось важливе, коли не бачиш речі в реальному житті.

Колекціонерка робила виставку кілька років тому. "На жаль, утримувати власну галерею – це доволі дорого й можливо лише в разі, якщо експозиція функціонує в парі з бізнесом, який її підтримуватиме та приноситиме прибутки", – розповідає Уляна. Та зізнається, що наразі не хоче цим опікуватися – хоче трохи відпочити.

Про попит на вишиті сорочки

На запитання, чи зріс попит і ціни на вишиванки з початком війни, Уляна готової відповіді не має – підозрює, що так. Але зазначає, що цікавість однозначно збільшилася. "Наше суспільство особливо звертає свої погляди до культури й самоідентичності після революцій і загострень російської війни в Україні. Так було у 2004, 2014–15 роках, так є і сьогодні", – каже вона.

Про те, чи можна дати нове життя старим речам

"Їм не треба давати нового життя, – усміхається колекціонерка. – Вони мають своє самодостатнє старе життя. Я проти перешивання й перекроювання сорочок, чи чогось подібного. Того не треба робити".

Вона вболіває за розвиток вишивальних шкіл та спільноти, що досліджують старі зразки та вишивають сучасні варіації на тему. Каже, що їй подобаються проєкти, де шукають нові сенси у вишивці й сорочках – наприклад, "Майстерня Магди Дзвін" у Львові. "Круто, що зараз є хороші вишивальні машини та дизайнери, які роблять не просто ширпотреб, а реально круті якісні речі. І часто доступніші за ціною, ніж ручна вишивка".

Уляна каже, що для неї сама ця одягова традиція та її національний символізм є найважливішими. "Тому тішить, що можу свою збірку використовувати для популяризації й ілюстрації нині".

Про спільноту колекціонерів

Виявляється, у Львові діє Інститут колекціонерства, який об’єднує великий пласт місцевих колекціонерів народного мистецтва. Вони, окрім того, видають розкішні видання на цю тему коштом меценатів.

Якщо говорити про якесь ширше товариство, то в принципі, усі одне одного знають. І тут усе, як і в житті: хтось більше товаришує між собою, хтось менше. Суперництво й чвари є. Камені спотикання – теж. "Я намагаюсь у тому не брати участі, бо не конфліктна людина, до слабкостей інших ставлюся з розумінням і вважаю, що сварки та непорозуміння між своїми не раз ставали перепоною в розвитку суспільства". Попри це, в її сторону часто "прилітає" – через те, що вона зробила свою колекцію популярною через соцмережі.

Про рекомендовану літературу

Дуже люблю видання першої половини ХХ століття. Може тому, що тодішні дослідники були ближчими в часі до носіїв традиції, тож там більше фактів і менше фантазій.

Хфедір Вовк та його "Студії з української етнографії та антропології" завжди в мене на столі.

Хоч багато хто має завваги, але обожнюю видання "Гуцульщина" Володимира Шухевича.

Зараз також можна ознайомитися безплатно онлайн з розкішними виданнями Інституту колекціонерства та проєкту "Ковчег „Україна"" на сайті останнього.

Читайте також

Скарб нації: колекція вишитих сорочок Богдана Петричука, одна з найвідоміших в Україні

Скарб нації: старовинні вишиванки з приватної колекції

Скарб нації: крихітна колекція вишитих сорочок, що дарує неймовірне натхнення