Поділитися

Скарб нації: колекція вишитих сорочок Богдана Петричука, одна з найвідоміших в Україні

"Треба, щоб мистецтво вишивки жило далі", — каже Богдан Петричук, колекціонер сорочок з Гуцульщини. Його зібрання — одне з найвідоміших в Україні. Богдан вважає, що найкраща сорочка — та, яку ти вишив сам, що вишитих сорочок багато не буває і що вишивання геометричних візерунків працює як медитація. Про все це, а також про найцінніші екземпляри власної колекції він розповів в інтерв’ю VOGUE UA.

Про колекціонера

У світі вишиваних сорочок ім’я Богдана Петричука — по-справжньому відоме. Про Богдана згадують продавці на Косівському ринку; у Богдана бере інтерв’ю Музей Івана Гончара; мінімузей Богдана з’являється в черговому епізоді Ліжник-ТВ. Петричук видається аксакалом, метром справи. А тим часом йому всього 33.

Реклама.

"У мене три завдання по життю: я колекціоную гуцульську старовину, відшиваю сорочки та опікуюся родиною", — каже він. Народився й усе життя живе в селі Бабин, на Гуцульщині. Тут само жили його пращури. Тут ростуть його діти.

Тут він планує зробити власний музей. Я обережно запитую, чи він уже має концепцію, під яку Мінкульт мав би надати гроші. Це запитання страшенно веселить Богдана: він каже, що на жодну підтримку від держави не сподівається, а все зробить сам. "Коли я зрозумів, що маю розраховувати лише на власні сили, мені аж жити легше стало", — сміється він.

Переглянути цей допис в Instagram
Допис, поширений Petrychuk (@petrychuk.bohdan)

Він із великою повагою ставиться до вишитих сорочок та відшиває — часто вручну — старовинні візерунки. Каже, що це добрий спосіб мати гарну річ та зберегти культурну спадщину. "Вінтажну сорочку добре просто мати в хаті й берегти її для натхнення. Старими речами ми маємо надихатися й вивчати їх".

iFrame — Вишиті сорочки з районів над Дністром.
Зліва направо: Борщівський р-н, Заліщицький (село Зозулинці), Заставнівський р-н
*Фото: Роман Печижак*

Створення реплік допомагає не лише відтворювати традицію, а й збирати гроші — "Зараз такий час, маємо трохи донатити", — каже він.

Про колекцію

Свою колекцію він почав збирати ще в школі, перший екземпляр придбав у 8 років: "Спершу монети, потім польські й австрійські мальовані миски, відтак сорочки". В сьомому чи восьмому класі — точно не пам’ятає — придбав першу, — і все закрутилося. В підлітковому віці вже мав невелике зібрання сорочок. Зараз їх понад 200. Інших гуцульських старожитностей — майже дві тисячі екземплярів, від писаних тарілок до монет.

Богдан мріє про спеціальну шафу для вишитих сорочок, щоб вони могли розміститися там у всій красі й "дихати". А поки вони зберігаються в окремій кімнаті в його хаті. Вона, до речі, працює як музей.

Богдан каже, що не б’є відвідувачів по руках, коли вони занадто наближаються до експонатів: "Дозволєю подивити сі", — каже він зі своїм неповторним гуцульським говором. Щоб помилуватися Богдановими скарбами, достатньо написати йому в інстаграм. Якщо він удома, то неодмінно запросить.

Про найцінніші екземпляри

"Це сорочка не дуже давня, — каже Богдан. — 1960-ті роки ХХ ст". 80-річний вік для артефакту — це юність. Справді рідкісною вважається сорочка ХІХ сторіччя. Проте, насправді, не вік визначає цінність речі, а пов’язана з нею історія.

Село Вербовець, Косівський р-н, поч. ХХ ст.

Ось ця сорочка належала односельцю Петричука. Петро Бичинюк був головою сільської ради, коли прийшла радянська влада після війни. Голова відкупив село від виселення. Для того потрібно було зібрати й дати великі хабарі, та це виправдало себе: село лишили в спокої. Завдяки тому вдалося не тільки врятувати людей, їхні домівки й долі, а й спадок та їхні скарби.

Про сплески цікавості до вишитих сорочок

Богдан каже, що на його пам’яті сплесків цікавості до вишитих сорочок було три: перший — під час Помаранчевої революції, другий — під час Революції гідності; третій відбувається просто зараз. Знайти цінну річ нині не так легко: "Перекупники не сплять ночами, пильнують, щоб перепродати й заробити".

Раніше він міг продати якийсь екземпляр з колекції — "бо знав, що в мене за тиждень-два буде такий самий, а то й кращий". Тепер ситуація інша: сорочки перепродуються втретє, вп’яте — і ціна, звісно, зростає. Тут мимоволі з’являються думки, що варто інвестувати не в дизайнерські сумки, а в справжній couture — давні речі ручної роботи, які насправді несуть у собі традиції, культурні коди та тепло людських рук.

Про те, які сорочки коштують дорожче

Богдан каже, що найдорожчий екземпляр вишитої сорочки, який траплявся йому в житті, коштував близько 5 тисяч доларів. У його власній колекції є всього кілька дорогих (близько 1 тис. дол.) екземплярів.

"Найдорожчими вважаються сорочки з Буковини, Заставнівського району, з вишитими „деревами життя"", — пояснює він.

Дуже цінними вважаються також сорочки з Центральної України — з черкаських сіл, які 60 років тому було затоплено водами Дніпра під час спорудження Кременчуцького водосховища.

Ціняться сорочки з Покуття, з околиць Снятина — це вишивка білим по білому.

В ціні чернігівські, а також, звісно, знамениті борщівські сорочки з Тернопільщини (села Верхове, Старі Кути).

Не вщухає попит на сорочки з рясно вишитими рукавами з Верховинського району Прикарпаття (село Білобері́зка), а також із села Пістинь.

Гордість колекції: село Пістинь, Косівський р-н, кін. XIX ст. Фото: Роман Печижак

Про те, як поповнюється колекція

Слава Богдана йде попереду нього, тож свої родинні скарби йому довіряють. Він знає, у кого в сім’ях зберігаються старовинні речі. І хоча вишиті сорочки — це вичерпний ресурс, — не все втрачено. "Є місцеві родини, які зберегли сорочки до цего чєсу, — каже Богдан, — вміють з ними поводитися, знають авторів вишивки; кожна сорочка має історію. Носять на свята, на весілля, а дехто — тримає на смерть".

Богданові часто пропонують сорочки, але все викупити він не може. Та й потреби немає: "Я шукаю рідкісне і те, чого ще не маю". За рідкісними навідується до Косова, "на базарИ", а також шукає скарби в інтернеті, у перекупників.

Тим, хто мріє купити вишиванку собі, він радить онлайн-майданчики: Етнобазар, Etno-skrynia (ним опікується колекціонерка з Покуття Галина Гафійчук), паблік Давній народний одяг (Львів). Крім того, дешеві сорочки можна знайти на Violity та OLX. Також Богдан радить екаунт Уляни Явної Anything Traditional.

Я перепитую, де все ж таки можна знайти Ту Саму, Свою вишиту сорочку, — адже перша вишиванка — це сакральна річ. Богдан незворушно відказує: "Сорочок не буває забагато". Тож треба з чогось починати, а смак прийде згодом.

Про поводження зі старими сорочками

"Багато людей купили старі сорочки, але не вміють з ними поводитися — і псують", — каже колекціонер. По-перше, Богдан радить подивитися, якими нитками зроблена вишивка. "Якщо вишите вовнов або шовком, то прати самостійно не можна: полиняє, протече на полотно, сорочка втратить цінність. Краще звернутися до колекціонерів, до реставраторів — вони порадять, що робити". Важливо: їх не можна прати або здавати в хімчистку, як звичайну річ.

Якшо ж сорочка вишита бавовняними нитками, то можна дуже обережено спробувати випрати її в прохолодній воді, милом. "Не дай боже теплою", — застерігає він. Якщо річ добре себе повела, можна прати ще раз.

Коли річ має добрий вигляд, то можна деколи стати в ній на родинну фотосесію, а якщо вона вже не має вигляду, то треба просто зберігати й передавати наступним поколінням.

Богдан дуже тремтливо ставиться до вишитих сорочок. Каже, що колись допомагав одягати акторів на знамениту виставу "Гуцулка Ксеня" — давав речі зі своєї колекції. "Мушу сказати, що ці речі не створені для театру: грим тече, актори багато рухаються, пітніють у променях сценічного світла. Це неправильно. Старим речам не місце в театрі. Добре, ви прийшли в театр, потішилися. Але ціна за знищену в один момент сорочку — то задорого". Він каже, що краще завести репліки старих сорочок — каже, що копії, по-перше, неможливо розпізнати навіть зблизька, а по-друге, їх можна прати без страху пошкодити.

Про те, де взяти ідеальну вишиванку

"Взєти та й вишити, — каже Богдан. — Кожна людина зараз не дуже обтяжена роботАми, тож протягом певного періоду можна вишити для себе річ любої складності. Якщо б вишивати по нитці в день, — протягом певного періоду була б сорочка".

Ця проста думка мене справді вражає. Адже я можу не марити рукав’янкою, як у Марічки з "Гуцульського весілля", — а взяти й вишити її. "Це сорочка з крейцЕрами, — Богдан одразу розуміє, про що я. — Крейцер — австрійська монета. Це дуже проста техніка! Нитку червону закладаєш квадратиком, грубу вовну накладаєш — і створюєш другий шар, об’ємний. 5 хвилин — один ромбик. Тиждень — рядок".

Адепт ручної роботи, Богдан каже, що сорочка — це засіб самовираження, який дає змогу показати, наскільки ти майстерний. А на додачу — ще й спосіб єднання із собою, своєрідна медитація. "Тільки не вишивайте строкаті або квітчасті взори: вони складні, треба постійно рахувати, це напружує. А геометричні, найдавніші, — легко запам’ятовуються. Просто сідаєш та відпочиваєш. І можна із собов брати. Видиш — і робиш, — переконливо каже майстер. — Для впорядкування свого світу це корисно".

Він ділиться власним досвідом: "Я брав старий зразок — і шукав найлегший спосіб його відтворити. Брав клаптик тканини, сідав, коли ніхто не заважав, та вишивав. Коли було складно, казав собі: „Дівчині, що це вишивала, було якихось чотирнадцять років. Вона пасла козу, не вміла читати. А я сучасна людина, з університетською освітою!"" — за таким правилом він створював найскладніші сорочки.

The last, but not the least

"Я хотів би сказати, що людям варто було б цікавитися історією своєї родини. Шукати коріння. Багато хто навіть не знає, що зберігається в хаті. Сорочок створювалося багато. Треба їх відтворювати, продовжувати традицію. І ми можемо по собі лишити спадок".