Що відомо про керамічного півника, якого подарували Джонсону та Зеленському
9 квітня під час візиту Бориса Джонсона до Києва британський прем’єр-міністр і президент України Володимир Зеленський отримали незвичайний подарунок. Просто під час прогулянки українська художниця Лєра Полянськова подарувала їм керамічних півників, що за останні дні стали символом незламності українського народу. Ми поговорили з головною героїнею цієї історії та розповідаємо, що це за півники й чому васильківська кераміка – одне з найцікавіших явищ української культури.
Фото: @zelenskiy_officialЦих півників створили приблизно в 1950–1960-ті майстри Васильківського майолікового заводу. Тепер, через 60 років, саме ці симпатичні посудини з глини (їх використовують для напоїв) стали символом незламності та стійкості українського народу. Вся річ у фотографії з Бородянки, яку 6 квітня зробила фотографка сайту Суспільного мовника Єлизавета Серватинська. Вона побувала в Бородянці з групою журналістів після того, як місто на Київщині звільнили від російських окупантів. На в’їзді в місто у майже зруйнованому, понівеченому будинку фотографка побачила неймовірне: вцілілу шафу у квартирі на третьому поверсі. Точніше, квартири вже не було – від неї залишилися тільки власне шафа та двері.
Фото: Єлизавета СерватинськаЦе фото облетіло весь Інтернет і стало віральним, викликавши купу зворушливих картинок. Українці, яким почуття гумору не позичати навіть у скрутні часи, тепер кажуть одне одному: "Шафа вціліла, і ти зможеш" або "Як ти сьогодні? Та як та шафа з Бородянки. Тримаюся". Та вціліла не тільки неймовірно стійка шафа, а й керамічний півник, що стояв зверху (посуд у шафі, до речі, теж). Згодом журналісти дізналися, що це робота одного з майстрів Васильківського заводу майоліки (ймовірно, Прокопа Бідасюка), а тепер завдяки подарунку, який художниця Лєра Полянськова абсолютно випадково зробила Володимирові Зеленському та Борисові Джонсону, про півника з України знає весь світ. Адже вчора вранці фото Джонсона і Зеленського з півниками з’явилося на шпальтах найвідоміших газет світу. Поділився світлиною в інстаграмі й президент Володимир Зеленський.
Символічний подарунок Джонсону і Зеленському зробила Лєра Полянськова, співзасновниця (разом з музикантом та інженером Максом Роботовим) артгрупи SVITER; художниця, яка працює з відео, звуком та новими медіа. Півників Лєра придбала на OLX напередодні, вони призначалися на подарунок польським друзям. "Ця історія стала резонансною саме тому що Півень — образ універсальний для багатьох культур, – розповідає Лєра в коментарі для vogue.ua. – Це символ Сонця, відродження, воскресіння. Символ перемоги над темними силами. А крім того, думаю що фото з підписом "— Як ти, кухонна шафко? — Тримаюся", це фактично стан кожного українця й українки тепер. Я відразу зробила скриншот цього мему, бо це й про мене також. Коли кажуть, що моя історія — постанова, я можу зрозуміти — збіг обставин справді неймовірний. Але ж погляньте на мене на фото й відео. Я на вигляд як та поличка — ні зачіски, ні навіть мінімального макіяжу…. Замість верхнього одягу — підкладка від куртки мого чоловіка, що тримається шпилькою. В мене зараз і речей немає на весну, бо всі речі в одному районі Києва, а я мешкаю в іншому й уже кілька тижнів не знаходжу часу за ними заїхати. Яка дівчина погодиться в такому вигляді зустрічатися з прем’єрами, президентами та й ще фотографуватися…"
Історію зустрічі з українським і британським політичними лідерами Лєра розповіла на фейсбуку. Це справді випадковість: разом з другом вони їхали у справах, зустріли на вулиці Лютеранській Зеленського і Джонсона, пофотографували здалека для архіву й поїхали далі. Вже згодом Лєра зрозуміла, що варто було подарувати їм півників – і повернулася до урядового кварталу. Художниця зізнається, що цей подарунок був миттєвим душевним поштовхом та абсолютною випадковістю, який дуже здивував усіх: і президентську охорону, і Зеленського з Джонсоном, і саму Лєру, зрештою.
"Не пам’ятаю, що я говорила їм, в організмі був вибух адреналіну. Але Борис Джонсон, під час паузи у моїй сумбурній "промові" сказав: "I'm from London". Також пам’ятаю, що саме президент запропонував зробити спільне фото. Пам’ятаю, що в Бориса Джонсона дуже насичений, блакитний колір очей. Все інше — якісь фрагменти... Можливо, ця історія трохи запам’ятається Джонсону й може через багато років у якомусь англійському маєтку на поличці каміну стоятиме півник з Васильківського майолікового заводу. Але те, що знаю точно, — ми не маємо чекати, що хтось зверне на нас увагу. Ми маємо самі пропагувати нашу культуру так, як це робить та ж Британія або США, і тут я говорю не так про фінансові ресурси, як про повагу. Ми маємо знати свою культуру. І не вибірково — писанки, вишиванки, фольклор — а в усьому різноманітті, від Трипілля — до сучасності. Тоді українську культуру знатиме й цінуватиме світ".
Лєра ПолянськоваІнформація щодо авторства півників розходиться. Українські медіа написали, що їхній автор – Прокоп Бідасюк, майстер художньої кераміки родом з Волині. В 1940-х Бідасюк працював на легендарному Васильківському майоліковому заводі, де робив вази, декоративні блюда, тарілки, куманці, кухлі. Знаменно, що він був учнем Василя Седляра, представника школи "бойчукістів" — унікального мистецького явища. Вкорінена в українські народні традиції, школа також впроваджувала концепти ключових на той час тенденцій модерністського живопису, зазначає Полянськова. Але в групі "Майоліка Василькова" на фейсбуку колекціонери зазначають, що, ймовірно, автор півників – інший художник Васильківського заводу, Валерій Протор’єв. Про це, зокрема, повідомляє В’ячеслав Гладушкін з посиланням на колекціонера Сергія Денисенка, який має такого ж тиражного Півня, датованого 1967 роком, з дарчим написом автора Валерія Протор’єва.
Фото: В’ячеслав ГладушкінПро те, чому Васильківська майоліка – цікавий пласт української культури, ми розпитали Оксану Баршинову, заступницю генерального директора Національного художнього музею. "Майоліка васильківського заводу була пов’язана з найкращими традиціями українського мистецтва 1920-х – 30-х, зокрема з художніми експериментами щодо синергії народного та професійного мистецтва, – розповідає Оксана. – Не випадково розквітом заводу вважається друга половина 1950-х – 1960-ті, коли в українському мистецтві відбулося "пригадування" модернізму першої третини XX століття. У Василькові працювали справді потужні митці (династія Денисенків, Протор’єви, і саме тут починала свій творчий шлях відома художниця Неллі Юсупова), роботи яких постійно брали участь у міжнародних виставках. Ми сьогодні цілком усвідомлюємо, що це була репрезентація радянської культури, проте апеляція до народної творчості легітимізувала для митців їхні пошуки засобів виразності, які були ідеологічно неприйнятні у "високих" видах соцреалізму – живописі чи скульптурі: площинність, абстрагування форм, узагальненість ліній і силуетів тощо. Крім того, це прикладні речі, які випускалися великими партіями й були широко розповсюджені (ледве не в кожній родині можна досі знайти продукцію васильківського заводу – розписні тарелі, кухлі, куманці…), вони формували, без перебільшення, нашу побутову культуру, і водночас промовляли про зв’язок з мистецькою спадщиною в широкому сенсі цього слова".
Васильківська керамікаТак вийшло, що цими днями керамічний півник родом з України опинився в центрі світової уваги. З огляду на дискусію про потребу cancel russia, чи зможе цей півник стати нашою мистецькою зброєю в цей час?..
"Зброєю зможе стати що завгодно, якщо є розум, принциповість та повага до себе, – відповідає Лєра Полянськова. – На початку XX ст. Симон Петлюра зміг зробити "зброєю" пісню "Щедрик". Не розповідатиму всієї історії — їй присвячені окремі дослідження — але вона неймовірно цікава, готовий сюжет для багатосерійного фільму. Так ось, Петлюра зробив зважений, продуманий хід і в результаті пісню Миколи Леонтовича знають і люблять у всьому світі. На жаль, наш ворог — росія — дуже добре розуміє, що таке культура, який вплив вона має на всі політичні та соціальні процеси. Саме тому було зроблено все, щоб винищити українське мистецтво, або позначити його як російське надбання. Доки ми не зрозуміємо, яке значення має культура, ми одержуватимемо тільки короткочасні перемоги".
