В умовах турбулентності складно знайти опору і зберігати гармонію в житті. Та попри це важливо не хапатися за минуле, а вчитися жити в новій реальності. Знаходити власні інструменти для збереження емоційної цілісності та спокою. Про те, що таке стійкість в умовах повномасштабної війни і як зберегти власний баланс, розповідає психологиня Юлія Гайдай.
Психологічна стійкість – здатність проходити крізь життєві випробування, зберігаючи при цьому психічне здоров’я, особистісну цілісність. У новій реальності час усвідомити: в життя "до війни" ми не повернемось ніколи, тому мусимо гартувати стійкість разом, вчитись давати собі раду з усіма жахіттями війни.
Австрійський невролог і психіатр Віктор Франкл відомий як автор цілого напряму в психотерапії та екзистенціальної психології – логотерапії (лікування сенсом). Будучи в’язнем нацистських концтаборів, він пройшов через страшні випробування, та попри це прожив до глибокої старості. Про свій досвід він написав у понад 30 книгах з психіатрії та психології. Головний меседж — знайти сенс у всіх проявах життя, навіть найстрашніших. Саме це є складовою стимулу продовження життя.
"Першими ламалися ті, хто вірив, що скоро все закінчиться. Після них ті, хто не вірив в те, що це коли-небудь закінчиться. Вижили ті, хто фокусувався на своїх діях, без очікувань, що може або не може статися. Коли ми живемо в очікуванні, що все закінчиться: ми нібито хапаємося за попередню реальність – і нам тоді психологічно важко виживати в цій реальності. А виживають ті, хто живе тут і зараз", – писав Віктор Франкл у своїх книгах.
Стійкість – це завжди про відчуття цінностей та змісту. Про те, щоб вміти надати змісту своїй історії. Бути не жертвою, а творцем власного шляху
Стійкість – це про любов. Бо саме вона і є тим найбільшим сенсом. "Любов — це найвища і фундаментальна ціль, до якої може прагнути людина. Порятунок людини полягає у коханні і досягається через любов", – зазначає Франкл. Любов дає відвагу нашим воїнам, витривалість — цивільним. Любов треба зберігати в чистоті, берегти і плекати. Адже війна не забирає в нас можливості любити, жити любов’ю.
Стійкість – це про силу єдності, приналежності і взаємної підтримки. Вона базується на глибині стосунків: на рівні сім’ї, спільноти, народу, людства, взаємної відданості і турботи, здатності плекати довіру, не лише наважуючись довіряти, але й працюючи над тим, щоб бути вартими довіри. Не бути одним у своєму досвіді, а розділяти його.
Стійкість – це не про непохитність і непомильність, а про вміння падати і вставати. Визнавати помилки і виправляти, вчитися на них. І про те, щоб допомагати підводитися тим, хто поруч, хто часом похитнувся чи схибив.
Стійкість – це про надію. Не про "рожеві окуляри", а про віру
Стійкість – це про мудру, ефективну дію відповідного того, у що ми віримо. У кожного своя дія, в кожного своє місце. Нам потрібно ефективно діяти, не застрягати в переживаннях, а робити змістовні речі, зосереджуватись на тому, що ми можемо зробити, а не на тому, що не можемо.
Стійкість – це про вміння впоратися з емоціями. Наші почуття є важливими. Злість дає сили боротися, тривога вчить обережності в небезпеці. Іноді почуттів забагато, від люті "зриває дах", від відчаю німіємо. Тож стійкість це про здатність розуміти і регулювати свої емоції, коли вони надмірні. Заземлятися, дихати, шукати власні допоміжні інструменти.
Стійкість – це не про стан "релаксу". В умовах війни неможливо відчути повний спокій. Це про прийняття страждання, уміння бути з ним і діяти у відповідь згідно цінностей. Це про роль позитивних станів, про те, що ми маємо те, що любимо. Музику, танці, посмішки, обійми, час на природі, час з близькими або собою. Стійкість – це здатність генерувати позитивні стани, адже вони є вкрай важливою опорою. І здатність цими станами ділитись.
І, безумовно, стійкість – це про дисциплінований ритм турботи про себе. Про те, щоб відпочивати і відновлюватися. Про вміння зберегти сили на ті битви, які справді важливі, і не розпорошити на другорядне. Мати енергію не на один день, а на стільки, на скільки буде треба.
