Твори добро: Володимир Дантес, Олена Борисова і Маргарита Мурадова — про благодійність
Чи має благодійність бути анонімною? Чи, може, про кожну добру справу треба розповідати вголос? Всесвітня ініціатива добрих справ # ЩедрийВiвторок запустила інформаційну кампанію "Добро має звучати голосно", в якій українські інфлюенсери розповідають про своє ставлення до благодійності. Про бажання допомагати і фонди, яким можна довіряти, розповіли Олена Борисова, Володимир Дантес і Маргарита Мурадова.
Олена БорисоваВи часто приєднуєтеся до благодійних та соціальних проєктів. Розкажіть, як усе почалося?
На щастя, з самого дитинства батьки вчили мене ділитися. Це, до речі, не така вже й проста наука: віддавати щось зі щирого бажання допомогти та підтримати, а не з відчуття провини: не "відривати" від себе, а саме давати ті ресурси – фінансові або емоційні – коли ти ними справді можеш поділитися.
Навпроти нашого дому був так званий "дім малюка", батьки часто брали мене з собою, коли приходили туди з якоюсь допомогою, залучали мене до благодійності. Все це відбувалося дуже природньо і ніби завжди було органічною частиною мого життя. Так само і ми з Дмитром виховуємо наших дітей.
Як ви зараз долучаєтеся до благодійності?
До нас часто звертаються з різними запитами, і, якщо йдеться про допомогу їжею чи ще якимись ресурсами, які ми маємо за родом нашої діяльності, то ми майже ніколи не відмовляємо. Іноді це якась разова допомога – як-от коли, наприклад, фонд паліативної допомоги попросив у нас кілька десятків порцій новорічних страв для своїх підопічних, або коли на початку весняного "локдауну" ми передали фонду Starenki обіди для літніх людей.
Є багато проєктів, яким ми допомагаємо системно – так, наприклад, ми вже багато років кілька разів на тиждень передаємо їжу для військового шпиталю або час від часу підтримуємо фонд "Життєлюб" та їхній проєкт "Обід без бід". В усіх наших ресторанах є "добрі десерти", прибуток від яких ми передаємо фонду "Таблеточки". Точково допомагаємо їжею притулкам для тварин та співпрацюємо з фондом Happy Paw. Ми з Дмитром допомогли обладнати кімнату в центрі підтримки для мам безхатченків із малюками на руках. У нас є правило: 10% особистих доходів віддавати на благодійні проєкти і разом з цим розвивати власний соціально відповідальний бізнес. Намагаємося не відступати від власних принципів.
Яким фондам ви довіряєте/допомагаєте?
Тим, які вже довели свою ефективність кількістю та якістю реалізованих проєктів та тим, засновників яких я знаю особисто. Мені здається, в цій сфері дуже важлива персоналізація. Серед прикладів – Марта Левченко та "Місто добра", Альона Гудкова та "Кураж", Оля Кудиненко і "Таблеточки", волонтерка Наталія Юсопова або Маша Єфросиніна, яка підтримує безліч важливих ініціатив. Це люди, з якими я багато разів перетиналася у житті, і яким я готова довіряти.
Коли ви розповідаєте про свої добрі справи, як на це реагує аудиторія?
Якщо чесно, ми дуже зрідка це робимо. Майже ніколи. Тобто якщо в цьому беруть участь заклади, як у випадку з "добрими десертами", і нам потрібно залучити до цього гостей, звісно, ми це вказуємо у меню, проте стараємося все робити максимально ненав’язливо. Аби гість сам зробив вибір, без тиску. Частина наших з Дмитром приватних ініціатив майже ніколи не проговорюється. Нам якось не спадала на думку ідея це документувати та ділитися в мережі. Ми розповідаємо про це дітям, близькому колу, не всім. Але ще в минулому році, коли почула про ініціативу "Щедрий вівторок", подумала про те, що наша аудиторія – це теж певний ресурс. І було б правильно розповідати про проєкти та фонди, які ми підтримуємо. Думаю, що з часом звикнемо комунікувати про це активніше.
Як, на вашу думку, потрібно розповідати про добрі справи, щоб викликати в аудиторії не негатив, а бажання долучитися?
Думаю, що питання не в тому, як ти розповідаєш, а що ти робиш, з якими мотивами. Нещирість видно завжди. А якщо ваші дії збігаються з вашими цінностями, і ви просто описуєте підтримку благодійних проєктів, як частину свого життя, це має позитивно сприйматися.
Дослідження показують: українці вважають, що благодійність має бути анонімною. Чи погоджуєтеся ви з цим? Чи все ж таки добро має звучати голосно?
Думаю, що це особистий вибір кожного. Проте наразі медійність, увага аудиторії – це надзвичайно цінний ресурс, і якщо є можливість ним поділитися, то це варто робити.
Володимир ДантесВи часто приєднуєтеся до благодійних та соціальних проєктів. Розкажіть, як усе почалося?
Я завжди до благодійності ставлюся досить скрупульозно, тому що, на жаль, існує багато шахраїв. Багато хороших людей попадаються на такі хитрощі і відправляють гроші незрозуміло куди і навіщо.
Великим прикладом співпраці для мене є проєкт # ЧашкаКофе моєї дружини Наді Дорофєєвої та Діми Комарова (ведучий проєкту "Світ навиворіт" – прим. ред.). Мені дуже приємний цей проєкт, в який Діма і Надя вкладаються з неймовірною силою.
Як ви зараз долучаєтеся до благодійності?
Коли я був на UpgradeCamp Алли Клименко, ми придумали ініціативу для існуючого проєкту Hairforshare. Проєкт спрямований на допомогу дітям, хворим на рак. Я раніше (думаю, як і багато інших) не замислювався, як важко в такому віці прийняти себе лисим. Ці діти потребують перук, вони хочуть бути красивими і почуватися комфортно в оточенні однолітків. Ми заручилися підтримкою G.Bar по всій Україні, куди могли приходити люди з досить довгим волоссям і зістригати волосся в якості пожертви. Люди отримували нову стрижку, а волосся йшло на виробництво перук.
Під час весняного локдауну ми з командою запустили соціальну ініціативу Post4Rost. Я віддавав один пост на тиждень для підтримки малого та середнього бізнесу. Як підсумок, ми отримали величезну кількість заявок і залучили до ініціативи інших відомих людей: Надю Дорофєєву, Гаріка Корогодського, Льошу Дурнєва, Діму Дубілета, Олену Гудкову, Леру Бородіну, Діму Монатика, Соню Плакидюк. Під час цієї ініціативи про представників малого і середнього бізнесу України дізналися близько 18 мільйонів людей.
Яким фондам ви довіряєте/допомагаєте?
Наразі я підтримую ініціативи, пов'язані з розвитком малого і середнього бізнесів. Підтримую фонд "Життєлюб", спілкуюся з хлопцями з Teenergizer.
Коли ви розповідаєте про свої добрі справи, як на це реагує аудиторія?
Переважно позитивно. Але я рідко публікую що-небудь пов'язане зі збиранням грошей. Переважно розповідаю про соціальні ініціативи.
Як, на вашу думку, потрібно розповідати про добрі справи, щоб викликати в аудиторії не негатив, а бажання долучитися?
Мені здається, що потрібно говорити тільки про те, що зачіпає особисто тебе. Якщо ти сам не віриш у цей фонд або ініціативу, то твоя аудиторія теж це відчує.
Дослідження показують: українці вважають, що благодійність має бути анонімною. Чи погоджуєтеся ви з цим? Чи все ж таки добро має звучати голосно?
Я вважаю, що про благодійність потрібно говорити. Потрібно, щоб люди чули про фонди й ініціативи. Тому що часто люди хочуть допомогти, але не знають, куди відправити гроші, не знають, яким благодійним фондам можна довіряти. Для цього існують лідери думок, які розповідають про тих, кому вони допомагають. Досить розповісти про існуючу проблему або про класний фонд. Тим більше, що далеко не завжди справа в грошах. Наприклад, коли справа стосується притулків для тварин, їм часто не потрібен корм. Найчастіше потрібна допомога, щоб прибрати за тваринами, пограти з ними, подарувати їм тепло і спілкування.
Маргарита МурадоваВи часто приєднуєтеся до благодійних та соціальних проєктів. Розкажіть, з чого все почалося?
Я починала з допомоги людям на вулиці. Звертала увагу на те, що є багато нужденних людей похилого віку, які просять допомогу просто на вулиці. Пізніше абсолютно випадково почула про фонд "Старенькі". Дізналася, що цей фонд підтримує літніх людей в Україні, і почала їм потроху допомагати, висвітлювати роботу цього фонду і збирати для нього гроші.
Як ви зараз долучаєтеся до благодійності?
Ми з чоловіком допомагаємо фонду "Старенькі". Я розповідаю про нього в своїх соціальних мережах. Також допомагаю фонду "Таблеточки". До того ж, Оля Кудиненко, засновниця фонду, є моєю клієнткою, і я часто допомагаю і беру участь в різних акціях.
Яким фондам ви довіряєте/допомагаєте?
Це фонди "Таблеточки" і "Старенькі". Я їм довіряю, розумію, куди і на що йдуть гроші. Це основні організації, які я рекомендую, коли мене запитують, куди можна перерахувати гроші на благодійність.
Коли ви розповідаєте про свої добрі справи, як на це реагує ваша аудиторія?
Аудиторія реагує нормально. Більшість зі мною вже давно, тому вони звикли, що фонд "Старенькі" є частиною того, про що я розповідаю, і допомога людям похилого віку – це частина того, чим я постійно займаюся. Більше того, мені здається, що з плином часу люди трохи інакше почали ставитися до висвітлення благодійності, тому що раніше це вважалося темою табу. Вважалося нескромним говорити про те, куди і скільки ти перераховуєш. Але я думаю, коли лідер думок висвітлює благодійність чи роботу якогось фонду, то кількість зібраних грошей збільшується. Тому я готова бути в цьому плані нескромною, якщо це допоможе зібрати необхідні суми для допомоги літнім людям.
Як, на вашу думку, потрібно розповідати про добрі справи, щоб викликати в аудиторії не негатив, а бажання долучитися?
Мені здається, що більше аудиторії залучається, коли ти детально висвітлюєш діяльність фонду або пояснюєш, кому конкретно призначаються перераховані гроші. Розповідаєш особисті історії, показуєш світлини людей. У такому разі емоційна залученість аудиторії вища.
Дослідження показують: українці вважають, що благодійність має бути анонімною. Чи погоджуєтеся ви з цим? Чи все ж таки добро має звучати голосно?
Я вважаю, що благодійність може бути будь-якою: і анонімною, і публічною. Якщо вона є, це вже прекрасно. Публічна благодійність допомагає людям, які до неї зазвичай не причетні, дізнатися більше про благодійництво та взяти в ньому участь. Я не можу стверджувати, яким саме чином потрібно робити благодійні вчинки. Я вважаю, що всі способи добрі, якщо в результаті допомогу отримує той, хто її потребує.
