Вірджинія Вулф: "У кожної жінки, якщо вона збирається писати, мають бути кошти і своя кімната"
Вірджинія Вулф — британська письменниця, літературна критикиня, знакова фігура фемінізму. Одна з найвідоміших постатей літературного модернізму ХХ століття. 25 січня, в день народження великої романістки, згадуємо яскраві сторінки з її насиченого та тривожного життя.
РАННІЙ ПЕРІОД
Вірджинія Вулф народилася 25 січня 1882 року в Лондоні в інтелігентній родині сера Леслі Стівена і Джулії Дакуорт. Своїми знаннями у світовій літературі й бездоганним художнім смаком Вірджинія зобов'язана батькові, який був літературним критиком і дозволяв доньці читати все, що було в їхній величезній бібліотеці. Матір була англійською моделлю прерафаелітів і філантропкою. Окрім Вірджинії, в сім'ї зростало троє дітей Джулії від першого шлюбу, дочка Леслі від шлюбу з Мінні Теккерей і четверо молодших Стівенів: Ванесса, Тобі, Вірджинія й Адріан. Дівчата, як це було заведено у вікторіанську епоху, отримували ґрунтовну домашню освіту, займалися творчістю, а хлопчики навчалися в Кембриджі.
Коли Вірджинії виповнилося 13 років, трапилася трагедія, що сильно похитнула її ментальне здоров’я, — померла матір. Старша сестра Стелла протягом деякого часу опікувалась домом та дітьми, але незабаром теж померла. Ванесса, наступна за старшинством — була змушена перейняти її обов’язки, але на відміну від Стелли, давала відсіч батьку, який поступово перетворювався на деспотичну натуру. Вірджинія у своїх спогадах писала, що образ матері переслідував її, поки вона не написала роман "На маяк" в середині 1920-х років. Образ пані Ремзі, що перебуває в тіні свого зайнятого інтелектуальною працею чоловіка, але встигає займатися благодійністю, піклуватися про дітей, і є, мабуть, найглибшим та наймудрішим персонажем в романі, дійсно дуже схожа на матір письменниці.
БЛУМСБЕРІ
Після смерті батька молоді Стівени перебралися до Блумсбері, де їхній будинок став своєрідним осередком прогресу. Тут зустрічалися молоді високоосвічені люди, чиї інтереси пов'язані з мистецтвом, літературою та політикою. Вони називали себе групою Блумсбері. До цього об’єднання входили мистецтвознавець Роджер Фрай, художник Клайв Белл, журналіст Леонард Вулф — майбутній чоловік Вірджинії, а також деякі інші випускники і студенти Кембриджа. Центром групи була сім'я Стівенів, а її душею — Вірджинія. Щотижневі зустрічі блумсберійців виливалися в тривалі й гарячі дискусії про мистецтво, про шляхи його розвитку в сучасну епоху. Одним зі своїх наставників молоді люди вважали філософа Джорджа Мура, що схилявся до інтуїтивізму і надавав особливого значення аналізу відчуттів.
У 1912 році Вірджинія стала дружиною Леонарда Вулфа, добре відомого в ті роки своїми статтями про колоніальну політику Британської імперії. У будинку подружжя панувала творча атмосфера, коло друзів розширилося, тут бували поети і письменники: Т. Еліот, Лоуренс, Спенсер та інші. Блумсберійці виступали за вільне, безперешкодне самовираження особи, кидали виклик вульгарності, меркантильності та обмеженості, рішуче засуджуючи утилітарний підхід до життя. Проте до середини 1930-х об’єднання розпалося.
ТВОРЧІСТЬ І НЕДУГА
У 1917 році подружжя Вулф заснувало видавництво "Хогарт Прес", яке друкувало всі твори письменниці. Вірджинія сама набирала та редагувала тексти. Видавництво спочатку не приносило прибутків, але згодом стало надійним джерелом доходу. Леонард створив ідеальні умови для роботи їм обом, він усіляко підтримував свою дружину. Їхній шлюб був союзом двох рівних людей, які поважають одне одного.
Та психічний стан Вірджинії все одно погіршувався, вона вчинила кілька спроб самогубства. Вулф була дуже вимоглива до себе і своїх робіт, переписувала романи десятки разів. Окрім цього, вона вела щоденники, які вийшли окремим виданням у 4 томах, а численні листи друзям, сестрі, Леонарду й Віті Секвілл-Вест були опубліковані в 5 томах.
Одне з найвідоміших феміністських есеїв Вірджинії Вулф має назву "Своя кімната" — в ньому вона виклала формулу: "У кожної жінки, якщо вона збирається писати, мають бути кошти і своя кімната". Фактично ж мова йшла про те, що письменницькій кар'єрі жінок заважають не якісь високі проблеми або відсутність таланту, а цілком побутові речі — обмежений доступ до освіти, залежне становище і постійна необхідність діяти всупереч суспільним очікуванням.
У Вірджинії все ж була своя кімната. Після переїзду до нового будинку в 1919 році (ще далі від Лондона) до нього прибудували спальню з окремим входом. Кабінет, в якому працювала письменниця, й поготів — був окремим будиночком. Коли Вулф писала роман, вона обов'язково тримала олівець і папір біля ліжка. Куховарка згадувала, що іноді Вірджинія, лежачи у ванній, вголос промовляла ідеї, які записала вночі, ставила собі запитання і відповідала на них. Коли вона сідала за роботу, то зазвичай писала в низькому кріслі, з дерев'яною дошкою на колінах. Вдень вона передруковувала те, що написала від руки вранці.
Попри всі умови для плідної роботи, Вірджинія дуже сумувала за насиченим життям в Лондоні. Туга за столицею особливо відчутна в найвідомішому романі Вулф "Місіс Делловей", де місто зображене настільки детально, що описані маршрути героїв до цього часу дуже популярні серед читачів.
У грудні 1922 року Вірджинія познайомилася з письменницею Вітою Секвілл-Вест. Незабаром між жінками зав'язалися романтичні стосунки, які надихнули Вулф на написання комічної біографії "Орландо" — історії багатовікового життя юнака, який десь між XVI і XX століттями встигає змінити стать.
Та все ж психічна недуга не покидає Вірджинію, стає дедалі тяжчою. Починається Друга світова війна. Вірджинія і Леонард хвилювалися не лише через авіанальоти, але й через можливу нацистську окупацію (Леонард був євреєм). Вони відкрито обговорювали можливість самогубства. Наприкінці лютого 1941 року Вулф закінчила "Між актами", але була незадоволена романом і навіть хотіла скасувати його вихід. Вона більше не могла писати, все глушив гуркіт війни. 28 березня Вірджинія Вулф наклала на себе руки.
Текст: Оксана Багрій
Читайте також
