Ексклюзив: Александра Шульман про життя після Vogue, Кейт Мосс і бойлери
На Книжковий Арсенал за підтримки Українського інституту книги прилетіла Александра Шульман, колишній головний редактор британського Vogue – говорити про культурну дипломатію, моду і свою книгу "Всередині Vogue. Щоденник мого сотого року".
Александра ШульманПід час бранчу в Caps business school Александру Шульман буквально атакували запитаннями про роботу в Vogue і моду. Шульман пішла з Condé Nast два роки тому, зараз вона пише четверту книжку, обіймає посаду віце-президента Лондонської бібліотеки, їздить світом як консультант з питань культурної дипломатії, і теоретично могла б образитися, що з нею до сих пір хочуть говорити про Vogue, але ні. Александра гранично стримана, дружелюбна, багато жартує і відповідає на запитання так ємко, як вміють тільки професіонали, які працюють зі словом. А ще вона завжди в човниках на шпильках. Під час бранчу ми з fashion-редактором Веніаміном Брикаліним жартуємо, що Шульман ламає наші стереотипи: по-перше, завжди на підборах, у той час як модний світ вже давно надає перевагу більш зручному взуттю, по-друге, "занадто нормальна" як для людини, яка пропрацювала в моді 25 років. Про те, як зберегти адекватність і холодний розум незважаючи ні на що, Александра розповіла в інтерв'ю Vogue.ua.
Александра Шульман, Тетяна Соловей, Олександра ДімітрієвичВ одному з прощальних листів, коли ви оголошували про свій відхід, ви написали: "Я йду, бо зрозуміла, що хочу взнати інше життя". Дуже влучне слово і зрозуміле кожному, хто працює в медіа. Минуло два роки. Вам вдалося здійснити своє бажання?
Я пропрацювала в Vogue 25 років, до цього – працювала в Tatler і GQ. У 23 роки я увійшла в офіс Condé Nast і напередодні тридцяти уже ходила туди щодня. І все говорила собі, що ще встигну спробувати щось нове – але коли я планувала це зробити? Очевидно, що, коли я пішла з Vogue, мені було страшно – я вперше в житті стала безробітною. Але бажання стати вільною було сильнішим. Мені хотілося робити не те, що вимагав журнал, а те, що хочу я. Наприклад, знову почати писати. Насправді я просто хотіла отримати свободу – і так, я отримала її. Але, звичайно, вона була б не такою цінною, якби до цього я не пропрацювала в офісі чверть століття.
Після звільнення з Vogue ви дали інтерв'ю Guardian, де розповіли, що тепер відкрили для себе новий світ: наприклад, почали ходити в супермаркети у будні. Невже це виявилося так цікаво?
Зараз це вже не так цікаво, як два роки тому (Сміється). Але ви маєте рацію, багато що було відкриттям: коли ти цілими днями в офісі – мало що зауважуєш у житті за вікном. А тут я раптом виявила, що на вулицях багато літніх людей і молоді – і що суспільство значно різноманітніше, ніж я думала.
Колеги, які працюють у медіа, часто скаржаться, що життя мчить занадто швидко і є відчуття вигоряння. Після відходу ви відчули, що життя стало в хорошому сенсі повільнішим?
Так. І найважливіше тепер те, що у мене є вибір. Але зазначу: я і зараз працюю багато. Я не хотіла кидати роботу взагалі, я просто хотіла зайнятися іншою справою.
За час роботи в Vogue ви випустили три книжки. Багато журналістів мріють про це, але не всі наважуються на таке. Як ви змогли написати два романи і один щоденник ( "Всередині Vogue: Щоденник мого сотого року"), якщо працювали в офісі з ранку до вечора?
Всі три книжки я писала вранці і у вихідні. Я рано встаю, тому працювала над ними зазвичай з 6 до 8 ранку. На створення першої у мене пішов рік, не більше. Це не було складно. Зараз я теж пишу книжку і тому намагаюся залишати ранок вільним, щоб писати.
У книжці Inside Vogue ви приділяєте багато уваги своєму побуту: домашнім турботам, коту і його проблемам з вагою, бойлеру, який постійно ламається ...
Так, лінія з бойлером подобається всім. Минулого тижня у мене нарешті з'явився новий, ура! Через стільки років мук (Сміється).
Вам не говорили про те, що у книжці головного редактора Vogue має бути більше моди і менше бойлерів? ...
Ні, ніколи! Я була впевнена, що маю право писати і про іншу сторону життя – саме тому, що я працюю в Vogue.
Зараз ви обіймаєте посадувіце-президента Лондонської бібліотеки. Які ваші завдання?
Моє завдання полягає в тому, щоб підшукувати потрібних для бібліотеки людей – в тому числі меценатів. Я допомагаю збільшувати фонди, організовувати благодійні вечері та інші заходи.
В одному з інтерв'ю ви розповідали, що ніколи не працювали з відомими людьми, які вимагали затвердження обкладинки, фото чи тексту. Як ви досягли таких здорових відносин зі знаменитостями і їх агентами?
Коли я прийшла в Vogue 1992 року, селебріті та їх агенти були дуже впливовими, але в світі було всього лише кілька медіа, які писали про них. Було простіше починати – всі хотіли співпрацювати. І якщо принцеса Діана не затверджувала своє фото для обкладинки, то я могла сміливо сказати агентам інших знаменитостей, що і їх клієнт цього не робитиме.
Кейт Міддлтон теж не затверджувала фото? (Кейт з'явилася на обкладинці ювілейного випуску Vogue UK у червні 2016 року – прим. Vogue.ua)
Це була колаборація з Національною портретною галереєю, і з опорою на ці домовленості Кейт повинна була побачити кадри до друку. Але у моїй пам'яті це єдиний такий випадок.
У мене є запитання від команди українського Vogue. Як пропрацювати 25 років в моді і не стати ненормальною?
(Довго сміється). Здається, я стала. (Замислюється). Якщо в якийсь момент починаєш повністю ототожнювати себе з Vogue – ступаєш на хибний шлях. Але, думаю, я знайшла свій спосіб порятунку. Мені завжди здавалося важливим мати інше життя, крім Vogue. Те, що ми обговорювали з вами на початку: сім'я, сад, будинок, кіт, бойлер. Важливо, щоб за межами офісу було щось, що любиш і цінуєш. Це робить тебе сильною. І рятує.
У книжці ви пишете, що раніше вам завжди не вистачало часу для спілкування з сином. Ви пішли з Vogue – здавалося б, тепер ніщо не стоїть на заваді. Але недавно я прочитала, що ваш син поїхав вчитися за кордон, тобто ви знову не разом?
Не зовсім так. Перший рік ми були разом вдома, і це було фантастично. Пам'ятаю, вранці через два тижні після звільнення я працювала у своєму кабінеті, а син спустився до мене зі спальні. "Здається, я ніколи в житті не бачив тебе тут у такий час, мама", – сказав він. Зараз син навчається в докторантурі і часто буває вдома, тому ми надолужуємо втрачене.
Здається, ви поклали початок diversity-руху в моді і красі задовго до того, як це стало мейнстримом. Різноманітність завжди була важливою для вас?
Приблизно через п'ять років після того, як я прийшла в Vogue, став дуже модним грандж. Його обличчя, Кейт Мосс, тоді якраз починала кар'єру, і всі божеволіли від неї. Це був новий стиль, не схожий ні на що – і це, звичайно, було справжнісіньке diversity. Я не показала нове – ми просто відгукувалися на те, що було актуальним.
Що вам вдавалося найважче, коли ви працювали в Vogue?
Найскладніше, мабуть, було підтримувати хороші відносини з усіма в офісі. Робити так, щоб всі були щасливими, зберігати здорову атмосферу і надихати колег на креативність. Коли фотограф і стиліст приносили зйомку і результат був невдалим, потрібно було пояснити людям, чому зйомка не піде в журнал, при цьому не образити їх – і для мене це завжди був стрес. З журналом працює так багато людей: штатні співробітники, фотографи, контриб'ютори, моделі, стилісти зі всього світу. З усіма потрібно було знаходити компроміс, щоб усім було добре.
Дивовижно: найскладніше – не відносини зі знаменитостями або зйомка з Кейт Міддлтон, а відносини всередині команди?
Саме так. Якщо ваша команда не щаслива, ви ніколи не зробите найкращий журнал.
24 травня на Книжковому Арсеналі за підтримки Українського інстиуту книги і видавництва ArtHuss відбулася дискусія "Мода, книги і культурна дипломатія". Її учасниками стали Александра Шульман, дипломат Дмитро Кулеба, письменниця Ірена Карпа. Як вона минула, можна побачити в галереї:
Текст: Дарія Слободяник
Фото: Марія Павлюк; Валентин Кузан
