7 книжок, які допоможуть розумітися на кіно
Складно зрозуміти логіку подій у кіно? Не знаєте, чому часом фільми викликають широкі дискусії в суспільстві? Ми підготували добірку книжок про кіно, які можна прочитати українською мовою. Біографії Девіда Лінча і Френсіс Форда Копполи, особливості теорії кіно та історія в коміксах — читайте вже тепер.
Автобіографічна книжка про одного з найнепередбачуваніших режисерів сучасності. Девід Лінч — сюрреаліст від кінематографа, фільми якого подібні водночас на страшні та мрійливі сни. У "Кімнаті снів" ми починаємо шлях разом з режисером від дитинства до першого фільму, від успіхів до провалів. Книжка складається з двох частин: інтерв’ю з колегами та рідними Лінча, які збирала кінокритикиня Крістін Маккена, і текстів, які написав сам режисер. Автобіографічні книжки допомагають зрозуміти, звідки з’являються образи у фільмах і як вибирають локації, акторів, учасників кінопроцесу тощо. Лінч, як завжди, дуже відвертий, тому здаватиметься, ніби ви розмовляєте, як старі друзі.
Найособливіші книжки про кіно належать перу самих режисерів, які знають всі інсайди процесу. Френсіс Фред Коппола — режисер "Апокаліпсису сьогодні", "Хрещеного батька", "Розмов", "Дракули" і багатьох інших культових стрічок, що здобув майже всі найпрестижніші кінопремії, став одним з батьків "живого" кіно. Однак книжка не лише про таємниці створення нового мистецтва, вона містить цікаві факти з історії кіно, телебачення й театру, а Коппола ділиться досвідом торування власного шляху в Голлівуді.
Серія майже кишенькових книжок з найкращими текстами про кіно, написаними в 1920-х. Три частини — "Кіно / Аналіза", "Кіно / Експеримент" і "Кіно / Слово" — допомагають зрозуміти різні аспекти кінопроцесу. Особливо для розуміння історії кіно та дискусії навколо нього варто прочитати "Кіно / Аналіза", яка пояснить, чому саме кіно активно залучали до пропаганди, що театр нікуди не зник та навіщо потрібна кінокритика. У "Кіно / Експеримент" з’являються тексти, які розбирають сцену по кадрах, а Малевич пише, як навчати мистецтва кіно. Незвичною, але не менш цікавою, є третя частина — "Кіно / Слово", яка розповідає про важливість тексту в німому кіно.
Канадський дослідник кіно Небесьо описує творчість культового режисера не через призму радянської пропаганди, а вписуючи Довженка у світовий контекст. Він розбирає його прийоми, використані в "німій трилогії". Саме стрічки "німої трилогії" — "Звенигора" (1928), "Арсенал" (1929) і "Земля" (1930) — принесли Довженкові статус світового кінорежисера й вважаються опорними точками історії українського кіно. Богдан Небесьо намагається визначити той унікальний контекст, у якому створювалися, демонструвалися і критикувалися фільми Довженка. Написана легко й доступно, книжка розвінчує багато міфів не тільки про українського режисера, а й німе кіно загалом.
Якщо вам хочеться розпочати знайомство з історією кіно з простого — радимо "Ілюстровану історію кіно" Адама Оллсача Бордмена. Він починає з театру тіней на Сході й закінчує роздумами про майбутнє кіно з віртуальною реальністю. Нікельодеони, розвиток техніки, самурайська естетика, жінки в кіноіндустрії, "Зоряні війни" — і все це на трохи більш як ста сторінках. Історія в ілюстраціях змушує копати глибше, і тут у пригоді стає список літератури, який пропонує Бордмен наприкінці книжки.
Одне з найвідоміших досліджень про становлення німецького кіно, від 20-х років XX століття до приходу до влади Гітлера. Але ця книжка не тільки про розвиток німецької кіноіндустрії, а більше про прийоми та методи в кіно, які впливають на наше бачення і сприйняття дійсності. Кракауер також майстерно розбирає екранні образи, а ще пояснює популярність жанрових фільмів настроями в суспільстві.
Книжка про український Голлівуд, який через репресії так і не відбувся до кінця. ВУФКУ — це один з найуспішніших модернізаційних проєктів української культури. У Всеукраїнському фотокіноуправлінні (так розшифровується абревіатура) працювали Лесь Курбас, Микола Бажан, знімали фільми Олександр Довженко, Дзиґа Вертов та Іван Кавалерідзе. ВУФКУ були підпорядковані кілька кіножурналів, майже 2000 кіноекранів, технікум кіномистецтва й три кіностудії — в Ялті, Одесі, Києві. Завдяки ВУФКУ за рік у прокат могло вийти близько 20 українських фільмів.
Каталог дослідницького проєкту Довженко-Центр "ВУФКУ. Lost & Found" зібрав унікальні архівні матеріали, ілюстрації й документи 1920-х. А Олександр Ірванець, Тетяна Малярчук, Олексій Нікітін, Антон Санченко, Наталка Сняданко та Ірина Цілик спеціально створили художні тексти за сюжетами втрачених фільмів 1920-х.
Текст: Оксана Семеник
