Українські кінематографісти привернули увагу до теми полонених на Венеційському фестивалі
4 вересня в межах Венеційського кінофестивалю відбулася світова премʼєра українського документального фільму "Пісні землі, що повільно горить" Ольги Журби. Команда стрічки використала вихід на червону доріжку, аби привернути увагу до українських полонених, ув'язнених росією.
На червоному хіднику учасники команди зʼявилися в одязі з вишивкою, що зображує відстані від острова Лідо, де проходить фестиваль, до різних місць позбавлень волі, де росіяни утримують українців. На одязі членів делегації були вишиті вісім назв різних місць утримання. За кожним із цих виробів стоять тисячі життів українців та українок. Авторка цієї ідеї — мисткиня Аліса Любомська. За її словами, вона обрала ручну вишивку, завдяки якій кожна літера стала унікальною, а текст — ніби написаний від руки. "Подібний до того, що люди пишуть у листах, що часто є чи не єдиним способом тримати звʼязок із полоненими. До того ж вишивка — це наш культурний код, і такі елементи — додаткова можливість сказати, хто ми; показати, що це частина нашої культури", — розповідає дизайнерка.
Серед учасників акції — режисерка фільму Ольга Журба; військова медикиня Ганна Васик, яка є однією з героїнь картини; Микола Граднов-Савицький, актор, військовослужбовець "Азову" та ветеран, що втратив на війні кінцівки; продюсерка стрічки Дар'я Бассель; волонтер із Маріуполя Михайло Пуришев.
"Пісні землі, що повільно горить" — це аудіовізуальний щоденник занурення України у прірву тотальної війни, відзнятий протягом перших двох років повномасштабного вторгнення. Фільм складений із місць, людей, рідкісних діалогів, виразних звуків і тиші, які поволі оприявнюють трагічну хронологію нормалізації відчуття війни в суспільстві. За словами Ольги Журби, для команди було важливо привернути увагу до теми полонених на фестивалі, де люди святкують кіно та мистецтво.
"Ми хотіли нагадати про страшні умови утримання людей у місцях позбавлення волі, про нелегітимні судові справи та сфабриковані звинувачення, про тортури та смерть. Про все, що досі безкарно скоює Росія — країна-терорист — з людьми, які взагалі не мали там опинитись. Це велика трагедія, про яку насправді за кордоном мало хто знає".
Cпеціально для vogue.ua військовослужбовиця Ганна Васик розповіла більше про свою участь у фільмі, а також про акцію: "В іноземних медіа тема полонених є недостатньо висвітленою, хоча поводження росіян з ними є прямим кричущим порушенням міжнародного права. Тому акції на таких подіях необхідні для привернення уваги до цієї гострої проблеми. Просто в цю секунду, коли хтось читає ці рядки, фабрикуються звинувачення, здійснюються тортури, губляться листування з рідними, а люди — гинуть від перебування в нелюдських умовах. Світ має чути про це, а винні — мають нести відповідальність, пропорційну до своїх злочинів.
На моїй військовій футболці вишита назва колонії "Чорний Дельфін", що в Оренбурзькій області. Вона відома особливо суворими умовами перебування увʼязнених, де можна говорити пошепки, і ходити лише зі звʼязаними за спиною руками. Ми ж маємо говорити гучно про злочини росії та робити все, що в наших силах, заради тих, у кого зараз завʼязані руки".
