Чому потрібно подивитися фільм "Приватна війна" з Розамунд Пайк
12 квітня в український прокат представили військову драму "Приватна війна" з Розамунд Пайк у головній ролі. За цю роботу акторка отримала номінацію на "Золотий глобус".
У лютому 2012 року світова преса рясніла заголовками, що повідомляли про загибель британської журналістки і французького фотографа в Сирії. Фоторепортера звали Ремі Ошлік. Убитою жінкою стала американка Мері Колвін – на той час вона була військовим кореспондентом лондонської газети "Sunday Times". За інформацією, отриманою з перехоплених перемовин сирійських офіцерів, бомбардування по імпровізованому прес-центру вели цілеспрямовано. Бо незадовго до загибелі Колвін вийшла на зв'язок з міжнародними новинними каналами і звинуватила Башара Асада у вбивстві мирних громадян.
Мері Колвін майже одночасно стала героїнею двох фільмів – документального "Under The Wire" і художнього "Приватна війна" ("А Private War"). Художня версія в якійсь мірі є реконструкцією "Under The Wire". У всякому разі, друг і колега журналістки Пол Конрой брав активну участь у зйомках і тієї, і іншої картини.
Режисером художнього фільму "Приватна війна" став відомий документаліст Метт Хейнеман, а в основі фільму – стаття "Приватна війна Мері Колвін", опублікована в Vanity Fair. Історія військового кореспондента йому близька: найкращі картини Хейнемана про збройні конфлікти, протистояння, в яких нелегко розібратися, хто з протиборчих сторін представляє добро, а хто – зло. 2015 року він знімає "Землю карателів" про бунтівників, які борються з мексиканськими наркокартелями. Бойовики по обидві сторони американо-мексиканського кордону вирішили замінити урядові установи. Через 2 роки режисер розповідає про законспіровану групу "Ракку винищують у тиші" в картині "Місто привидів". Тут вже можна знайти ознаку "Приватної війни" – ми бачимо Сирію в період громадянського конфлікту.
У списках оскарівських номінантів останніх років тема сирійської війни миготить постійно. Цього року – стрічка "Про батьків і синів" Талала Деркі, дія якої відбувається в таборі джихадистів. Деркі показує дітей, готових вступити в ряди бійців опору. Торік картина "Останні чоловіки в Алеппо" розповідала про White Helmets – пошуково-рятувальну групу, яка фіксує на камери наслідки безперервних бомбардувань.
"Приватна війна" вписується в цю тенденцію ще й тому, що показує нам людину з кінокамерою, з фотоапаратом, кореспондентським блокнотом. Фільм Метта Хейнемана складається з фрагментарних замальовок біографії Мері Колвін, яку грає Розамунд Пайк. Постійні флешбеки, паралельний монтаж, в якому чергуються смерті людей, кохання та рефлексії героїні. Багато що залишається за кадром. Наприклад, те, що відразу після свого серйозного поранення, ще в лікарні Колвін пише статтю з 3000 слів про гуманітарну кризу в Шрі-Ланці. Або несподіване кокетство Муаммара Каддафі і натяки на якесь давнє знайомство не цілком зрозумілі глядачеві. Насправді, ще в 80-х Каддафі недвозначно натякнув юній Мері про свій інтерес і навіть зажадав, щоб вона здала аналізи на ВІЛ. У той же час, чоловіки та коханці Колвін у фільмі – це не реальні люди, а збірний образ її близьких друзів. Як і її колеги – частина з них реальна, частина вигадана.
Але будемо чесні, для Метта Хейнемана не такі вже важливі були всі ці зустрічі в мирному, не військовому житті. В одному з епізодів героїня бере інтерв'ю у сирійських жінок – виконавиці головної ролі Розамунд Пайк довелося виступити кореспондентом по-справжньому – адже перед нею були реальні люди, які пережили все, про що говорять на камеру.
Хейнеман починає і закінчує свій фільм в одній смертельної точці – в сирійському місті Хомсі. Війна стукає в жилах Колвін і навіть за дверима, як в п'єсі Метерлінка "Синій птах" причаїлися війни різних років – минулі, справжні і майбутні. Це найбільший адреналін, сенс життя і джерело смерті для героїні.
Текст: Анастасія Ваніна
Читайте також
