UA

Журнал VOGUE

Подписаться
Продолжая просмотр сайта, вы соглашаетесь с тем, что ознакомились с обновленной политикой конфиденциальности и соглашаетесь на использование файлов cookie.
Соглашаюсь

Пліч-о-пліч: Каннський кінофестиваль і політика

18 мая 2022

Щедре фінансування, достобіса гостей, легіон зірок, кінокритиків і модних журналістів ставлять Каннський кінофестиваль на один щабель з Олімпіадою.

Діана Дорс під час Каннського кінофестивалю, 3 травня 1956 рокуДіана Дорс на Каннському кінофестивалі, 3 травня 1956 року

Цьогоріч Festival de Cannes проводять 75-й раз, ювілейний. Це ідеальний привід для того, щоб згадати його багату історію, яка стала джерелом провокацій, родючим ґрунтом для Nouvelle Vague, Нового Голлівуду, латиноамериканського кіно. До того ж ця річниця дає можливість оцінити трансформації найшанованішого кінозаходу. У програмі 75-го фестивалю з’явилися нові фільми Девіда Кроненберга, Клер Дені, Джорджа Міллера, Келлі Райхардт; продуманий баланс артхаусних делікатесів зі смачним кінематографічним фастфудом («Найкращий стрілець: Маверік»; байопік База Лурмана про Елвіса Преслі). Здавалося б, цього майже досить, щоб відірватися від неприємностей у житті, соціально-економічних струсів, пандемії.

Лізабет Скотт під час Каннського кінофестивалю, 1 травня 1954 рокуЛізабет Скотт на Каннському кінофестивалі, 1 травня 1954 року

Втім, Каннський кінофестиваль завжди був симбіозом радикалізму та елітаризму, і саме це робить його таким важливим. Канни процвітають на суперечностях; у цьому й полягає весь шарм. На Лазуровому узбережжі центральне місце у фільмах посідають злободенні питання — політична ідеологія, управління, економіка, стать, сексуальність, етнічна належність, раса, історія. Канни побудовані на ідеях інклюзії, толерантності та співпереживання іншим культурам. Тому на фестивалі радо зустрічають провокаційних митців, як-от Альфреда Гічкока, Гаспара Ное чи Ларса фон Трієра. Каннський кінофестиваль любить художників-дисидентів, які викривають несправедливість. У 2018 році фільм Сергія Лозниці «Донбас» ударив на сполох щодо нестримної кризи на сході України. За рік до того фільм «Некохання» Андрія Звягінцева попереджав про моральний занепад серед московського середнього класу.

Канни грають по обидві сторони конфлікту, завдяки чому взаємодіють зі світом. Так, у програмі 75-го Каннського кінофестивалю з’явився фільм «Дружина Чайковського» — історична драма російського режисера-дисидента Кирила Серебреннікова. Цьогоріч Канни заборонили офіційні російські делегації, втім участь окремих артистів схвалюють. Своєю чергою Україна представить одразу кілька нових фільмів, серед яких «Бачення метелика» про звільнену з ворожого полону аеророзвідницю; Life To The Limit – про революцію, анексію Криму, початок війни на Донбасі; «Маріуполіс 2» – про українське місто-герой; стрічку «Залізна сотня» – про те, як змінюються люди, коли в їхній дім приходить війна.

Елізабет Тейлор на відкритті Каннського кінофестивалю, 6 травня 1957 рокуЕлізабет Тейлор на відкритті Каннського кінофестивалю, 6 травня 1957 року

Каннський кінофестиваль завжди враховував контекст геополітики. 1979 року Золоту пальмову гілку отримали «Апокаліпсис сьогодні», класика Френсіса Форда Копполи про в’єтнамську війну, та «Бляшаний барабан» Фолькера Шлендорфа, за однойменним романом Гюнтера Грасса, події якого відбуваються в Данцигу (нині Гданськ, Польща) під час Другої світової війни.

Упродовж 1970-х і 1980-х на фестивалі було представлено багато фільмів зі Східної Європи, серед яких кілька стрічок польського режисера Анджея Вайди, що допомагали усвідомити зміст життя за «залізною завісою».

Володарі Золотої пальмової гілки останніх років також засвідчували прихильність журі Канн до фільмів з політичним і соціальним змістом. Переможець 2009 року, фільм «Біла стрічка», розповідав про історію німецького фашизму. У 2007 році картина «4 місяці, 3 тижні і 2 дні» порушила проблему нелегальних абортів у Румунії; 2006 рік — фільм «Вітер, що гойдає ячмінь» висвітлював тему боротьби Ірландії за незалежність.

Ромі Шнайдер, Ален Делон та Софі Лорен під час Каннського кінофестивалю у травні 1962 рокуРомі Шнайдер, Ален Делон та Софі Лорен під час Каннського кінофестивалю у травні 1962 року

Соціально-політичні баталії в Каннах розгортаються не лише на великому екрані, а й під час пресконференцій, де режисери й актори зустрічаються з журналістами з усього світу. У 2011 році данського кінематографіста Ларса фон Трієра усунули від участі у фестивалі після того, як він сказав, представляючи свій фільм «Меланхолія», що він нацист і симпатизує Гітлерові.

У 2013 році журі на чолі зі Стівеном Спілбергом присудило Золоту пальмову гілку картині Абделлатіфа Кечіче «Синій — найтепліший колір». Водночас Спілберг зауважив, що журі підтримує зірок фільму, Леа Сейду та Адель Екзаркопулос, які були з Кечіче на ножах через емоційні труднощі знімання сцен лесбійського сексу у фільмі, що спричинило міжнародні дебати про розширення прав і можливостей жінок.

Політизованість Каннського кінофестивалю — потужна сила, що рухає і формує світ, відбиває економічні інтереси та специфічні історичні обставини. Різні конфлікти, які викликають у світі страх, походять від нашої нездатності впоратися з політичними, культурними та мовними бар’єрами, а також від нашого дискомфорту, коли ми стикаємося з незнайомим. У Каннах завжди розглядали — іноді опосередковано, іноді прямо — глибокі розбіжності та тривоги, які не дають людям у всьому світі спати вночі.

кино ·

Еще в разделе CINEMA

Популярное