Пішов з життя легендарний режисер Девід Лінч
16 січня пішов у засвіти Девід Лінч. Режисер, сценарист, художник і музикант, чия творчість назавжди змінила кінематограф, помер у віці 78 років. Його родина підтвердила смерть у фейсбуку: "У світі залишилася велика порожнеча, тепер, коли його немає з нами. Але, як він казав, "Слід дивитися на пончик, а не на дірку". Це прекрасний день із золотим сонцем і синім небом на все життя".
Лінч помер від ускладнень емфіземи, діагностованої у 2024 році. Його смерть знаменує завершення епохи, коли сюрреалізм, абсурд і глибока психологічна проникливість могли мирно співіснувати в одному кадрі, а мова кіно ставала засобом дослідження людської душі.
Провидець кінематографа
Девід Лінч народився 20 січня 1946 року в Міссулі, штат Монтана. Його дитинство минуло в атмосфері маленьких містечок, які пізніше стали важливим мотивом у його творчості. Лінч вивчав живопис у Пенсильванській академії образотворчих мистецтв, де почав експериментувати з короткометражним кіно. Його перший короткометражний фільм, "Шість хворих осіб", вже демонстрував ознаки сюрреалізму, які згодом стануть його фірмовим стилем.
У 1971 році Лінч переїхав до Лос-Анджелеса, де почав працювати над своїм першим повнометражним фільмом "Голова-гумка" (Eraserhead). Знятий у монохромному стилі, цей фільм був абсурдною, жахливою і водночас глибоко метафоричною історією про страхи та тривоги батьківства. Випущений у 1977 році, він став культовим і забезпечив Лінчу місце серед найбільш найперспективніших молодих режисерів.
Після успіху стрічки "Голова-гумка" режисер і сценарист Мел Брукс запросив Лінча зняти фільм "Людина-слон" (The Elephant Man, 1980), що розповідав про Джозефа Мерріка, чоловіка з важкими фізичними вадами, і його шлях до гідності в жорстокому світі вікторіанської Англії. Стрічка отримала вісім номінацій на "Оскар", зокрема першу номінацію Лінча як найкращого режисера, і стала його проривом у Голлівуді.
Проте його наступний проєкт, "Дюна" (Dune, 1984), став найбільшим розчаруванням у кар’єрі Лінча. Адаптація епічного роману Френка Герберта була складною, перевантаженою і зазнала втручання студій, через що Лінч фактично втратив контроль над фінальною версією.
Становлення майстра
Після невдачі з "Дюною" Лінч повернувся до власного бачення із "Синім оксамитом" (Blue Velvet, 1986). Фільм став своєрідним маніфестом його стилю: моторошна історія, прихована за фасадом американської провінції, з похмурими відтінками еротики, насильства і моральної двозначності.
Це був не просто успіх, а справжній прорив, який приніс Лінчу другу номінацію на "Оскар" як найкращому режисеру. Саме "Синій оксамит" утвердив його як митця, що сміливо заглядає в безодню людських страхів і бажань.
Коли телебачення стало мистецтвом
У 1990 році Лінч шокував світ, створивши "Твін Пікс" (Twin Peaks). Серіал про розслідування вбивства Лори Палмер, яке розкриває надприродні таємниці маленького містечка, поєднав у собі детектив, сюрреалізм і мелодраму. Його перший сезон став справжнім феноменом, отримавши 14 номінацій на "Еммі".
Питання "Хто вбив Лору Палмер?" стало не тільки головною інтригою серіалу, але й національною одержимістю. Серіал вплинув на ціле покоління телепродюсерів і проклав шлях до сучасних "золотих" стандартів серіального виробництва.
Навіть після зниження популярності другого сезону "Твін Пікс" залишився еталоном серіального мистецтва. У 2017 році Лінч повернувся до шоу, створивши третій сезон, який багато хто називає його найамбітнішою роботою. "Твін Пікс: Повернення", шокував і захопив нове покоління глядачів, ставши ще більш експериментальним і сміливим.
Серед пізніх робіт Лінча особливе місце посідають "Малголланд драйв" (Mulholland Drive, 2001), який вважається одним із найкращих фільмів XXI століття за версією BBC, та "Внутрішня імперія" (Inland Empire, 2006). Лінч також був талановитим художником, музикантом і дизайнером. У 2005 році він заснував Фонд Девіда Лінча, щоб популяризувати медитацію як засіб для зняття стресу. "Ми всі живемо у світі мрій, — говорив Лінч. — Тож не бійтеся заглянути в найглибші їхні куточки".
