Чому німецьку акторку Сандру Гюллер, зірку двох цьогорічних гітів "Анатомія падіння" та "Зона інтересів", називають темною конячкою премії "Оскар"? Відповідь знає кінокритик Алекс Малишенко.
"Я не знаю, що про це думати, і не розумію цієї системи. Я не знаю, що треба робити, щоби бути видимою", — так відповіла 45-річна німецька акторка Сандра Гюллер на запитання про свою раптову популярність виданню Euronews.
На Гюллер слава звалилася справді блискавично. Нещодавно вона знялася у стрічках "Зона інтересу" Джонатана Ґлейзера та "Анатомія падіння" Жюстін Тріє, які вийшли в один рік. І — миттєво привернули до себе увагу головних кіноподій: від Каннського фестивалю, де відбулися прем’єри обох картин ("Анатомія падіння" здобула "Золота пальмову гілку", а "Зона інтересу" — Гран-прі Канн), до "Оскару", де фільми сумарно отримали 10 номінацій. Одна з них — "найкраща акторка" для Сандри Гюллер.
Ці фільми максимально різні. "Зона інтересу" — це відсторонене спостереження за родиною наглядача концтабору Рудольфа Гесса, яка облаштовує будинок мрії буквально за парканом Аушвіцу. Сама назва відсилає до терміну, який використовували нацисти, що позначав прилеглу до концтабору територію. У фільмі Сандра грає роль дружини Рудольфа Гесса Гедвіг.
Гюллер зізнається, що мала сумніви, чи варто їй зніматися у фільмі про нацистів. Їй не була приємна героїня, натомість традиція запрошувати німецьких акторів/акторок грати подібні ролі — це, на її погляд, кліше. Втім, коли вона прочитала сценарій, все змінилося. Джонатан Ґлейзер — режисер-візіонер, тож коли він береться за тему Голокосту, варто очікувати як мінімум особливого погляду на ці події. Але він пішов далі і знайшов для своєї історії неочікуване формальне рішення: весь фільм знятий на 10 камер спостереження, які працювали без перерви, а команда, крім акторів/акторок, знаходилася за межами знімального майданчику. Гюллер так описала свої відчуття від знімання виданню Euronews: "Система спостереження, яку побудували режисер та команда, гадаю, мала сильний психологічний ефект на акторів. Ти знаєш, що оцінюються події, які відбуваються, і не знаєш, які творчі рішення ухвалюються по той бік камери. Ти не знаєш, який кадр вони візьмуть. Навіть не здогадуєшся, наскільки близько вони. Ти повністю один на один з темою, своїми думками про неї і партнером по сцені, що створює сильний зв’язок".
Гюллер знайшла спосіб грати Гедвіг Гесс без емпатії до реального прототипа. Особливо попрацювала над поставою та ходою, які є характерними для людини, що звикла поратися у саду. Ще одним помічником став її власний пес — чорний веймарський пойнтер, який зіграв у стрічці пса родини Гесс. У фільмі його звуть Ділла, але справжнє ім’я Гюллер не розкрила на жодному зі своїх інтерв’ю.
Загалом у Сандри Гюллер репутація таємничої та скромної акторки. Окрім прізвиська собаки, вона нікому не каже ім’я свого чоловіка. А коли її запитують про ставлення до слави чи що вона думає про пропозиції переїхати в Америку, відповідає, що вона — європейська акторка, яка говорить німецькою, та насамперед відповідальна мати, тож не думає про переїзд. Можливо, саме тому ми не так часто бачили всі ці роки Гюллер на екрані, хоча її шлях у професії почався дуже давно.
Сандра Гюллер народилася у 1978 році у місті Зуль, ще тоді в Німецькій Демократичній Республіці. Її батьки були освітянами, а виросла вона, як стверджує видання Liberation, у домі без автівки та телефону. Ще з дитинства вона вважала себе "дуже серйозною особою" і, здається, роки цього не змінили.
У школі Сандри був театральний гурток, де вона вперше зацікавилася акторством. У Зулі не було театру, лише маленький кінотеатр, тож більшість "драматичного" досвіду Гюллер черпала з телесеріалів, де часто скаженіла через нереалістичну акторську гру. У 17 років Сандра вступила до Академії драматичного мистецтва імені Ернста Буша, з якої випустилася у 2003 році. Цього ж року стала найкращою молодою акторкою за результатами опитування критиків від журналу Theater Heute. Відтоді і досі театр посідає чільне місце в її житті, а видання Theater Heute постійно включає її у свої рейтинги.
Колеги та колежанки описують Гюллер словом Spielwütige, що буквально можна перекласти як "шалена в акторстві". Лише один факт на підтвердження: щоб зіграти у фільмі "У проходах", вона отримала ліцензію водійки навантажувача. Втім, працюючи над образом, часто Гюллер покладається не на новонабутий досвід, а на вже пережитий нею чи її близькими.
Такий підхід працює дуже добре. Першу свою серйозну нагороду акторка отримала у 2006 році — це був "Срібний ведмідь" Берлінале за найкращу жіночу роль у фільмі "Реквієм" Ганса-Крістіана Шмідса. Вона зіграла дівчину з набожної католицької родини, яка вирішила, що епілептичні напади протагоністки Гюллер — знак одержимості демонами. В інтерв’ю виданню The Film Stage Сандра зізнається, що відчувала серйозний тиск після цієї нагороди: "У той момент мого життя я багато працювала, і, буду відвертою, була виснажена і справді не знала, як з цим впоратися. Це сталося надто рано, і я почувалося самотньою, адже, звісно, всі розмови були про фільм, але це також було і про мене. Ось чому я потім повернулася у театр, бо там почувалася безпечніше і розуміла, що я там роблю".
Наступним великим успіхом став фільм Марен Аде "Тоні Ердманн", що вийшов у 2016 році. Номінований на премію "Оскар" у категорії "Найкращий фільм іноземною мовою" він привернув увагу до Гюллер, вона почала отримувати більше пропозицій у Штатах. Втім, за її словами, вона розуміла, що щоб зробити кар’єру в Голлівуді, їй би довелося відмовитися від часу з родиною, що було для неї неприйнятно.
Ще через три роки Гюллер зіграє другорядну, але важливу роль Міки у фільмі "Сибіл" Жюстін Тріє. Це перша колаборація з режисеркою, яка згодом зробить акторку зіркою "Анатомії падіння". Чому Тріє вирішила знову покликати Гюллер і навіть тримала її у голові, коли писала сценарій, вона розповіла The Hollywood Reporter: "Як акторка вона надзвичайно невловима та багатолика. Вона здатна викликати величезне співчуття і водночас бути неймовірно холодною. У неї є ця відвертість, ця безпосередність, які знаходяться за межами будь-якої динаміки спокушання. Вона може бути неймовірно жорсткою, а потім просто розтанути".
В "Анатомії падіння" Гюллер грає успішну письменницю з Німеччини, менш видатний чоловік якої чи то скоїв самогубство, чи то випадково випав з вікна, чи то став жертвою вбивства у віддаленому патіо в Альпах, де окрім його дружини та сина з порушенням зору нікого більше не було. Власне, чи винна персонажка Гюллер, Сандра, і є головною загадкою фільму. Відповідь на нього ми шукатимемо разом із судом, що змушує німкеню говорити французькою (яку для ролі Гюллер вчила три місяці), додаючи до непевності фактологічної ще й труднощі перекладу. Якщо ж ви запитаєте в самої акторки, чи винна її героїня, як це роблять мало не на кожному інтерв’ю, то отримаєте типову відповідь: вона й сама не знає.
Роль Гюллер в "Анатомії падіння" вже принесла Сандрі нагороду на премії "Європейський кіноприз" та номінацію на "Оскар". Гюллер — темна конячка "Оскару", але можна впевнено сказати, що її це більш ніж влаштовує. Так само напевне можна сказати, що нагорода мало що змінить в її реальному житті, адже вона поїде додому в Німеччину, знову працюватиме у театрі та прибиратиме вдома, як у момент оголошення номінацій на "Оскар".
