Мода у фільмі "Незайманки-самогубці"

19 травня 1999 року світ побачив перший повнометражний фільм Софії Копполи — "Незайманки-самогубці" з молодою Кірстен Данст і незмінно вродливим Джошем Гартнеттом. Стрічка стала культурною сенсацією й надихнула безліч дизайнерів на створення модних колекцій, а редакторів — на написання статей про стиль головних персонажів.

Цей інді-гіт заснований на бестселері Джеффрі Євгендіса. Дія розгортається в Мічигані 1970-х років, історія розповідає про п’ятьох сестер Лісбон очима групи сусідських хлопців, які закохуються в них. Після самогубства молодшої сестри їхні суворі батьки-католики забирають дівчаток зі школи, що посилює зацікавленість хлопців ними.

Попри те що дівчата Лісбон мають схоже модне чуття, стиль кожної дівчини помітно унікальний: від футболок Люкс до гіпі-сорочок Терези. Власне, костюми героїнь є однією з головних приваб фільму. Софія Коппола працювала із дизайнеркою Ненсі Штайнер, щоб створити вивірені образи в стилі 1970-х, які не мали б навмисного ретровигляду. Коппола, яка, як відомо, "обожнює красу банальних деталей", наповнила свій кіновсесвіт скромною дівочою модою: ніжні мереживні сукні, топи-бандо, багаторівневі максі, всипані квітками.

Як і інші ефемери повсякденного життя сестер, які збирають хлопчики-оповідачі — листівки Діви Марії, рожеві губні помади, усе, що вони можуть врятувати зі смітника — одяг дівчат пропонує власні підказки. Їхнє вбрання демонструє протилежні полюси, які визначали підліткову моду 1970-х: скромність та невинність проти відвертості та сексуальності — подивіться лише на рожевий бюстгальтер, накинутий на розп’яття.

Причина "ув’язнення" сестер Лісбон полягає в тому, що вони дівчата. Щобільше, вони підпадають під суворі правила батьків-католиків, комендантську годину та, зрештою, домашній арешт. Відчуття того, що вони в пастці, транслюється за допомогою їхнього одягу. Вони щодня носять традиційну шкільну форму. До випускного балу їхня мати настільки засмучується дорослішанням своїх доньок, що додає шматки тканини до їхніх і без того пухких суконь — вони виходять у "чотирьох однакових мішках". Довгі бліді сукні, всіяні ледь помітними квітами, нагадують сукні Gunne Sax, популярні серед дівчат-підлітків та їхніх стурбованих матерів у 1970-х роках. Назва походить від матеріалу, який використовувався для мішків для картоплі. Підкладки ранніх версій суконь — також протилежність сексуальності.

Але хоч би як старалася їхня мати, дівчата не ідентичні, і саме 14-річна Люкс забезпечує сюжетну та стилістичну спрямованість фільму. У виконанні Кірстен Данст Люкс є найпривабливішою та найвиразнішою з сестер із квітучою сексуальністю, яка виражається в деталях. Вона сидить на галявині в мішкуватому одязі свого брата, а футболка спадає з її плеча. Під час сімейної вечері Люкс навчають прикривати груди, поки її босі пальці ніг пестять гостя під столом. Коли Тріп кріпить корсаж на її сукню під час випускного вечора, камера показує, що ховається під "мішком" Люкс: вона написала його ім’я на своїй спідній білизні. Власне, її стосунки з Тріпом Фонтейном, типовим серцеїдом 1970-х, закріплюють трагічну динаміку всього фільму. Це розв’язка, промовлена через одяг: що він приховує і що відкриває.