Кіра небесна: інтерв'ю з режисером Кірою Муратовою

2013 року, напередодні прем'єри фільму "Велике повернення", режисер Кіра Муратова дала інтерв'ю українському Vogue. Через п'ять років редакція згадує бесіду з великим режисером, яка пішла з життя 6 червня, і Валентини Клименко.

Кіра Муратова

Я вважаю, що інтерв'ю – це крок до здешевлення, – каже Кіра Муратова, найбільш вільний і знаменитий український режисер, після того як: а) внаслідок довгих вмовлянь погодилася дати інтерв'ю українському Vogue; б) попередила, що розмовляти буде тільки про кіно; в) заявила, що прийде разом з чоловіком. – Ось мені розповідали, на прем'єрі Ренати Литвинової в Києві був якийсь бомонд, їм подобається, що вона діва, зірка, як вона одягнена, але як режисер вона їх взагалі не цікавить і з фільму ці люди пішли. Розумієте, ці інтерв'ю насправді з того ж розряду. Ну що з цим зробиш? Кіно і, взагалі, мистецтво суміжні з гламуром, вони мають щось спільне – вершки або корінці, і деяким людям тільки така суміжність і цікава".

Рената Литвинова і Сергій Маковецький у фільмі "Вічне повернення"

Всі, хто особисто знали Кіру Муратову, говорили мені, що її репутація мізантропа сильно перебільшена. Вона зізнається, що періодично дає слабинку: якщо не зуміла одразу різко відхилити прохання журналіста і піти або відразу сказати "ні" в незручній ситуації, іноді з почуття провини погоджується робити речі, які не любить. "Чесно, я не люблю всі ці розмови про мистецтво, питання глядачів, але мене можна втягнути. У мене є такий професійний режисерський послух: якщо починаю чимось займатися, то втягуюся. Коли все скінчилося, я рада – нарешті, розумієте?". Розумію, і навіть спостерігаю процес втягування наяву.

Хоч Муратова і не любить кінофестивалі, тому що вони завжди передбачають пафос і велику кількість народу, на червоній доріжці Одеського МКФ вона має чудовий вигляд в темних окулярах, з каре кольору воронячого крила і дуже красивою усмішкою. Коли традиційне радянське кіно закінчилося і її нерадянські фільми дістали з заборонених полиць, Муратова виявилася улюбленицею світових кінофестивалів, що розмовляє загальноприйнятою мовою актуального мистецтва. Після перебудови Мінкульт СРСР завів їй кілька закордонних паспортів – так часто її посилали на міжнародні кінофестивалі.

Їй було цікаво подорожувати, бачити нові місця, і оскільки тоді не було ні дисків, ні касет, на фестивалях вона з пристрастю дивилася кіно. Але, розповідає, поступово почала розуміти, що абсолютно всі фестивалі залежать від грошей, що фестиваль – це таке ж комерційне підприємство, як і будь-яке інше, і що її уявлення про те, ніби тут обрані цінителі кіно дивляться обрані фільми, виявилося утопічним. Остаточно ілюзії втратила після того, як посиділа в журі кількох фестивалів. "Потім з'явилися диски, я наїздилася і подумала: а навіщо мені туди їздити? Літати я не люблю і більше не хочу, а яка причина? Повинні бути або вигода, або інтерес, або задоволення".

"Кіра Муратова", Євгеній Голубенко

На Одеському кінофестивалі Муратова дисципліновано дивиться кіно. Ми домовилися зустрітися після конкурсної румунської картини "Люди і звірі". Вона вийшла з залу в рожевій сорочці з підплечниками і світлих штанах, за руку з чоловіком, Євгеном Голубенком. "Це цікаво, але кіно не вдалось", – пояснює Кіра, яка прийшла підтримати румунську картину, адже і сама народилася в бессарабському містечку Сороки, деякий час жила з мамою в Бухаресті і до самої перебудови не розлучалася зі своїм румунським громадянством.

На кінофестивалі в Одесі відбулася українська прем'єра останньої картини Кіри Муратової "Вічне повернення". У ній різні актори розігрують один і той же епізод: до жінки приходить її колишній однокурсник, його імені вона і згадати толком не може, і хоче перекласти на нього відповідальність вибору – дружина або коханка. Чоловік нетактовний і егоїстичний, жінка – легка і практична. В середині фільму з'ясовується, що це кінопроби до фільму, режисера , продюсера і потенційного інвестора. Сюрреалізм, абсурд, краса, печаль, сарказм.

"Спочатку я просто написала новелу: приходить людина чотири рази і теревенить одне і те ж жінці, яку не бачила дуже давно, і поводить себе, я б сказала, ввічливо-нахабно, – розповідає Кіра. – Ось такий дивний характер. Потім придумала: а повторимо це три рази. Через деякий час мені здалося, що це схоже на спеціальний претензійний випендрьож, і я придумала кінопроби – такий крок назустріч публіці з мого боку. І тепер ви нічого не можете мені сказати, це кінопроби – і так буває в житті".

Про що цей фільм? Про складні життєві колізії, які символізує сплутаний моток мотузки в руках жінки? Про закулісся кіноіндустрії? Про красу форми? Кіра Муратова вважає головним героєм картини монтаж, "який і є драматургією". Євген Голубенко – художник фільму, автор останньої сцени і чоловік Муратової – каже, що спочатку у них не було впевненості, що кіно вдасться завершеним, а не набором сцен. Кіра заперечує: "Ні, у мене не було ніяких сумнівів, я знала, як його збирати".

Помітно, що, на відміну від інших пар, які прожили разом понад 30 років, їм завжди є про що поговорити і про що посперечатися. Він – постійний художник в її стрічках, іноді співавтор сценарію, його картина "Привид під простирадлом" – один з багаторазово повторюваних фрагментів "Вічного повернення".

Оператор-постановник фільму "Вічне повернення" Володимир Панков і режисер Кіра Муратова

Я питаю, якими б були фільми Муратової, якби з нею працював інший художник. "Точно були б гіршими. – І після паузи: – Як можна такі питання вигадувати – що було б, якби у мене були блакитні очі? Не знаю. Ми сваримося часто. У сенсі, сперечаємося, з'ясовуємо, як краще, як гірше, як потрібно".

На Римському кінофестивалі минулого року це чорно-біле кіно з саундтреком з музики Валентина Сильвестрова, з романсів Петра Лещенка і арії герцога з "Ріголетто" у виконанні Земфіри журі не нагородило. Цього року в Росії картина отримала "Ніку" як найкращий фільм країн СНД і Балтії. 4 жовтня картина вийде в український прокат. Чи чекає Муратова реакції публіки? "Як там? Не чекаю від життя нічого я, і не шкода мені минулого нітрохи. Я хочу свободи і спокою! Я б хотів забутися і заснути!" Це моя відповідь. Мені взагалі все це так обридло: кон'юнктурне ставлення, у людей немає своєї думки, розумієте, всі тільки і вміють прикидатися. Тобі подобається? Ну звичайно, адже він мав успіх там-то і там-то. Але це ж так нудно і нецікаво".

Коли головою Держслужби кінематографії України була Ганна Чміль, Міністерство культури завжди підтримувало фільми Муратової. У "Вічному поверненні" немає жодної копійки з держбюджету. По-перше, незамінному продюсеру Кіри Муратової, Олегу Кохану здалося, що екранізацію короткої новели можна зняти дуже дешево за свої гроші. По-друге, у нього був особистий конфлікт з Міністерством культури, тому до держструктури не зверталися. Але коли на половині фільму справа застопорилася, студія відмовлялася працювати в борг, а Муратова запанікувала, на виручку знову прийшла Ганна Чміль, вже як приватна особа, і підключила всі свої зв'язки, щоб улюблений режисер закінчила картину.

"Дуже добре, що ви згадали Ганну Павлівну, – додає Муратова. – Я весь час боюся забути сказати про неї під час виступу, тому що без Чміль цей фільм не був би закінчений і сьогодні. Московські актори – жахливо зайняті люди. Табаков постійно їздив на лікування та операції за кордон. Демидова весь час хвора. Я думала: Боже мій, а якщо він помре, його голос піде разом з ним, а це ж унікальний голос. Розумієте, який жах?! На мене нападали маніакальні страхи, я прокидалася і думала: а чи живий Табаков, жива Демидова? Всі ми смертні, я можу померти, всі можуть розбігтися, ми ніколи не закінчимо – і я знову почала звертатись до Ганни Павлівни. Коротше, вона все зробила, і я їй до скону вдячна".

Після Ганни Чміль контакти з Міністерством культури не поновились тому, що і не починалися: "Я ж не знайома з Копиловою (нинішній голова Держкіно України. – прим. ред.), Хоча вона мені присилає привітання зі святами, чисто номінально, знаєте, як начальство зобов'язане вітати народних артистів". Євген згадує ще одного розумного чиновника – колишнього посла України в Німеччині Анатолія Пономаренка: "Було десятиліття фільму "Астенічний синдром", і Кіра отримала премію імені Анджея Вайди, засновану на підтримку кінематографістів Східної Європи. З цього приводу в Берліні була зустріч на рівні трьох послів – американського, польського і українського, і Пономаренко сказав: "Завдяки цій вашій премії я перший раз сиджу з ними з усіма за одним столом і маю можливість відразу вирішити стільки питань, на які в звичайній ситуації витратив би роки".

Портрет Кіри Муратової з котом кисті Євгена Голубенка

За 50 років її режисерської кар'єри держава, безсумнівно, намагалася замовити Кірі Муратовій яке-небудь ідеологічно правильне кіно. Говорили: у нас в плані ось таке, спробуйте, давайте розширте як-небудь, зніміть що-небудь інше, ви ж режисер, ви повинні різне знімати. Вона відповідала: я різне не вмію, не можу і не хочу. Буває, багаті люди надсилають їй сценарії з припискою "у нас є багато грошей на фільм" і з умовою зняти в головній ролі дружину або коханку. Муратова відповідає: "Я нічого принципово не маю проти, не кричу – ні, ні за що! А раптом би співпало? Але не збігається же". Після фільму "Короткі зустрічі" 1967 року, в якому вона була і співавтором сценарію, і режисером, і актрисою, їй часто пропонували сценарії, де потрібно і знімати, і грати, але знову не збігалося. Телеведучий Олександр Гордон запрошував Кіру знятися в його фільмі про Одесу "Вогні притону" – вона відмовилася.

Кіра Муратова в житті – людина закрита і тримає дистанцію, але коли вона шукає акторів для зйомки, хто завгодно може прийти до неї і сказати: можна у вас позніматися? "Я говорю: ну давайте спробуємо, почитайте ось цей шматочок". Найбільше на світі її цікавлять людські характери, фріки, диваки, тому режисер Муратова любить знімати непрофесійних акторів. Відбирає персонажів рясно, надлишково, переглядаючи сотні і сотні людей. "Ось Філіп Панов: я думала, після фільму "Другорядні люди" він буде нарозхват – настільки яскравий персонаж. А ніхто ним не зацікавився, крім нас. Насправді зацікавилися тільки Ренатою Литвиновою, яка як актриса вперше знялася в "Захопленні". Вона всім сподобалася, тому що вона красуня. Красуня і, водночас, дивачка. Дуже рідкісне поєднання".

Фінал фільму "Вічне повернення" замислювали як відкритий – інвестор говорив продюсеру, якого, до речі, грає 30-річний онук Кіри Муратової, Антон, "Я подумаю" – і кудись зникав. Але тут реальний продюсер Олег Кохан попросив зняти і його, тоді Євген Голубенко дописав фінальну сцену, в якій продюсер і його друг розігрують інвестора і той погоджується дати гроші на кіно. "Причини зміни фіналу були різні, – каже Муратова. – Як кажуть, у самогубства немає однієї причини, так і в житті – завжди сукупність причин і причинок, і одна з причин – прохання Кохана. Ми до останнього думали, яким зробити фінал, і навіть озвучили обидва. Але врешті-решт захотілося зробити веселий – напевно, це було головною, основною причиною".

Наталя Бузько та Рената Литвинова у фільмі "Три історії"

Антон Муратов знімався і в попередніх фільмах бабусі – в епізодах "Астенічного синдрому", "Захопленні", "Трьох історіях", – але бажанням стати актором не горить. "Він хотів би мати стосунок до кіно в тому випадку, якщо б йому дали відразу гроші і велику роль". Тернистий шлях актора не приваблює? "Ні, він не хоче взагалі ніяких тернистих шляхів". Інший онук, Женя, відкрив в Одесі клуб "Точка зборки", де проводить час авангардна молодь. "Женя – добрий і відкритий хлопець, – розповідає моя одеська приятелька. – Колись я грала в його клубі діджейський сет і попросила для антуражу роздобути торшер. Він приніс з дому бабусин торшер, який так вписався в клубний інтер'єр, що залишився там назавжди". До речі, стіни напівпідвального клубу прикрашають картини та колажі Євгена Голубенка.

Кадр з фільму "Три історії"

Уже багато фільмів поспіль з Муратовою працює одеський дизайнер Руслан Хвастов. Йому було важко пристосуватися до нового виду діяльності – не тільки тому, що він прийшов в кіно з іншого світу, а й тому, що Кіра Муратова сама дуже любить займатися костюмами. Майстер-клас по костюму їй дав художник Рустам Хамдамов під час роботи над фільмом "Княжна Мері", який в підсумку закрили. "Хамдамов сказав: ось ти коли на актрису одягаєш намиста, ти стеж, щоб частина нитки була вільною, не заповнена намистинами. І я подумала: Боже мій, як це здорово. Це ж розповідає про те, як влаштовані не тільки намиста – як влаштовані речі взагалі. Що вони складно-шаруваті. Коли ми бачимо намиста, ми вже не пам'ятаємо, що всередині них є нитка, не пам'ятаємо, що всередині людини є скелет. Я була вражена глибиною цього маленького простенького зауваження".

Перед фільмом "Чеховські мотиви" Кіра Муратова навіть приїжджала до Києва на покази UFW – сцена вінчання в церкві вимагала великої кількості красивих, багатих суконь. "Нам тоді дали деякі речі, але трохи", – каже Муратова. А її "таємна пристрасть" полягає в тому, щоб одягнути акторів з підбору – з того, що є на складах, в костюмерних, у знайомих, – якщо нічого підходящого не знайшлося, тоді вже шити або купувати. "У мене є такий пунктик, – відкриває Кіра ще одну таємницю, – якого ніколи не позбудуся: я не можу знімати дороге, розкішне кіно. Тому що мене привчили бути бідною. Ще на початку, за радянських часів, я говорила: "Вам не подобається сценарій? Але я так дешево його зніму". І ця думка у мені стала основоположною, я завжди хочу ні з чого зробити щось. Деякі режисери кажуть: нам потрібні мільйони, щоб було дорого, шикарно, багато всякої техніки. А я можу без всього цього".

Кіра Муратова

Про "привчили бути бідною" я чула одну історію. Мовляв, перед прем'єрою одного з останніх фільмів Муратової в Києві її поселили в пристойний готель "Опера". Режисер заїхала, подивилася – і перебралася в "Кооператор". "Може, там води не було?" – жартує Євген Голубенко. Кіра обурюється: "Не розумію, хто складає такі історії. Я, як будь-яка нормальна людина, не люблю бідність і люблю комфорт, але, мабуть, це сталося через те, що мене і знімальну групу поселили в різних готелях, а нам потрібно було спілкуватися про справи".

Ще пишуть, що Хамдамов навчив її любити, носити і колекціонувати капелюхи. "Капелюхи? – здивовано підкидає брови Кіра і протяжним голосом відповідає: "Ні. А де у мене капелюхи?" Багато хто знає, що Муратова любить котів, і Інтернет тут же послужливо підкидає нібито романтичну історію її знайомства з чоловіком Євгеном Голубенком: мовляв, він у неї на очах відбив кошеня у собаки. "Це наші одеські такі чутки в Інтернет запускають, – запевняє Євген. – Брехня, ця історія трапилася через багато років після нашого знайомства".

Рената (до речі, Муратівна) Литвинова недавно заявила, що "Вічне повернення", можливо, стане останньою картиною Муратової. Але на питання про наступний фільм у Кіри є цілих дві відповіді – або вони будуть робити альманах з кількох уже написаних новел, або екранізувати одну недетективну розповідь Агати Крісті, тільки перенесуть дію в наш час. "Мене привчили до цієї професії, запрограмували, і я так функціоную – як машинка. Ось тільки це і люблю – кіно знімати. А все, що оточує кіно, все, що при кіно, – ні. Я люблю тільки суть справи, сутність. Я завжди йду назустріч нагоді. Думаю, що у кожному випадку є щось несподіване, що мене може раптом полонити".