На Каннському кінофестивалі показали "Емілію Перес" — мексиканський мюзикл французького режисера Жака Одіара. Чому цей фільм заслуговує на "Золоту пальмову гілку"? Спеціально для vogue.ua розповідає кінооглядачка Наталія Серебрякова, яка подивилася фільм у Каннах.
Ріта (Зої Салдана) — успішна адвокатка, яка щойно захистила клієнта, що вбив свою дружину. Вона картається тим, що їй доводиться виконувати брудну роботу. Відразу після судового засідання Ріту викрадають, надягнувши їй на голову чорний мішок, та везуть до глави мексиканського наркокартелю Манітаса. Манітас — брутальний чоловік з татуюванням на обличчі, пропонує Ріті два мільйони долларів за те, щоб допомогти йому зробити справу його мрії — трансгендерний перехід. Ріта погоджується, знаходить Манітасу класного хірурга та в атмосфері повної таємності підшуковує резиденцію у Швейцарії для дружини Манітаса Джессі (Селена Гомес) та двох його дітей. Для Джессі та всіх людей Манітаса вбили. Але він починає нове життя у тілі розкішної жінки — Емілії Перес (Карла Софія Гаскон).
З перших кадрів "Емілія Перес" збиває непідготовленого глядача з ніг. Здається, що цей фільм — типовий процедурал, але Зої Салдана раптово починає співати й танцювати. Юридичний мюзикл? Такого ми ще не бачили. Провідний французький режисер Жак Одіар, що вже має одну золоту пальмову гілку за фільм "Діпан", на восьмому десятку свого життя, здається, зробив справжній прорив — зняв щось дуже нетипове й новаторське. "Емілія Перес" — це фільм, який закохує в себе вродливими персонажами, небанальною історією та шикарними музичними номерами. Це як ніби в одній кімнаті зустрілися мексиканський режисер Амант Ескаланте та Педро Альмодовар.
Три роки тому у програмі Каннського кінофестивалю був теж гучний мюзикл — "Аннетт" Леоса Каракса, але цьому французу не вдалося перевинайти жанр. Травмований смертю своєї дружини Каті Голубєвої, Каракс зняв дуже темну історію про кохання. "Емілія Перес" — це також драма про почуття, але вона містить у собі ще й кримінальний трилер, кемп, мелодраматичну сагу, а також має соціально-політичну складову.
На пресконференції після прем’єри фільму Одіар згадав, що під час ковідної пандемії читав роман Бориса Разона 2018 року Écoute, коли натрапив на коротку згадку в книзі про трансгендерного наркодилера. Персонаж був другорядним, але французького режисера заінтригувала ідея стежити за цією людиною далі. Він почав працювати над сценарієм, який незабаром перетворився на лібрето. Тож ідея розповісти історію Емілії за допомогою музики була з самого початку.
У фільмі великий діапазон різноманітних музичних номерів: від латиноамериканської попмузики до мексиканського фолку. Результат виявляється дуже хвилюючим: наратив шалено розгойдується під натиском багатошарової драматургії. Номери, від яких на очі навертаються сльози, вигадали бельгійський хореограф Дам’єн Жале та композиторський дует Клемана Дюколя та Камілли. Наприклад, у фільмі є музична сцена, коли один із синів Емілії співає про сум за татом, притуляючись до жінки, якою тепер став його тато. Один із найпереконливіших виступів — це сцена, в якій Зої Салдана танцює на столі на світському заході, звинувачуючи урядовців у корупції. Селена Гомес, яка за час від знімань у фільмі "Відв'язні канікули" Гармоні Коріна перетворилася зі старлетки на справжню зірку, також дуже переконлива у своїй грі, що нагадує емоційні гойдалки.
За історію існування мюзиклу було багато прикладів, коли режисери перевинаходили його як жанр — згадаймо хоча б "Ту, що танцює в темряві" Ларса фон Трієра або "Ла-ла-ленд" Демьєна Шезелла. "Емілія Перес" — ще одна дуже вдала спроба деконструювати мюзикл як класичний жанр.
Емілія Перес має могутньо прописану арку. На початку фільму хірург каже Ріті, що, можливо, такому пацієнтові, як Манітас, краще змінити паспорт, ніж стать, тому що неможливо змінити душу. На що Ріта переконливо співає: "Змінити тіло — це змінити душу та змінити суспільство". Та й справді, перетворившись з Манітаса на Емілію, героїня переходить на сторону добра і світла, допомагаючи жінкам зниклих чоловіків знайти тіла своїх коханих. Фільм, в якому є багато комедійних моментів, наповнений також і серйозним змістом. В ньому порушується питання жорстоких війн мексиканських наркокартелів та страждань простих людей, які потерпають від цього.
Взагалі, фільм демонструє яскраву візуальну естетику, і це здебільшого завдяки костюмам Saint Laurent, в які вдягнені актори. Цікава історія співробітництва Жака Одіара з цим брендом. Креативний директор Saint Laurent Ентоні Ваккарелло з дитинства був у захваті від кіно і разом з мамою дивився фільми Каннського кінофестивалю. Очоливши бренд, він навіть попросив фестиваль надати йому акредитацію, щоб стежити за новинками кіно. А минулого року Дім Saint Laurent заснував власну кінопродюсерську компанію, вперше представивши на Каннському фестивалі фільм Педро Альмодовара "Дивний спосіб життя" з Ітаном Гоуком і Педро Паскалем. Цього року у програмі Каннського кінофестивалю — вже три фільми від "Ів Сен-Лоран продакшн", зокрема стрічки Паоло Соррентіно та Девіда Кроненберга. У "Емілії Перес" є момент, коли героїня Салдана приходить додому з шопінгу, і всі речі, що розкидані на її ліжку, — саме Saint Laurent, і вона має в них надзвичайно вишуканий вигляд.
"Емілія Перес" — це особиста солодко-гірка історія, вплетена в контекст сучасного мексиканського життя. Одіар за допомогою свого твору промовляє до найпотаємніших почуттів глядача, розповідаючи історію про переродження.
