Що потрібно знати про фільм "Суспірія"
У прокат виходить найбільш естетський хоррор року – "Суспірія" Луки Гуаданьїно.
1981 року, коли Луці Гуаданьїно було десять, він побачив постер фільму "Суспірія" Даріо Ардженто. Справа була в таборі в північній Італії. Кожного дня діти йшли повз пустельне село Чезенатіко, і біля покинутого кінотеатру висів цей постер класичного фільму жахів 1977 року. На афіші було багато крові: вона текла з горла красивої танцівниці, що зігнулася в сексапільній позі. Через три роки, під час вечері з батьками, Лука знову зіткнувся з фільмом Ардженто: його показували по телевізору. Того разу Лука замкнувся в кімнаті і подивився його від початку до кінця – і "Суспірія" стала його маною. "У дитячих блокнотах, вже уявляючи себе режисером, я писав: "Суспірія" Луки Гуаданьїно", – розповість пізніше в інтерв'ю режисер.
Однією з перших, кому Гуаданьїно розповів про свою режисерську ману, стала актриса Тільда Свінтон. "Ми знайомі 25 років, і весь цей час, здається, тільки й говорили про "Суспірію", планували її зняти. Всі ці містифікації надали особливого значення проекту", – розповідає Тільда. До цього часу актриса встигла знятися у свого друга в фільмах "Я – це любов" і "Великий сплеск" – і, звичайно, погодилася на зйомки в "Суспірії", римейку культового хоррору Даріо Ардженто, який сама любить не менше, аніж Лука.
Під музику Тома Йорка в "Суспірії" творяться страшні речі. Наївна і скромна американка С'юзі (Дакота Джонсон) приїжджає в Берлін, щоб вчитися балету в найкращій у Європі танцювальній школі, але як тільки пропадає одна з учениць, розуміє: щось тут не так. "Не так" в основному стосується мадам Бланш (Тільда Свінтон) – геніальної холоднокровної танцівниці і господині школи, яка, як здається, продала душу дияволу в ім'я успіху своєї танцювальної компанії.
1977 року Даріо Ардженто зняв хоррор про відьом, але його фанат Лука Гуаданьїно пішов іншим шляхом: відьми, що заправляють школою, – тільки перший, досить ясний, пласт його фільму. Багато в ньому і паралельних смислів – про фашизм, фемінізм і радикалізм загалом. Ардженто знімав свій фільм в надлишковій бароковій естетиці, Гуаданьїно ж зробив зразковий естетський хоррор. Герої, списані з реальних танцівниць – наприклад, зірок сучасного танцю Піни Бауш і Саші Вальц, – одягнені в темний спортивний одяг та балахони. Знімали картину в покинутому готелі в горах північної Італії, де режисер і його команда провели кілька місяців. Відсутність опалення та зима за вікном сприяли створенню льодової душі атмосфери.
У прокаті з 29 листопада.
