7 найкращих фільмів Каннського кінофестивалю
Кінокритикиня Наталія Серебрякова підбиває підсумки Каннського кінофестивалю.
"Нова хвиля"
У фільмі Річарда Лінклейтера розгортається історія створення культового "На останньому подиху" (1959) Жан-Люка Годара. Але це не архівні хроніки — це енергійна, дотепна й вишукана одіссея закулісся. Лінклейтер демонструє, як народжується ідея, як горять серця кіношників, здатних присвятити себе виключно мистецтву. Його стрічка — це й гучний заклик до творчості, і святкова ода тій силі, що з’являється тоді, коли тобі справді небайдуже, як розвиватиметься кінематографічний світ.
"Молода мати"
Брати Дарденни повертаються з трепетною, майже документальною драмою про молодих матерів, котрі разом мешкають у державному центрі підтримки. Чотири підліткові героїні вчаться піклуватися про немовлят. Одна бореться з залежністю, обіцяючи власному малюку стерти зі свідомості гіркість минулого, інша прагне вирватися з порочного кола бідності й насильства, щоб подарувати дитині кращу долю. Стрічка водночас наповнена надією й болем, залишаючи по собі глибокий емоційний відбиток.
"Сентиментальна цінність"
Йоахім Трієр разом із Ренате Рейнсве та Інгою Ібсдоттер Ліллеас відкривають історію двох сестер, що виросли в старовинному маєтку, успадкованому від батька-режисера. Коли він несподівано повертається, доводиться примиритися з його егоїзмом і тими розривами, які пройшли крізь усе їхнє дитинство. Cтрічка "Сентиментальна цінність" хоч і торкається теми сімейного конфлікту, але сяє делікатною теплотою, нагадуючи, що справжня відвертість і ніжність можуть стати потужнішим приводом для змін, ніж будь-який протест.
"Секретний агент"
У розлогій кримінальній сазі Клебера Мендонси Філью ми поринаємо в Бразилію 1977 року. Стрічка стрибає в часі й просторі, об’єднуючи на перший погляд несподівані деталі — наприклад, моторошний епізод із дайвером, який знаходить людську кінцівку всередині акули. Але в середині цього заплутаного пазла розкривається історія людини, змушеної переховуватися від переслідування, і блискуча гра Вагнера Мури, що робить картину справді гіпнотичним досвідом.
"Звук падіння"
Маша Шилінскі створила гіпнотичну родову саґу, дія якої відбувається в одному й тому ж фермерському будинку протягом кількох поколінь. Її розповідь — це не лінійна хроніка: режисерка чудово поєднує часові шари, сплітаючи їх через звуки дзижчання мух, скрип плівки й загадкові музичні фрагменти. Чотири подруги в різні історичні епохи — від Першої світової до сьогодення — борються з тінню смерті й власним пробудженням сексуальності. Кожна епоха приносить свої травми та виклики, а камера Шилінскі — безпосередній свідок їхніх страхів і бажань.
"Морський їжак"
Серед численних дебютів від зірок Голлівуду особливо вирізняється робота Гарріса Дікінсона. У його фільмі ми слідкуємо за Лондоном і його тінями — історією героя на ім’я Майк, що колись втратив усе через залежність, а тепер намагається знайти шлях до відновлення. Цей фільм ухиляється від усіх передбачуваних кліше: він має експериментальний підхід, іноді втрачаючи ґрунт під ногами і занурюючись у майже психоделічні видіння. Водночас чудова роль Франка Діллейна робить Майка щирим і живим — кожна його міміка, кожен сором’язливий жест звучать надзвичайно правдиво.
"Проста випадковість"
Нарешті, одна з найсильніших робіт фестивалю — нова стрічка Джафара Панахі, заснована на його власному досвіді ув’язнення. Іронічна й гірка, вона розгортається навколо колишніх політичних в’язнів, котрі задумалися про помсту тому, хто їх катував. Панахі майстерно грає з увагою глядача: спершу здається, ніби це історія про автокатастрофу з песиком, потім — щось зовсім інше. Але за кожним поворотом сюжету ховається глибоке обвинувачення системи, що й сама опиняється під прицілом режисера. Незважаючи на тематику, фільм вражає гострим гумором і динамікою, не даючи відірватися від екрану ні на мить.
Читайте також
