"Загартована": в Берліні проходить виставка, присвячена незламності українських жінок
У Берліні відкрилася масштабна виставка "Загартована. Український феномен". На ній 11 українських мисткинь, серед яких Марія Куліковська, Ганна Криволап, Катерина Лісова, у різних стилях, медіа та техніках досліджують незламність української жінки.
У центрі колишнього Східного Берліну на Karl-Marx-Allee розташована одна з пам’яток епохи Німецької Демократичної Республіки — скляне двоповерхове кафе "Москва". Його побудували на початку 60-х як один із ресторанів національної кухні. Були й інші такі кафе з назвами столиць країн колишнього східного блоку: "Будапешт", "Бухарест", "Софія", "Прага", "Варшава". Характерними для цих будівель є величезні вікна, внутрішні дворики та просторі зали, у яких зазвичай проходили виставки, покази та конференції. До річниці повномасштабного російського вторгнення Фонд Конрада Аденауера разом зі своїми партнерами змінили назву "Кафе Москва" на "Кафе Київ" — на знак підтримки України. Саме у цій символічній локації проходить виставка "Загартована. Український феномен".
Особливість виставки "Загартована. Український феномен" полягає в тому, що вона в буквальному сенсі презентує жіночий культурний фронт в обличчях. Команда берлінської галереї G.ART Gallery прагнула показати силу українських жінок, які гідно приймають новий виклик часу. "Наші мисткині змогли переплавити свій біль та жагу до перемоги на витвори мистецтва. Так вони стали амбасадорками України у світі, а Берлін — одне з найкращих міст, на мій погляд, аби бути почутими", — коментує кураторка проєкту Джемма Гребенко.
"Україна, що століттями перебувала в зоні геополітичних інтересів інших держав, сформувала особливий народ та сильний жіночий характер", — продовжує кураторка, у фокусі уваги якої — формування вдачі української жінки. Українські родини пережили всі жахи ХХ століття: Першу та Другу світові війни, Голодомор 1932-1933 років, сталінські репресії, переслідування, табори та дефіцити радянського часу, а потім і буремні 1990-ті. Напад росії на Україну — нове випробування, яке натомість не деморалізувало — навпаки, війнаакумулювала внутрішні резерви сил, передані минулими поколіннями задля боротьби.
Експозиція складається з понад 50-ти робіт і побудована за хронологічним принципом. У фокусі уваги основні віхи історії, в яких викристалізувався портрет незламної українки. Починає візуальну оповідь робота етнографині Зінаїди Васіної "Моя земля". Головна тема її картини — праукраїнка, жінка доби Трипілля, суспільства, у якому царював матріархат та культ Землі-матері. Стилізовані жіночі фігури на фоні землі символізують плодючість та вічний кругообіг життя.
Далі авторки переносять нас у часи, коли Україна як держава вже існує, а з нею і нація. Лірико-абстрактна робота Ганни Криволап із серії "Стрічки" присвячена давній весільній традиції. Дівчата прив'язували до паркана стрічки з вінка, щоб відзначити свій щасливий день та загадати бажання. Відтак, це не просто важливий елемент національного костюма, а й оберіг, символ української айдентики.
Робота з серії Катерини Лісової "Темні часи" являє собою колаж, у якому поєднуються старовинні портрети, вишивка та графічні елементи. Тема беззахисності людського тіла тісно переплетена з темою відмови від нього, немов у кращих традиціях житіїв святих. Дві наступні роботи Лісової з серії цифрового колажу "Сила пам’яті" існують на стику минулого і теперішнього. Архівні портрети українок у національному вбранні оточені орнаментальними композиціями з рушників і височіють над пейзажами зруйнованих міст. Таким чином Лісова міркує, як пращури споглядають крихкість життя їхніх нащадків, трагедії, яких не мало б статися.
Далі глядач потрапляє у вир подій воєнного сьогодення. Живопис харків’янки Поліни Кузнєцової "Крик тікаючих", що містить елементи німецького експресіонізму, був створений в Естонії, куди спочатку була вимушена евакуюватися авторка з дітьми. Зобразивши жінку, яка у відчаї кричить, художниця ніби вивільнила біль, що переживає кожна змушено переміщена людина.
Мисткиня Яна Гудзан одночасно говорить про смерть у серії, присвяченій останньому букету, "Квіти пам’яті", та про буття, розмежоване війною, в проєкті "Древо життя". Розстріляні російськими бойовиками у 2014-му в Донецьку жіночі скульптури Марії Куліковської "Homo Bulla" символізують беззахисність жінки перед насиллям. Тему шоку від подій маніфестує у серії "Українська голгофа" і Оксана Чепелик. Свої портрети з гримасами страху й горя авторка накладає на документальні фото жахів війни.
Проблему вимушеного біженства продовжує досліджувати Ксенія Дацюк у роботі "Людина й райдужна Єва". Це своєрідна варіація вигнання з Едему за мотивами подій 2022 року. Розгубленість українських біженців, що ринулися зі свого маленького раю в невідомість. Воєнні реалії цивільних фіксує на полотнах із серії "Непереможний Київ" Ганна Криволап, де зображає блекаут. Таким чином авторка затверджує біблійську ідею, що можна вимкнути світло, але внутрішнє світло світитиме і в темряві, яка не зможе обгорнути його. Завершує проєкт картина Ольги Березюк "Деокупація", створена влітку 2022 року. На ній Ольга зображає свято нашої перемоги — концерт в гірській карпатській долині, де мольфари б’ються з останнім шматтям зла у небі.
Частину коштів з продажів робіт передадуть у благодійний фонд "Громадянин" для протезування українських військових. Виставка "Загартована. Український феномен" триватиме до 20 березня.
Текст: Роксана Рублевська
Фото: G.ART Gallery, Dzhemma Grebenko
