Я є жінка: все про виставку Петра Ряски в Bursa gallery
У галереї Bursa відкрилася виставка закарпатського художника Петра Ряски "Я і жінка. Ми є жінки" – самобутня рефлексія про жіноче начало в кожному з нас.

Петро Ряска живе в закарпатському селі Білки. У Закарпатті він один з найактивніших художників: куратор і ініціатор резиденції "Вибачте, вільних номерів немає" в Ужгороді, учасник групових виставок у Львові, Ужгороді, Польщі, Італії, автор перформансів та відео. У Києві, проте, Петра майже не знають: виставка в Bursa – по суті, його перший персональний проект у столиці. Петро Ряска і його самобутнє мистецтво, народжене на традиціях закарпатського малярського осередку, акціях радикальних західноукраїнських художників у 90-і роки і особливому світовідчутті самого художника – загадка, яку страшенно цікаво розгадувати.



Виставка Петра називається "Я і жінка. Ми є жінки". Ідею художник пояснює просто: "Вона про жінок", – і складно водночас. Петро каже, що цей проект – його "альтернативний погляд на роль жінки в українському суспільстві і в світі в цілому. "У кожному з нас тече кров. Кров, яку передала нам разом з життям мати. Кров є жінка. Ми є жінки".

Художник розповідає, що це розуміння з'явилося у досить звичайних життєвих ситуаціях. Наприклад, у Закарпатті прийнято, що городом і будинком займається жінка. Але Петро цю роботу любить – і завжди допомагав з городом, на що сусідка з дитинства говорила його матері: "Твій Петька як дівчина". Те, як легко в буденність вплітаються метафізичні речі, демонструє і одна дуже зворушлива замальовка на виставці. На аркуші паперу дитячою рукою намальований портрет маленької дівчинки. Це портрет Петра, який зробила одна дівчинка в Одесі. На здивоване запитання художника, чому його зобразили у вигляді дівчинки, дитина сказала: "Тому що я дівчинка і не вмію малювати нікого, крім дівчаток".


Куратор галереї Bursa, Юлія Курмангаліна каже, що Петро Ряска став для неї відкриттям. "Ми поїхали в Закарпаття, щоб дізнатися про місцеві резиденції. Познайомилися і розговорилися з Петром – перш за все, як з куратором. Вже пізніше я дізналася, що він неймовірно цікавий художник, "великий" живописець. Мені захотілося зробити виставку, але не просто виставку: більше ретроспективу, щоб показати все різноманіття творчості Петра. Поступово, під час спілкування з ним, ми зрозуміли, що жінка – ключова тема його робіт – у портретах, перформансах, відео".


Ретроспектива вдалася: виставка займає чотири невеликі зали і є своєрідним лабіринтом по світу Ряски. До неї увійшли: живопис, графіка 2011-2019 років і документація перформансу. Роботи 2011-2013 і 2019 років – абсолютно різні: перші – великі живописні полотна, з яких легко впізнати, що Петро народився, виріс і живе в Закарпатті, де сильна школа пейзажу; в той час як недавні роботи – концептуальна абстракція. У них живопис змішаний з прозою – абсолютно особливими, авторськими замальовками Петра про життя в Білках, його сусідів і традиції Закарпаття. Наприклад, є поетична замальовка про те, як жінки в його селі вигулюють корів. У багатьох роботах – мішана техніка: наприклад, живопис і редімейд. Це стосується триптиха "Чорна кухня", на якому зображені три жіночі портрети з реальними алюмінієвими чайниками в руках. Чайники колись належали бабусі Петра, а самі полотна написані на дерев'яних дошках, які колись були частиною ліжка бабусі і матері Петра.
У деяких роботах помітно, що на художника вплинув іконопис. Його рідні Білки знамениті на всю Україну бароковою Свято-Успенською греко-католицькою церквою з рідкісними розписами XVIII століття: "Неможливо було не перебувати під впливом цього бароко", – зізнається художник.
Виставка "Я і жінка. Ми є жінки" працюватиме до 5 травня.
Текст: Дарія Слободяник
Фото: Марія Павлюк