В ім'я мистецтва: 5 одеських художників з непростою долею
В Музеї сучасного мистецтва Одеси представлено проєкт "Вчора, сьогодні, завжди", присвячений життю міста на Чорному морі і творчості його талановитих жителів різних періодів історії. Серед експонатів виставки — унікальні роботи, творці яких — люди зі своєю історією. Куратором виставки виступив Андрій Сігунцов. В цьому матеріалі розповідаємо про 5 художників, які так чи інакше опинилися в складних перипетіях долі, але вийшли з них гідно й продовжили свій творчий шлях.
Сандро ФазініНаприкінці ХХ століття в українській єврейській родині на світ з'явився малюк, який прославився на весь світ. Але його прізвище — Файнзильберг — ви навряд чи чули, а ось ім'я французького художника Сандро Фазіні — напевно. З дитинства хлопець відчував у собі потяг до мистецтва і ще в юності почав малювати для різних журналів. Тоді, в безлічі замальовок і обкладинок для альманахів, і народився псевдонім на італійський лад — Сандро Фазіні. В Одесі новоявлений художник створює роботи практично у всіх авангардних напрямках і фотографує. Але після революції 1917 року для людей мистецтва наступають важкі часи. Тоді Сандро вирішує убезпечити себе й намагається емігрувати, зрештою прорвавшись до Франції. Там шляхом проб і помилок він гучно заявляє про себе, ставши художником Паризької школи й експериментальним фотографом. Але через кілька років ситуація знову загострюється з приходом до влади Гітлера. Художників-євреїв починають переслідувати, а їхні роботи знищувати. У 1942 році Сандро Фазіні і його дружину заарештували й через два роки стратили в Освенцімі. На батьківщині про долю художника стало відомо порівняно недавно і тепер він вважається українським митцем.
"Спортсмени", Сандро Фазіні
Соня ДелонеЗ творців, які відкрили себе й стали знаменитими далеко за межами батьківщини, одна з найяскравіших і неординарних особистостей — абстракціоністка Соня Делоне. Попри спірні моменти її біографії, недавно було доведено, що народилася художниця в Одесі в 1885 році. Дитинство, проведене серед мальовничих пейзажів за межами міста, визначило світогляд Сари на все її життя. У п'ять років у дівчинки померли батьки і вона стала вихованкою дядька. Завдяки йому Сара багато подорожувала, вивчаючи художників усього світу. У 20 років вона вирішує жити й творити в Парижі — центрі мистецтв. Там, вийшовши заміж за абстракціоніста, вона почала в своїх проєктах експериментувати з кольором і формою, створивши нову течію кубізму — орфізм. З приходом Першої Світової війни художниця постійно мігрує Європою, але не зупиняється у своїй творчості ні на мить. Після повернення в Париж вона починає створювати не лише картини, а й одяг, посуд та інші елементи промислового мистецтва. У 1941 році чоловік Соні Делоне помирає, і в горі вона працює з подвоєною силою. Величезну кількість її робіт через деякий час презентують у Луврі, й художниця стала першою жінкою в світі, чия прижиттєва виставка проходила в знаменитому музеї. В Україні її роботи на вагу золота, й одна з них — у Музеї сучасного мистецтва в Одесі.
"Жінка за ширмою", Соня Делоне
Петро НілусДля художників-одеситів початок ХХ століття був непростим часом — безпеку найчастіше могла гарантувати лише еміграція. "Принц акварелі" й белетрист Петро Нілус любив свою батьківщину й робив усе, щоб не залишати її. А з Одесою його пов'язувало багато що — саме там художник ще в кінці ХІХ століття почав свій творчий шлях у майстерні Киріака Костанді, а згодом став членом товариства Південноросійських художників і засновником Одеського літературно-артистичного товариства, постійно видаючи журнали і проводячи виставки. Якоїсь миті Петро навіть пішов супроти власної совісті й почав співпрацювати з більшовиками, але це лише ненадовго відтермінувало необхідний від'їзд. Невдовзі, побоюючись репресій, Петро Олександрович переїхав до Східної Європи, а згодом зупинився в Парижі. Там його романтичні роботи було високо оцінено, й Нілус провів безліч виставок у вигнанні, так більше й не повернувшись до Одеси.
"Жіночий портрет", Петро Нілус
Михайло ЖукОдним із найяскравіших українських художників-новаторів є Михайло Жук. Його роботи в техніках офорт, ксилографії та лінографіі свого часу були доволі неоднозначними й незрозумілими. За все довге життя у Михайла Івановича відбулася усього одна персональна виставка. Творча стежка в житті Михайла визначилася ще в дитинстві. Вирішивши пізнати образотворче мистецтво, в 1896 році 13-річний хлопець їде до Києва. Потім за планом була Петербурзька академія мистецтв, але Михайлового батька засилають до Сибіру і молодий художник їде вчитися до Кракова. За відмінну успішність юнак отримує безліч нагород і ґрантів, але всі зароблені гроші Михайло Жук вкладає у справу звільнення батька. В Україні Михайло Жук займається кар'єрою художника, малюючи безліч портретів культурних діячів і оформляючи книги та журнали. Роботи графіка незрозумілі багатьом його сучасникам, і вони залишаються в тіні, чекаючи свого часу. Паралельно Михайло Іванович починає займатися керамікою, викладаючи в Одеському політехнікумі мистецтв. У 30-ті роки художника заарештувало НКВС і йому довелося облишити свою пристрасть — портрети. Тоді ж Михайло Жук віддався викладанню та кераміці до кінця життя, тримаючи під замком свій талант.
"Портрет Г. Комара", Михайло Жук
Теофіл Фраєрман Тернистим видався і життєвий шлях Теофіла Фраєрмана. Багато фактів його біографії досі спірні і можуть ґрунтуватися лише на припущеннях. Проте, достеменно відомо, що народився Теофіл у Бердичеві в 1883 році, невдовзі переїхав з родиною до Одеси і, підробляючи маляром, мріяв займатися живописом. Це й здійснилося — Фраєрман став учнем Киріака Костанді. Через чотири роки навчання він вирішив спробувати щастя в Мюнхені, а звідти попрямував просто до Парижа, причому є відомості, що в цей час у нього не було ані копійки в кишені. Вступивши до однієї з художніх шкіл Парижа, Теофіл поліпшив свій фінансовий стан — його творчість виявилася дуже затребуваною. Тоді юнак став використовувати псевдонім Тео Фра. У 1917 році він приїжджає до Одеси, ймовірно, через хворобу матері. Повернутися назад йому вже не вдасться. Теофіл стає членом Товариства незалежних художників, пізніше — керівником Музею західного і східного мистецтва. У 1930-х роках більшовики починають звинувачувати Фраєрмана у "формалізмі" й "космополітизмі". Художника звільняють, не приймають у художньому товаристві. Теофіл остерігається з цього часу й до самої смерті показувати свої творіння, побоюючись нових проблем. Зараз картини Фраєрмана на вагу золота. Практично всі його твори, що залишилися в Європі, ніколи не були знайдені.
"Одеські купальні", Теофіл Фраєрман Ознайомитися з роботами видатних майстрів-художників можна в Музеї сучасного мистецтва Одеси по вул. Леонтовича, 5. Виставка триватиме до 26 грудня. Вартість відвідування — 100 гривень.
Текст: Олена Побочій
