Украдене щастя: як росія краде нашу культурну спадщину
Привласнення української культурної спадщини — давня російська стратегія. І хоч московія не на силі це визнати, її "велика культура" у всі часи спиралася на мародерство.
Одна з найвідоміших православних святинь, Вишгородська ікона Божої матері, була викрадена з монастирської церкви Вишгорода володимиро-суздальським князем Андрієм Боголюбським у 1155 році і вивезена до побудованого ним Успенського собору у Володимирі-на-Клязьмі. Пізніше вона з’явилася у москві під назвою Володимирської ікони Божої матері й тепер перебуває при Третьяковській галереї. Й так, це саме про неї шовіністи сьогодні кажуть "Де вона — там Росія".
Вишгородська ікона Божої матеріЩе один відомий випадок — звірства російської армії під керівництвом Олександра Меншикова в гетьманській резиденції Батурин 1708 року. Тоді не лише понад сім тисяч містян без огляду на вік і стать було вирізано до ноги, але й привласнено особисто Меншиковим видатну колекцію зброї гетьмана Мазепи, "Євангелії" XVII століття в дорогоцінних оправах і ще чимало коштовних старожитностей і реліквій. Згодом ці речі опинилися в Ермітажі й інших музеях петербурга. Те ж саме сталося під час руйнування Запорозької Січі — козацькі клейноди і реліквії масово доправлялися до московії. Історики свідчать, що Катерина ІІ під час своїх подорожей Україною особисто відбирала церковні рукописи, книги, старовинні літописи для вивезення. Цариці, яка заклала Ермітаж, був переданий і знаменитий скарб VII – поч. VI ст. до н.е. з Мельгунівського кургану на Кіровоградщині.
Золото скіфів — окрема сумна історія. З кургану Чортомлик, що біля Нікополя, в Петербург було вивезено з-посеред інших скарбів срібну амфору, декоровану зображенням воїнів, які приборкують коней, — відому кожному з підручників історії. Знахідки з царського скіфського кургану Солоха — коштовні гребінь, шолом, золоті браслети, — віднайдені у 1912-13 роках біля Кам’янки-Дніпровської на Запоріжжі, теж опинилися в Ермітажі.
Гребінь з кургану Солоха Туди ж було передано перещепинський скарб, або скарб хана Кубрата VII ст. з Полтавщини, найбагатший за всю історію існування московії і СРСР, що складався з 25 кг золотих речей і 50 кг срібних. Окрім них, до Ермітажу і Державного історичного музею в москві були вивезені такі відомі скарби, як Івахниківський (колекція давньослов’янських прикрас), Ніжинський (срібні монети з тризубом часів Володимира Великого), Бородінський (17 предметів зброї доби бронзи).
Скарби давніх слов’ян, знайдені в Києві упродовж ХІХ-початку ХХ ст., теж опинилися в росії — разом зі стародруками й літописами. До Публічної бібліотеки петербурга було спродано майже 1000-сторінковий козацький літопис Самійла Величка, секретаря Івана Мазепи. У Державному архіві давніх актів у москві знайшовся і оригінал рукопису Конституції Пилипа Орлика, написаний старокнижною українською мовою.
Оригінал рукопису Конституції Пилипа ОрликаЧерговий етап розкрадання української культурної спадщини розпочався після революції 1917 року. За рахунок привласненого цілеспрямовано створювалися і наповнювалися фонди музеїв петербурга і москви. Так, у 1922 році з України на московію було вивезено коштовності із золота і срібла, вартість яких була співмірна із вартістю золотого запасу царської росії 1915 року. Тоді ж збідніли на тисячі предметів, переправлених у "фонд допомоги зголодованим Поволжя", музеї Києва, Катеринослава, Полтави, Чернігова. Було вивезено 158 колекцій скарбів ранніх слов’ян, 63 колекції скіфського золота й скарбів Північного Причорномор’я, а також 150 приватних колекцій з 200 тисяч предметів.
Царські врата церкви Різдва Богородиці Києво-Печерської лавриТільки з українських церков центральної і східної України розтягнули понад 45 тон срібла і майже 1400 каратів коштовного каміння. Вкрадене часто розпродували: наприклад, два унікальні срібні іконостаси більшовики продали музею Лос-Анджелеса за близько 3000 доларів кожен. Тим самим дрібним коштом обійшлися покупцям царські барокові врата з Києво-Печерської лаври, які зараз є частиною Колекції Ґілберта. Для продажу за кордон силоміць вилучених музейних цінностей навіть була створена у 1925 році спеціальна Державна контора "Антикваріат". Її зусиллями, зокрема, з київського Музею мистецтв ім. Богдана і Варвари Ханенків було вивезено візантійські ікони, а також диптих XVI ст. Лукаса Кранаха-старшого "Адам і Єва".
Диптих XVI ст. Лукаса Кранаха-старшого "Адам і Єва"У 1930-х роках з Києво-Печерського музею-заповідника до Держхрану СРСР було вилучено "для надійного зберігання" понад пів сотні церковних речей кінця XVII ст. Зокрема, у фондах Державного історичного музею росії є золоті митра, блюдо і ложка, оздоблені коштовним камінням, які належали київському митрополиту Гедеону СвятополкуЧетвертинському. Там само й 1,5-кілограмова золота чаша для причастя XVIII ст., пожертвувана Софійському собору гетьманом Іваном Мазепою, і набір срібнопозолоченого посуду для літургій, виготовлений у Франції для київського митрополита Серапіона Александровського. Втім, церковними речами не обмежувалися: у 1937 році до московії було відправлено й унікальну знахідку, підняту з дна Південного Бугу на Кіровоградщині, — "сабатинівський" човен І-ІІ тис. до н.е. Окрім того, було впроваджено ганебну традицію неповернення коштовних артефактів, що передавалися для тимчасового експонування на виставках у москві і петербурзі. Так, у 1938 році Третьяковська галерея готувала виставку до 750-річчя "Слова о полку Ігоревім" — російські фахівці відбирали пам’ятки для неї у Художньому музеї і Софійському заповіднику. Відома мозаїка "Дмитро Солунський" ХІІ ст. зі стін Михайлівського Золотоверхого собору у москві дотепер.
Дмитро Солунський, XII ст.За приблизними оцінками, 55% культурних цінностей, вивезених з СРСР під час Другої світової війни, належали Україні — це близько 300 тисяч предметів з понад 20 музеїв. З них до Союзу повернулася понад половина, але більшість з цих речей не потрапила до Києва, а залишилася у московії. Так, наприклад, сталося з 18 мозаїками і фресками Михайлівського Золотоверхого собору. Окрема трагедія розгорталася під час евакуації українських музеїв у тил: наприклад, музеї Харкова і Нікополя тоді дивним чином позбулися давньоруських коштовностей, козацьких ікон і книг, церковного срібла. У повоєнні роки й аж до проголошення Незалежності ситуація не змінилася: українські музеї, згідно з владними інструкціями, передавали предмети мистецтва до Державного сховища цінностей у росії, туди ж спрямовувалися і найцінніші знахідки з археологічних розкопок — попри світову практику, що все виявлене під час експедицій має залишатися в музеях за місцем знаходження.
На початку війни на Донбасі були ушкоджені будівлі Донецького і Луганського обласних краєзнавчих музеїв, Музею історії і культури Луганська — скільки втрачено чи вивезено з їхніх фондів, важко оцінити. Після 2014 року з окупованого Криму до Ермітажу було доправлено колекції артефактів "Херсонеса Таврійського", Музею Тавриди в Симферополі, Історико-культурного музею-заповідника в Керчі. А 2016 року в Третьяковській галереї на виставці до 200-річчя з дня народження Айвазовського експонували 38 робіт, вивезених з Феодосії, які сам художник свого часу передав у спадок рідному місту.
"Червоний захід сонця на Дніпрі", Архип КуїнджіЦьогоріч за час окупації Маріуполя російські війська спустошили і знищили два музеї міста — краєзнавчий і художній. Усього викрадено понад 2000 експонатів, серед них картини Архипа Куїнджі, який народився в Маріуполі, Івана Айвазовського, Миколи Дубовського, а також давні ікони. Схожа доля частково спіткала й фонди інших музеїв — у Мелітополі, Каховці, Новій Каховці. Разом з тим російські збройні сили по цей день активно знищують археологічні пам’ятки на окупованих територіях і здійснюють постійні ракетні обстріли значущих культурних об’єктів — в ніч проти 7 травня через це згорів Національний музей Григорія Сковороди на Харківщині.
