23 січня — річниця від дня народження колекціонера та мецената Богдана Ханенка, який все своє життя опікувався розвитком української культури. Саме він спонсорував археологічні розкопки Вікентія Хвойки, який відкрив перше трипільське поселення на території сучасної України, а разом із дружиною ВарвароюХаненко зібрав унікальну колекцію витворів мистецтва, що лягла в основу п’яти музеїв.

Богдан Ханенко мріяв про власну колекцію з юних років

Богдан Ханенко, представник давнього українського козацького роду, юрист за фахом, почав цікавитися артколекціонуванням з дитинства — його дядьки уклали власні збірки творів мистецтва. У молоді роки він був завсідником зібрань митців, приятелював з українським живописцями Куїнджі, Айвазовським та Крамським, і вже тоді марив про власну колекцію. Спочатку він купував різноманітні речі — старовинні предмети побуту, порцеляну, картини, у колекції музею є також зразки тканин, згодом зосередився на творах живопису.

"Зі вступом на посаду мирового судді, мої матеріали порівняно збільшилися, і я отримав можливість дещо витрачати на купівлю художніх предметів та картин. Звичайно, купувати я міг тільки те, що було дешево і тому коло моїх придбань було обмежене", — писав Богдан Ханенко. На початку своєї "кар’єри" колекціонера, Богдан Ханенко не мав достатньо коштів, щоб купувати та утримувати у себе певні роботи. Він їх купував та перепродавав. "Продаючи картини, я натомість купував інші, насолоджувався ними, вивчав їх і за цим знову замінював новими. Така купівля-продаж картин принесла мені велику користь тим, що навчила вивчати та оцінювати картини та близько ознайомила мене з гідністю та недоліками багатьох художників".

У Богдана та Варвари Ханенків не було дітей, проте їхніми нащадками стали витвори мистецтва

Цю пристрасть до краси поділяла і його майбутня дружина Варвара Терещенко, чия родина більшу частину своїх прибутків від цукрових заводів віддавала на розвиток мистецтва, освіти та медицини — завдяки їм у Києві постала сьогоднішня лікарня Охматдит, було створено Політехнічний інститут, був розписаний іконостас Володимирського собору тощо. Саме Варвара прищепила Богданові смак до філантропії.

Вони побрались зовсім молодими, коли Богданові було 25 років, а Варварі — 23, та прожили душа в душу все життя. У них не було дітей, проте їхніми нащадками стали витвори мистецтва, а мрію створити з них в Києві музей Ханенки виношували все життя. До посагу Варвари входили середньовічні ікони, а свої перші спільні картини молодята придбали у весільній подорожі Європою.

"Я одружився і з дружиною їздив за кордон; по дорозі ми оглядали картинні галереї та музеї Відня, Венеції, Болонії, Флоренції, Риму та Неаполя. Тут я вперше ознайомився з пам'ятниками культури та мистецтва стародавнього світу, доти мені незнайомими", — згадував Богдан Ханенко.

Перші роботи з колекції музею були придбані подружжям Ханенків у Флоренції. Це був "Іоан Хреститель юнаком" з мармуру, картина кінця XIX століття "Дівчина з мертвою пташкою в руках" Фракасіні, "Християнські мученики на Сході", жанрова картина Гверра "Дід та онук", пейзаж "Вид на Імкі" ЛаВолпе та копію Мадонни Мурільо (оригінал був натоді в галереї Корсіні).

Особливо плідним для колекціонування був період життя у Варшаві, де Ханенко працював у окружному суді. Подружжя збирає книги з мистецтва, зав’язує листування з багатьма антикварами з різних країн, оглядає приватні колекції, відвідує розпродажі влаштовані європейськими аристократами та мистецькі аукціони. В їхньому домі з’являються роботи італійських, фламандських, німецьких, голландських, іспанських майстрів, серед яких картини Тиціана та Рембрандта, Ван Дейка та Рубенса, Джотто та Караваджо. Окрасою колекції були "Посуд і млин для приготування шоколаду" Хуана де Сурбарана, "Мадонна з немовлям" — один із шедеврів музею, думки про авторство якої розходяться. Крім живопису до артзібрання входять скульптури, унікальні вироби з емалі та скла, давньокитайського, саксонського та мейсенського фарфору, килими та вишивка.

Незадовго до своєї смерті Богдан Ханенко пише заповіт, у якому залишає дружині важливе завдання — створити музей

Ханенки зібрали 1200 художніх творів, а також багату бібліотеку з мистецтвознавства.
Коли Богдан зрозумів, що хобі його захоплює більше, ніж адвокатська практика, він залишає роботу, і подружжя вирушає в Україну. Щоб перевести колекцію з Варшави, Ханенки винаймають майже піввагона, а в Києві на вулиці Олексіївській (сьогодні Терещенківська) зводить двоповерховий будинок у стилі італійського палаццо з просторими галереями, де назавжди оселяються вони та їхні картини.

У київський період у Богдана Ханенка проявляється ще кілька талантів: він очолює цукрові заводи Терещенків, входить до управління кількох банків та виявляється вправним підприємцем. Завдяки його менеджерським талантам у Києві з’являється перший публічний музей (сьогодні Національний художній музей України), куди він передає частину своєї колекції — археологічну збірку на 3145 предметів. Також Ханенки утримували лікарні для бідних та пологові будинки.

Незадовго до своєї смерті Богдан Ханенко пише заповіт, у якому залишає дружині важливе завдання – передати їхні будинок, книгозбірню та артзібрання Києву під музей світового мистецтва, який мати отримати ім’я подружжя. А оскільки Богдан Ханенко був людиною діловою, то про фінансування музею в майбутньому він теж подбав — на ці цілі мали йти кошти від здачі в оренду приміщень у його дохідному будинку по сусідству, який він теж передавав місту.

Варварі Ханенко довелося зберігати колекцію та будувати музей в умовах громадянської війни, коли вона втратила коханого, з яким прожила понад 40 років, — Богдан Іванович відійшов у засвіти у червні 1917 року, коли колишні меценати та філантропи були оголошені класовими ворогами. Попри небезпеку, вона не емігрувала, не вивезла колекцію, а залишилась у Києві, бо мусила здійснити їхню мрію. Музей Богдана та Варвари Ханенків відкрився буремного 1919 року, а в 1922 році благодійниця померла. За рік після цього більшовицька влада знехтувала умовами дарчої та вилучила з назви музею прізвища його засновників, щоб згадка про Ханенків, як і про потужні благодійницькі традиції на теренах України, було забуто. Відновлення історичної пам’яті почалося вже в 1999 році, коли імена засновників було повернено до офіційної назви музею.

За допомогу у підготовці матеріалу дякуємо Музею мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків. У матеріалі використані цитати з книги "Спогади колекціонера. Богдан Ханенко". Загальна редакція Виноградова та інші. К., 2008