Супутники мистецтва: інтерв'ю з куратором Людмилою Березницькою
Спеціально для арт-номеру Vogue UA головні українські куратори розповіли про те, що коїться за лаштунками художнього життя країни. Перша героїня – Людмила Березницька: відомий колекціонер соцреалізму, арт-дилер, власниця однієї з перших київських приватних галерей.
Людмила Березницька, одна з найупливовіших жінок у сучасному арт-світі, зустрічає мене в своїй квартирі на вулиці Січових Стільців. Квартира куратора, на перший погляд, схожа на музей: у робочому кабінеті на стіні розвішано щонайменше 30 картин. "Це мій соцреалізм", – каже Березницька, маючи на увазі, що це частина її колекції, яку вона збирає з початку 1990-х. Решта робіт стоїть прямісінько на підлозі в невеличкій кімнаті. По квартирі заклопотано гасає мопс Лев, обнюхуючи то мене, то картини. На столі у вітальні – великий альбом старовинної графіки, до якого я боюся доторкнутися: настільки він крихкий. "Женя привіз з Парижа. Таких у світі 12, два з них – у нашій сім'ї". Женя – це куратор Євгеній Березницький і син Людмили.
Людмила БерезницькаУ 1994 році Людмила Березницька була однією з перших, кому вдалося відкрити в новій, незалежній Україні приватну галерею. Приміщення для неї Людмила здобула з боєм. "Якось проходила Андріївським і звернула увагу на будівлю профтехучилища – там були високі вікна, ідеальні для галереї". Через рік знайомий допоміг орендувати спортивний зал училища – під сезонну галерею. Прийшла осінь, і директор училища став виселяти галеристку – мовляв, студентам в залі потрібно займатися фізкультурою. Заповзята кураторка відрізала: ще тепло, тому фізкультурою поки можна займатися і на вулиці. Настала зима, Людмила усе ще не хотіла виїздити, і тоді директор запропонував їй здати під галерею напівпідвальні приміщення, які вже не використовувалися. "Ми збили з дощок табличку, написали на ній "Галерея" – і відкрилися по-справжньому".
Спустя полгода галерея L-Art стала модным местом: "У меня появились связи, к нам приходили иностранцы, послы, министры, светская публика". Помимо всего прочего, вокруг L-Art в конце 1990-х – начале 2000-х сформировалась мощная арт-тусовка – например, свою карьеру у Людмилы Березницкой начинала Лиза Герман, сейчас успешный независимый куратор и соавтор книги "Искусство украинских шестидесятников". Училась у Березницкой и Ольга Балашова – теперь она курирует выставки в Национальном художественном музее и преподает в Национальной академии изобразительного искусства и архитектуры.
Олександр Гнилицький, "Фантомас"Успіх L-Art був безпрецедентним: Людмила робила ставку на художників талановитих, але невідомих. Шестидесятник Михайло Вайнштейн, група з Миколаєва – Віктор Покиданець, Олексій Маркітан та Володимир Кабаченко, українські лірики – Євгеній Всеволодович Волобуєв та Євгеній Євгенович Волобуєв, Тетяна Ільяхова, Олександра Прахова – тоді їх роботи побачити й придбати можна було лише в Березницької.
Євгеній Волобуєв, "Київський дворик"Є в кар'єрі галеристки й досягнення, що увійшли в історію нового українського мистецтва й напевно потраплять до підручників. У 1996 році вона першою в країні зробила аукціон сучасного живопису, зібравши у Національному художньому музеї роботи сучасних художників. "Ми сформували ринок і вперше визначили ціну тих, кого зараз називають зірками українського мистецтва, – від Ройтбурда до Чичкана, – пояснює Березницька. – У мене як у дилера, окрім решти, був свій інтерес – зрозуміти, чого хочуть люди". Саме Людмила вперше влаштувала гучну afterparty після аукціону, запровадивши моду на вечірки на вернісажах. "У кафе "Мерилін Монро" в Музейному провулку гуляв весь Київ".
Олександр Гнилицький, "Штірліц"Кураторство – не основне заняття Березницької. "Я стала куратором мимоволі: коли робила перші виставки, доводилося писати концепцію, формулювати експлікацію, доносити до публіки меседж. Всім, хто починав у 90-ті, доводилося бути і мистецтвознавцями, і колекціонерами, і кураторами в одній особі, а я ще й викладала спочатку в університеті, потім у Національній Акадаміі мистецтв. До цих пір таких професій як галерист чи куратор офіційно в Україні немає". Є у Людмили дійсно гучні проекти – наприклад, у 2006 році вона була першим українським куратором, який почав працювати з фотографом Борисом Михайловим. І Михайлов, і Березницька тоді жили у Берліні: фотограф робив міжнародну кар'єру, Людмила якраз відкрила Bereznitsky Gallery, де просувала українських художників. Попри те, що в Михайлова був строгий контракт з берлінською галереєю Барбари Вайс, Березницькій вдалося провести в своїй галереї велику виставку Михайлова. "Вони погодилися за однієї умови: якщо я придбаю в них одну його роботу. Фінансово для мене це було дуже складно, та я на це пішла. Зрештою не прогадала: на вернісаж прийшли півтори тисячі осіб".
Крім усього іншого, Березницька – один з найбільших українських колекціонерів. У 2005 році вона випустила книгу "Від червоного до жовто-блакитного", яка на 90 відсотків складається з її робіт, а решта 10 – з робіт її клієнтів та друзів. У 1994 році Людмила купила першу роботу – картину київського художника Петра Сльоти, потім у її колекції з'явився Євгеній Волобуєв, Сергій Григор'єв, Тетяна Яблонська, Михайло Вайштейн. Практично всі картини Березницька купувала, як вона каже, з "перших рук" – у самих художників. "Свою улюблену роботу Волобуєва я бувально дістала в нього з-під ліжка: художник закинув її туди, тому що вона йому не подобалася".
Тетяна Яблонська, "Портрет доньки"Березницька вважає, що гарний колекціонер – активний колекціонер, а свою колекцію потрібно популяризувати й розвивати. "Картини мають купуватися, аби мистецтво рухалося вперед". Для колекціонерів-початківці у Березницької є порада: купувати картини лише в великих галереях. "Не можна купувати на Андріївському узвозі, навіть якщо там продається дуже красивий римейк або копія. Галерея, яка працює з хорошим мистецтвом, має відповідні ціни і купувати в ній – це не тільки заручитися підтримкою ринку і думкою експертів, а й отримати у володіння речі, які мають історичну перспективу".
Текст: Дар'я Слободяник
Читайте також:
Арт-номер Vogue UA: актриса Хлоя Севіньї в об’єктиві Нен Ґолдін
