Чому варто відвідати виставку "Заборонене зображення" в PinchukArtCentre
28 червня в київському PinchukArtCentre відкривається виставка "Заборонене зображення" – проект Дослідницької платформи арт-центру, що складається з двох частин. Перша присвячена культовому українському фотохудожнику Борису Михайлову, а друга – "Перетинаючи межу" – харківській школі фотографії. Напередодні відкриття експозиції vogue.ua розповідає, чому її варто обов'язково відвідати.
Борис Михайлов, фото – Юрген ТеллерРоботи титулованого класика в царині фотомистецтва Бориса Михайлова – вагома причина відвідати PinchukArtCentre. Як мінімум, аби побачити роботи художника на батьківщині – це унікальна можливість. Михайлова, фотографії якого показували на найвідоміших арт-майданчиках світу, удостоїли експозиції в Україні всього вдруге.
Ініціаторами та кураторами виставки стали: Бйорн Гельдхоф, арт-директор PinchukArtCentre; Мартін Кіфер, куратор відділу сучасного мистецтва паризького Музею Лувр; Алісія Нок, куратор Департаменту сучасного мистецтва і досліджень Центру Помпіду в Парижі. На підготовку вони витратили майже два роки.
"Ми дуже хотіли представити роботи Бориса. У нього ніколи не було великої оглядової виставки в Україні. І ми знали, що зробити це – абсолютна необхідність, – каже Гельдхоф. – Це атрибут розкішного життя – можливість просто мати доступ до такого матеріалу".
Luxury life – улюблена фраза нашого часу – дуже доречно використана в цьому контексті. І справді, переоцінити розкіш такої можливості складно з огляду на те, що багато робіт Михайлова взяті з його особистих архівів (або, як він любить їх називати, "щоденників"). Творчість Михайлова завжди балансувала на межі політичних і громадських норм у пошуках кордонів того, що проект розглядає як заборонене зображення. Назва підкреслює особисту залученість і ризики практики фотохудожника, а також гостре відчуття його критичного мислення. Сам Михайлов описує свою роботу як "активну негативну громадську позицію щодо будь-якої влади в якийсь момент".
Фотограф зізнається, що підготовка до виставки була не з легких: "Те, що минуло, – серія фото на соціальну тематику, розпочата в 1960-х, – це вже історія. І навіть серії про бомжів вже 20 років. Хоча вони все ще затребувані, я вже не можу на них дивитися. Я отримав величезне задоволення тільки від одного залу своєї виставки з багатьох: все інше мені вже набридло, а там щось нове".
Крім авторського кураторського погляду на творчість Михайлова, PinchukArtCentre приготував ще дві прем'єри: нові стрічки Давида Тебуля, основані на 40 годинах відеоматеріалів з Борисом. Фільм "Чай, кава, капучино" (13 хв.) присвячений документальному формату у творчості художника. "Я був тут" (1 год. 55 хв.) – це портрет художника, де він описує емоції, які у нього викликають його фотографії. Фільми перегукуються з роботами Михайлова, а його цитати розміщені на стінах всіх залів двоповерхової експозиції.
Незважаючи на важливість завдання представити роботи Михайлова в Києві, куратори не хотіли акцентувати увагу тільки на мисленні Бориса. Вони також хотіли показати, звідки воно родом. Виявлені в роботах фотографа три основні теми стали рушійною силою другої частини – "Перетинаючи межу". Таким чином обидві частини побудовані на лейтмотивах, що кидають виклик поняттю забороненого зображення: образ, який виходить за межі (ню, перформативний), "п'яний життям" образ суспільства (новий гуманізм), інтимний образ, "палкий вночі" (тілесна романтика).
"Перетинаючи межу" – погляд на харківську школу фотографії, який дозволяє зрозуміти контекст, що дав життя в пізні 1970-ті роки в "місті інженерів" творчості групи молодих фотографів під назвою "Час". Це виставка-дослідження, присвячена художникам, які споглядали світ, що руйнувався навколо них, і відкривали для себе простір для експерименту з погляду наповнення, художньої техніки та форми. Художниками-учасниками виставки стали: Андрій Авдєєнко, Сергій Братков, Віктор і Сергій Кочетові, Євгеній Павлов, Павло Маков, Олег Мальований, Міша Педан, Роман Пятковка, Юрій Рупін, Сергій Солонський, Олександр Супрун та Аліна Клейтман, Саша Курмаз, Сергій Мельниченко, Микола Рідний.
"Ми багато думали, що втілює цей період харківського мистецтва. І було цікаво дізнатися, що це – певна позиція і особливий погляд на речі", – говорить Мартін Кіфер.
Один із головних представників харківської школи, Борис Михайлов, каже, що вагома особливість напрямку в тому, що це не комерційна, не картинна, а книжкова фотографія. "Це світлини, в яких можна показати щось непотрібне. Проте, це щось дуже людське, те, що зародилося в Харкові і там залишилося".
Фото: PinchukArtCentre (Максим Білоусов)
