На десерт: що потрібно знати про нову виставку в музеї Ханенків
До 31 березня в музеї Ханенків працює унікальна виставка "На десерт". За лаштунками побувала команда Vogue.ua
"Кого зараз здивуєш ранковою кавою з картонного стаканчика або швидко завареним чаєм? Морозиво – на паличці, шоколад – у плитці. Сучасний стиль життя не дає змоги насолоджуватися ласощами так, як це вміли люди в XVIII і XIX століттях", – вважають в музеї Варвари та Богдана Ханенків.
У наш час традиції Прекрасної епохи багатьом здаються недоречними і абсолютно непотрібними. Але на виставці "На десерт", що триває в одному з найкрасивіших музеїв Києва, навіть скептики поглянуть на культуру чаювання по-іншому.
Порцеляновий посуд для чаю, кави та шоколаду, сервіз, на виготовлення якого пішло 10 років – куратор Людмила Кравченко вибрала найцікавіші речі зі сховища музею, щоб з їх допомогою розповісти про європейські традиції чаювання і десертів. Vogue UA вибрав 8 найбільш незвичайних речей, які варто розглянути зблизька.
Цей чайник унікальний з кількох причин. Перша – його колір. Він зроблений на французькому виробництві Сен-Клу у Франції. На відміну від звичного білого кольору, у цього чайника злегка молочний відтінок. Це тому, що в той час в регіоні для виготовлення порцеляни не використовували білої глини – каоліну, якої там не добували. Друга причина – декор, для створення якого застосовували унікальну ювелірну техніку, дуже складну у виконанні і дорогу. Це не просто розпис золотом – композиція складається зі шматочків золотої фольги. Їх накладали на чайник, а потім вже наносили різнокольорову емаль. В Європі залишилося всього близько 20 подібних предметів, створених в мануфактурі Сен-Клу.
Стакан і блюдце для шоколаду, авторства Джованні Вецца, цікаві насамперед тим, що він один з перших фарфористів Італії і до наших днів збереглися лише кілька предметів з його мануфактури. Справа в тому, що Джованні Вецца був звичайним керамістом, який вирішив спробувати себе у виробництві порцеляни та знайшов людину з німецької мануфактури Мейсен, яка пообіцяла йому підтримку у виробництві і організацію постачання каоліну із Саксонії до Венеції. Його партнер виявився шахраєм і залишив Вецца в боргах.
Батько Джованні сказав, що допоможе виплатити борги, якщо син закриє мануфактуру. Таким чином, його виробництво проіснувало всього 7 років. Продукції залишилося мало. У музеї є три предмети мануфактури Вецца: два блюдця і стакан. Ці предмети виготовлені з порцеляни дуже високої якості, а їх поверхня блищить завдяки чистій і прозорій глазурі.
Шоколадниця – один з тих предметів посуду, які сьогодні не використовують. Вона зникла в кінці XVIII століття. Шоколад, густий і жирний напій, швидко остигав, якщо його не підігрівали, тому спочатку ці посудини були металеві. Їх ставили на пальник і так тримали продукт в рідкому стані. Коли в XVIII столітті в моду увійшов фарфор, з нього почали робити все, що можна було зробити. Так як фарфор не поставиш на пальник, їх робили маленькими, щоб швидше випити шоколад і не дати йому охолонути. На кришці цієї шоколадниці навіть зберігся отвір, в який вставляли спеціальну паличку, щоб перемішати шоколад.
Ця морозниця – частина королівського сервізу, виготовленого у французькому Севрі, містечку поблизу Парижа. З 1750-х років у Севрської мануфактури фактично не було конкуренції у Франції, і її вважали монополістом у виготовленні посуду XVIII століття.
Цікаво, що до XVIII століття не існувало поняття "десертний сервіз". Всі страви були на столі відразу. На початку століття з'явилася традиція розділяти подачі, і так останньою частиною став десерт – від французького desservir, що означає "прибирати зі столу". Так і з'явилася необхідність в новому посуді.
У той час морозиво було дуже рідкісним і популярним продуктом. Щоб зберегти його холодним, потрібна була спеціальна форма. До появи порцеляни це було просте дерев'яне відерце колотим льодом всередині, куди вставляли металеву миску з морозивом. На вигляд було не надто вишукано.
На мануфактурі в Севрі придумали спеціальну порцелянову морозницю з трьох частин: відерця, в яке насипали лід, миски, де було морозиво, і кришки – щоб морозиво зберігалося холодним ще довше.
Така річ є і в нашому побуті, тільки нам звичніше бачити охолоджувач для пляшок у вигляді відерця. Незважаючи на красу цього посуду, він не стояв на столі, а на місці сервірування.
Унікальна і незвичайна річ з королівського сервізу – охолоджувач чарок. У посуд наливали холодну воду або насипали лід, а чарки підвішували за ніжку горловиною вниз. Ця річ була необхідна, оскільки в XVIII столітті не було традиції сервувати стіл келихами.
XVIII століття – епоха насолоди життям, її намагалися зробити максимально солодкою у прямому сенсі. Популярно було носити з собою маленькі цукерки "бонбон", або ж сухі фрукти, або висушені пелюстки квітів, наприклад, троянд. Для таких солодощів створювали невеликі емалеві і порцелянові коробочки. Згодом у них з'явилося й інше призначення – в них зберігали нюхальний тютюн. Цікаво, що бонбоньєрок було прийнято мати кілька, як сьогодні сумок. У людей були різні коробочки майже під кожне вбрання або під кожну пару взуття.
Здавалося б, нічого незвичайного в цих фігурках немає, адже їх можна зустріти сьогодні. Але спочатку їх виробляли для декорування столу, як частину сервізу. Колись такі фігурки робили з воску і цукру, потім кондитери розписували ці речі і після банкету їх викидали. Коли на Мейсенську мануфактуру прийшов скульптор Йоганн Кендлер, він почав експериментувати з порцеляною: відливати і виготовляти цілі тематичні серії таких прикрас.
