На платформі Takflix відбулася прем'єра короткометражної стрічки "Це побачення" — проникливої присвяти Києву, місту, де триває повномасштабна війна, але яке не припиняє жити попри все. Стрічка режисерки та кінопродюсерки Надії Парфан місяць тому отримала відзнаку Берлінського кінофестивалю, а її онлайн-прем'єра відбулася на британській платформі Nowness.com.

У головній ролі знялася відома культурна активістка, засновниця руху "Донецьк — це Україна" Діана Берг. Із Діаною ми поговорили про знімання фільму, її рідні міста Донецьк та Маріуполь, які вона була змушена залишити через війну в 2014 та у 2022 роках відповідно, та про те, як мова мистецтва допомагає розповідати світові історії про сьогоднішню Україну.

Про знімання фільму "Це побачення"

Для мисткині та громадської активістки Діани Берг "Це побачення" — перша робота в кіно. Але й фільм не є типовим, адже в ньому тільки двоє акторок, і обидві не мають відношення до професійного кіно: окрім Діани, у фільмі знялася бойова парамедикиня Олена Тигра.

"Це побачення" — 5-хвилинний любовний лист Києву: подорож ранковим, ніжнім, літнім містом з набережної через Поділ та Андріївський узвіз до вулиці Трьохсвятительської. Людина в автівці – військова (Олена Тигра), яка поспішає на зустріч до своєї коханої (її грає Діана Берг). Разом із героїнею Тигри, яка майже увесь час залишається за кадром, ми бачимо, як мальовничі краєвиди час від часу змінюються картинками з протитанковими їжаками, захованими в оборонні cпоруди пам’ятниками та російською спаленою технікою на Михайлівській площі.

"Це побачення" — оммаж відомому фільму "Побачення" Клода Лелюша. Але якщо його стрічка передала відчуття романтичного Парижу, міста кохання та любовних пригод, то стрічка Надії Парфан щемко, на півтонах віддзеркалює настрій міста, яке залишається живими та пульсуючим попри повномасштабну війну, повітряні тривоги та ракетні обстріли.

Стрічку знімали влітку 2022 року. "Коли Надя Парфан запропонувала знятися в кіно, я одразу погодилась. Тоді я була в хиткому стані: не знала, де я є і куди мені подітися. Свій дім я втратила, на той момент жила в Дніпрі, бо чоловік допомагав з евакуацією поранених зі Сходу, і мені хотілося бути ближче до нього. Я приїхала в Київ на знімання і так тут і залишилася", — каже Діана. В сумці 43-річної Берг живуть дві пари ключів: одні — від її донецької квартири, яку вона залишила поспіхом у квітні 2014 року, після окупації Донецька, інші — від оселі в Маріуполі, з якого Діана дивом вирвалася в березні 2022-го, за кілька тижнів до повної облоги. Діана свідомо носить їх із собою, аби завжди пам'ятати — та повернутися першої ж миті після деокупації.

Діана Берг — відома українська активістка, громадська діячка, засновниця руху "Донбас — це Україна". Як вона сама згадує, активістка Діана Берг народилася 1 березня 2014 року, коли проросійські сили зібрали перші мітинги у центрі Донецька та почали штурм Донецької облради. Тоді Діана і її друзі організовували перші проукраїнські мітинги в місті, закликаючи містян повстати проти окупантів. До квітня Діана була в Донецьку, але коли почала отримувати погрози від окупантів, була змушена залишити рідний дім.

Тоді Діана виїхала з Донецька в Одесу — "на три дні, покидавши в рюкзак тільки необхідне", але дотепер не повернулася в рідне місто. Восени 2014 року перебралася в Маріуполь — саме це місто стало її другим домом. У 2016-му разом з однодумцями заснувала тут артплатформу "ТЮ", займалася мистецькими проєктами, опікувалася правами ЛГБТ-спільноти, організовувала мітинги ті мистецькі події як в місті, так і по всій Україні і за кордоном.

Мисткиня в серці, активістка за духом, Діана ніколи не знімалася в кіно, але її досвід дає їй змогу прожити цю історію особливо щиро, адже "Це побачення", окрім того що це присвята Києву, ще й зворушлива історія про людину, яка чекає свою кохану. "Коли ми почали працювати над стрічкою, я приміряла це на себе: ось Київ, ось війна, ось тут я, чекаю і не знаю, приїде моя кохана чи ні, чи повернеться вона…Це могло статися з ким завгодно з нас".

Знімали фільм кілька днів і розпочинали о 5 ранку, аби передати відчуття раннього, ніжного Києва. В роботі допомогло навіть Київське управління патрульної поліції, а перші заїзди знімальної групи розпочиналися рівно о 5:10, після закінчення комендантської години.

"Саме після знімань я залишилася в Києві, — згадує Діана. — Просто зрозуміла, що раніше, де б я не була, ніколи не досліджувала місто з такого незвичного боку: проїхатись на світанку і подивитись по-новому. Це була нагода зафіксувати себе в цьому місті, трохи відкритись йому. Я боюсь називати Київ своїм домом, адже щойно я щось присвоюю, росіяни забирають це у мене, але не можна ж бути номадом весь час".

Про сприйняття стрічки в Європі

Стрічка "Це побачення" знята за підтримки Британської Ради в Україні та Українського Інституту в межах Сезону культури Велика Британія/Україна, у партнерстві з британською платформою Nowness.com. Світова прем’єра відбулася на Берлінському кінофестивалі, де фільм отримав спеціальну нагороду Міжнародного журі. В Берліні пройшло понад 20 його показів, "Це побачення" став однією із найобговорюваніших короткометражних прем'єр фестивалю.

Діана Берг розповідає, що глядачі захоплено зустріли фільм, але найдивнішим запитанням було, як режисерка визначилась із розподілом ролей, хто саме зіграє військову, а хто — цивільну. "Це звучало дивно: звісно я не буду грати роль військової. Фільм ігровий, але ця історія — частина життя: Тигра служить, а мені знайоме відчуття, коли ти чекаєш свою кохану людину. Символічно, що в Берліні не розуміють, що військова форма зараз, під час війни, — це не те, що ти можеш просто взяти і одягнути".

Діана зазначає: "Це побачення" — не зовсім звичний погляд на війну, але важливо, що ми маємо змогу показувати світові і такі історії. "Цей фільм — про важливий бік нашого життя: попри тривоги та обстріли, воно триває. Я все це прожила у 2014 році в Маріуполі. Коли живеш у прифронтовому місті, звикаєш чути артилерію і обстріли. Бахкає, а поруч гуляють мами з візочками".

Діана впевнена: цей фільм про те, що притаманні людям почуття під час війни не зникають — вони тільки загострюються. Життя триває всупереч. Саме тому такі фільми — хороша нагода розказати про себе європейцями та зробити крок назустріч, аби вони зрозуміли, якими є українці. Нація, що стримує навалу жорстокого ворога; живе, любить, відчуває попри все.

"Все, що ми робимо останній рік — задля того, аби європейці нас зрозуміли. 24 лютого, на річницю вторгнення, ми були у Берліні та брали участь в українському мітингу, який організували Vitsche Berlin. Це була потужна підтримка з боку німців, але 26-го там же був Остен марш, присвячений мирному врегулюванню "конфлікту", такий собі маніфест миру, який закликає скласти зброю та вести перемовини. Його підтримує 40% німців…"

За цей рік команда Діани та платформи "ТЮ" взяла участь у багатьох мистецьких подіях в Європі: це і бієнале сучасного мистецтва "Маніфеста" в Косово, і берлінський Марш Рівності, і ряд кінофестивалів. У нас одна мета, каже Діана: "пояснити світові, що формула європейського пацифізму не працює в реальних умовах війни, а з таким жахливим ворогом, як Росія, поготів".

Досвідчена активістка, Діана каже: аби нас чули, маємо апелювати до тих цінностей, які близькі європейцям. Це насамперед права людей. "В Європі я завжди говорю — нам потрібна зброя задля того, аби захищатись, аби на наших територіях кожна людина почувалась вільною і захищеною". Торік влітку Діана разом із командою "ТЮ", а також учасниками Київського та Харківського прайду і організації Vitsche Berlin, взяли участь у берлінському Прайді, пройшовши в колоні разом з десятками тисяч вільних людей. В руках Діани був банер "Озброюй Україну. Давайте разом зробимо Прайд можливим у вільному Маріуполі". Вона каже, що серед інших колон Прайду, учасники якого традиційно оспівують свободу, рівність та толерантність, українська вирізнялась своєю політичністю.

"Там, де Росія — жодних прав і свобод, зрозумійте нас", — розповідає Діана про Марш. — Тому важливо сказати: нам треба деокупувати наші території, відновити їх, і тоді там будуть свобода і демократія, як і у всій Європі".

"Ми вирвалися з Маріуполя 4 березня"

Мужнє, сильне місто — так Діана описує Маріуполь, свою другу після Донецька домівку "за вибором серця". "Я приїхала у вересні 2014-го, після звільнення Маріуполя, який два місяці був в окупації. Це був час, коли маріупольці почали ідентифікувати себе як українців. По всьому місту проходили проукраїнські мітинги, культурні події — люди хотіли довести, що росіяни їм тут не потрібні".

Діана згадує, що вирішила займатися культурним активізмом, тому що в місті в цій сфері тоді була прогалина, бо більшість активістів направили свою енергію на військову та гуманітарну допомогу. Натомість платформа "ТЮ", яка розпочала свою діяльність з організації гастролей в Маріуполі львівського Театру Курбаса, співачки та акторки Мар'яни Садовської, письменника Сергія Жадана, зосередилась на низовій культурі та правах людей.

"На події, які ми влаштовували, завжди ходила молодь. На виставки чи театральні вистави — люди старшого віку. Демографія була дуже широка, але це були проукраїнські люди. У 2020 році ми націлитися на підлітків менш видимих груп, перш за все з робочих сімей. Вони приходили до нас та відкривали себе, якісь мистецькі таланти. Адже якщо ти ростеш в родині металургів, тобі пророчать таку ж долю, а ти ховаєшся від батьків і малюєш. А потім хтось на це дивиться і каже: це класно, ти маєш розвиватися, ти навіть можеш зробити це справою свого життя! Це була важлива підтримка для молоді".

Один із підопічних платформи "ТЮ", молодий співак Давід, в лютневі дні 2022-го з’явився на щемкому відео з Маріуполя, яке швидко стало вірусним. 27 лютого разом із Діаною Берг та іншими членами команди "ТЮ" Давід поїхав замальовувати дорожні знаки в місті. Вони зупинилися на головній площі, і Давід заспівав гімн. Це відео складно дивитися без сліз: загорнутий в український прапор тендітний підліток на лютневому вітру співає гімн своєї країни. За крок від блокади та окупації, але це було українське місто — а символічні рядки "Ще не вмерла Україна" лунали через постріли російської артилерії, яку чутно на записі. За словами Діани, Давід пройшов фільтраційний табір, був депортований у Росію, але завдяки зусиллям команди "ТЮ" його змогли повернути, і зараз він живе у Києві, де готує до випуску свій дебютний альбом.

Діана Берг разом із чоловіком вибралися з Маріуполя 4 березня 2022 року. Зізнається, що спочатку їхати не хотіли. "Ми з 2014 року в Маріуполі, ми що, обстрілів не чули? — переповідає Діана свої ж слова рік тому. — Якщо ти в Чернігові й чуєш це вперше, це жахливо. Коли ти в Маріуполі, то ставишся до цього спокійно — ага, росіяни на Лівому березі, значить, до нас не дотягнуться. На жаль, наш досвід трохи викривив реальність та зіграв з нами злий жарт".

Коли окупанти розбомбили електростанції та в Маріуполі зникли світло, інтернет, опалення, вода, Діана з чоловіком зрозуміли, що їх очікує блокада.

"Ми прожили так три дні, і я усвідомила, що не можу — справа не в тому, що я не знаю, чи нас оточили, а в тому, що я навіть не в курсі, як моя свекруха на сусідній вулиці. А піти туди страшно. Ні подзвонити, ні викликати швидку. А якщо нас оточили, то це значить, ми не виїдемо — бо ми в списках. І чоловік сказав: давай будемо прориватися. І він прорвався — а я була в прострації. Він мене врятував".

Будинок Діани стоїть на площі, де розташований Маріупольський драмтеатр. В інстаграмі Діани з минулих, мирних часів — багато красивих відео: вона любила знімати краєвид на театр зранку та ввечері, у різному світлі. За 12 днів по тому, як Діана з чоловіком виїхали з міста, росіяни скинули на нього бомбу. За різними підрахунками, загинуло від 300 до понад 1000 людей.

Instagram

Diana Berg (@diana.berg.official)

Після того як Діані вдалося врятуватися з Маріуполя, вона провела певний час у Львові, а потім продовжила свою роботу як культурна активістка — представляючи Україну за кордоном зокрема. Як це – розповідати європейцями про те, що ти двічі втратила дім? Як знайти правильні слова?

"Я просто показую дві зв’язки ключів — від квартир в Маріуполі та Донецьку, — розповідає Діана. — І кажу, що у мене нічого немає: ні коріння, ні сімейних реліквій, нічого, що каже про моє минуле. І так зі мною сталося двічі — а найскладніше, що не можна повернутися".

Діана знає, що найкращий спосіб триматися — це направляти лють у дію. Тому разом зі своєю командою продовжує опікуватися проєктами про Маріуполь та для Маріуполя, нехай і віддалено. Зараз разом із підлітками, яким вдалося виїхати з міста та які перебувають в Європі, Берг працює над документальною виставою. Окрім цього, вони запустили онлайн-платформу Меморіуполь, де збирають спогади про маріупольське культурне життя за період з 2014 до 2022 року. Меморіуполь стане своєрідним архівом міста, яке, попри близьке перебування до лінії фронту, всі ці роки демонструвало свою проукраїнськість та патріотичність і продовжувало оборонятися.

8 квітня в центрі Берліну відбудеться демонстрація "Без свободи немає миру", мета якої — виступити проти традиційних великодніх маршів, які закликають Німеччину припинити постачання зброї Україні та зняти санкції з Росії. Серед учасників — українські та європейські активістки. Платформа "ТЮ" покаже на демонстрації музичний перформанс "Real Peace Demo".

На запитання, де все ж таки її дім, Діана каже: "Маріуполь — це свіжа рана, але я постійно себе питаю: куди ти найперше поїдеш після деокупації? І розумію, що відповідь проста: яке місто першим буде деокуповане, туди й поїду. Це два мої втрачені міста, тепер я обом обіцяю, що повернусь. Тепер у мене така ідентичність: я і донеччанка, і маріупольчанка".

Фото: Валентин Кузан, Володимир Чеппель, Марійка Мінт, Олександр Кислиця