Поділитися

Інтерв’ю з фотографом Крістофером Макосом: про Енді Воргола, Трампа та Київ

Енді Воргол називав його найпопулярнішим фотографом Нью-Йорка: 20-го липня в арт-центрі "Ізоляція" за підтримки Vogue UA відкривається виставка Крістофера Макоса. Напередодні його приїзду до Києва Дар’я Слободяник зателефонувала Макосу й розпитала про дружбу з Ворголом, фотографію в епоху соцмереж та роботу в журналі Interview.

Крістофер Макос

У 1980-ті роки Макос, тоді 30-річний фотограф, був учасником нью-йоркської андеґраундної тусовки і знімав найгучніші й богемні вечірки, на яких веселилися Енді Воргол, Джон Леннон, Мік Джаггер, Лайза Мінеллі, Жан-Мішель Баскія. Після Нью-Йорка невгамовний Макос поїхав до Мадриду. Там він задокументував рух "мовіда мадріленья" – культурну революцію 80-х, яка сталася в місті після смерті Франко. Одним з лідерів цього руху в ті роки був режисер Педро Альмодовар.

Реклама.

Крістофер Макос та Енді Воргол

Сьогодні Крістоферу Макосу 69 років. Він носить костюми яскравих забарвлень, які любить доповнювати кросівками, у нього зовсім "юний" голос, він енергійний, життєрадісний і допитливий. Мій дзвінок застає його у Франції, на Лазурному березі: "коротка відпустка перед поїздкою до Києва", – пояснює Макос. Ми хвилин 20 легко розмовляємо про все на світі й багато сміємося: Макос без кокетства зізнається, що чекає на поїздку до Києва, щоби зануритися в локальну культурну тусовку й просить редакцію Vogue познайомити його з місцевою арт-сценою – дизайнерами, художниками, фотографами. Нині це улюблене заняття Макоса: в Америці, за його словами, йому не дуже затишно через політику Дональда Трампа, тому він багато подорожує і знайомиться з креативними людьми, які надихають його на нові проекти.

Ваші виставки проходять у музеях по всьому світу – від Tate Modern до Metropolitan – але ви ніколи не були в Україні. Чому саме зараз Вам так важливо показати свою виставку українській аудиторії?

Уся справа в кризі ідентичності – нині, після перемоги на виборах Трампа, ми переживаємо її у США, а ви – в Україні. Я думаю, що нам є про що поговорити (сміється). Моя виставка – не про Воргола в перуці, хоча ці фото там, безумовно, є, а про те, як люди в 1980-ті, в епоху свободи та панку, шукали себе. Це співзвучно з тим, що відбувається з людьми в 2017-му.

До того ж, Люба Михайлівна (куратор, меценат, засновниця "Ізоляції" – прим. авт.) мій великий і давній друг, і мені давно хотілося приїхати до Києва.

Фото з серії Altered Images

Ви прославилися як людина, яка знімала, у першу чергу, богему. На ваших фото Енді Воргол цілує Джона Леннона, розважається з Лайзою Мінеллі й Міком Джаггером. А чи можуть стати вашими героями прості люди з вулиці?

Нині – навіть частіше, ніж раніше. Я багато подорожую і знімаю звичайних людей, яких зустрічаю на шляху. Взагалі мої герої – це креативні люди. Усе починається з бесіди: мені хтось імпонує, я підходжу, ми починаємо теревенити – про політику, мистецтво, новини. Мене цікавить історія, яка стоїть за людиною – якщо вона є, то це мій герой.

В епоху соцмереж фотографії живеться нелегко. Кожен другий – фотограф: знімає на смартфон, постить в Instagram, збирає лайки. Хто такий фотограф зараз? Що робить фотографа фотографом?

Є різниця між тим, щоби зробити фото, і тим, щоби впіймати момент, розумієте? Люди зі смартфонами – не фотографи: вони просто люди зі смартфонами. Нема нічого поганого в Instagram, це цікава річ – у мене самого є Instagram. Світ змінюється, й неможливо його ігнорувати. Я спостерігаю з цікавістю.

Крістофер Макос (фото – James Moore)

Ви знімаєте на смартфон?

Постійно! Я знімаю на те, що в мене при собі (сміється). Коли я подорожую, у мене з собою декілька камер та об'єктивів, але коли я в Нью-Йорку, я не виходжу надвір за кавою з камерою. Так що якщо його немає – знімаю на свій HTC. Для Instagram я роблю фотозамальовки, скетчі – мені здається, для соцмереж узагалі хороші якісь настроєві речі.

Не можу не спитати Вас про журналInterview. Як це – працювати для такого легендарного журналу? Як взагалі Воргол покликав вас туди?

Коли я робив свою першу виставку в Сохо, подумав, що можна покликати туди Воргола. Причому саме через Interview: я знав, що в нього є журнал, і, можливо, він міг би розповісти про нього. В журналі Енді доручив мені дві шпальти в самому кінці: я ходив на виставки, вечірки й наймодніші заходи і робив репортажі. На цих вечірках і народжувалися найліпші кадри, до речі. Наприклад, ми якось відзначали День Валентина, і я подумав: а чому б Енді не поцілувати Джона Леннона? Буде весело! Так народилось одне з найвідоміших, напевно, моє фото.

Енді Воргол та Джон Леннон

Тепер нема того андеґраунду, з яким можна було б робити такі божевільні речі. Нема андеґраунду, в якому могли б народитися нові зірки, як було з тією ж "Фабрикою" Воргола. Interview був чудовим місцем для дорослішання. Це був журнал про культуру, на кожній сторінці було мистецтво – я ріс на цьому, так що я справжній щасливчик.