4 перформанси, які залишили слід у сучасному мистецтві
Від Марини Абрамович до Кріса Бурдена – Vogue.ua розповідає про найяскравіші перформанси ХХ століття.
Складно переоцінити роль перформансу в сучасному мистецтві. Він створює нові смисли, ставить під сумнів істини і за допомогою людських дій руйнує межі мистецтва. Таке дійство неоднозначне – і це його головна особливість. Vogue.ua згадує найважливіші перформанси ХХ століття – від Марини Абрамович до Кріса Бурдена. У них художники говорять про неоднозначні відносини з людським тілом, неприйняття політичних реалій і взаємини між людьми.
Йозеф Бойс – німецький художник, один з головних представників міжнародної течії "Флуксус", а також затятий противник в'єтнамської війни, що доводить його політичний перформанс "Я люблю Америку, а Америка любить мене". 1974 року для здійснення своєї акції він з Дюссельдорфа прилетів до Нью-Йорка. Прямо з аеропорту Йозеф, загорнутий в повсть, на носилках і у кареті швидкої допомоги був доставлений в галерею ім. Рене Блока. Перформанс полягав в тому, щоб провести три дні наодинці з диким койотом. Таким чином, Бойс виступив проти американської цивілізації, за повернення до архаїчної Америки, адже койот – символ первісної Америки. Після закінчення акції Бойс обійняв койота і так само на ношах, в кареті швидкої медичної допомоги, його доставили в аеропорт, так він ні разу не ступив на американську землю. Сам художник розповідав про це так: "Я хотів захистити себе і не бачити нічого в Америці, крім койота".
Орлан – французька художниця, феміністка, автор багатьох персональних виставок, а також кавалер Ордена мистецтв і літератури Франції. На початку 90-х художниця прославилася проектом "Перевтілення святої Орлан" з дев'яти ризикованих перформансів, в тому числі заключною акцією "Всюдисущість". Орлан пожертвувала своїм тілом заради мистецтва, перетворила себе в арт-об'єкт і стала моделлю для пластичної хірургії. У прямому ефірі американський хірург Марджорі Кремер трансформувала різні частини обличчя художниці, вводила в них силікон. Орлан активно виступає на захист прав жінок, тому метою проекту було заперечення нав'язаних стандартів краси.
Кріс Бурден – американський художник, один з піонерів боді-арту, який перетворив своє тіло в арену для експериментів. Вогонь, свинець, бите скло, електрика, кулі – це ще не повний арсенал того, що він використовував у своїх провокаційних дійствах. Центральна тема його акцій – особиста небезпека. 1971 року відбувся перший гучний перформанс Бурдена "Постріл". Під час акції художнику з відстані п'яти метрів прострелили ліву руку. Цей перформанс інтерпретують як заяву про дозвіл американцям носити зброю під час в'єтнамської війни. 1974 року художник провів свій другий відомий перформанс "Транс-Фікс". Бурден лежав горілиць на Volkswagen Beetle, а обидві його руки були прицвяховані до задньої частини машини, що інсценувало розп'яття. Це дійство Девід Боуві увічнив у пісні "Joe the Lion".
Марина Абрамович і Улай, "Енергія спокою" (1980)
