Річард Бартон, який був 12-ю дитиною в сім'ї англійського шахтаря, в кінці 50-х років був зіркою театрального Лондона, не надто відомою в Голлівуді. На початку 60-х він вирушив підкорювати Америку, й 1962 року отримав роль Марка Антонія в картині "Клеопатра" Джозефа Манкевича. Зйомки картини, робота над якою тривала кілька років, почалися з роману, який став головною любовною драмою століття. Харизматичний та темпераментний Бартон грав Марка Антонія, а розкішна Елізабет Тейлор – Клеопатру: під час зйомок однієї з перших любовних сцен між ними спалахнула пристрасть. Поцілунки були довші, ніж було потрібно для кадру, пара часто усамітнювалася і не приходила на знімальний майданчик. Причому не завадило роману навіть те, що на зйомки Бартон приїхав з дружиною й двома дітьми, а Тейлор була одружена з Еді Фішером.
Цей легендарний кадр був зроблений на віллі в Порто-Сан-Стефано, куди закохані втекли під час зйомок "Клеопатри"
Пристрасний роман, з одного боку, став найкращою рекламою для фільму, з іншого, постійно затримував зйомки: пара сварилася й розлучалася. Роботу над "Клеопатрою" закінчили, Бартон і Тейлор отримали розлучення (кожен у своєї другої половинки), і 15 березня 1964 року вони оселилися у готелі "Рітц" в Монреалі під прізвищем Сміт, за 10 хвилин стали чоловіком і дружиною.
За їхнім особистим життям стежив увесь світ
У той день пара була прекрасна: Бартон у костюмі, жіночна Елізабет у жовтій шифоновій сукні, яку для неї пошила художник костюмів Ірен Шараф, у волоссі в неї були гіацинти і лілії. Вони позували фотографам у об'єктиви, цілувалися. Коли вийшли до журналістів, акторка сказала: "Я на сьомому небі. Ми будемо разом з Бартоном до кінця наших днів".
15 березня 1964 року, Монреаль, готель "Рітц"
На Елізабет: шифонова сукня, пошита Ірен Шараф, художником костюмів "Клеопатри"
Їхні стосунки складно назвати інтимними – деталі особистого життя акторів знав весь Голлівуд. Вони не залишали без роботи папараці і з задоволенням роздавали інтерв'ю: "З дитинства я вірила, що доля моя визначена наперед, і якщо це так, моя доля – Річард Бартон", – говорила Тейлор. Пара жила красиво. За 10 років спільного життя та гри в кіно заробили понад 50 мільйонів доларів – як справжня королева Голлівуду, Тейлор в роки шлюбу з Бартоном знімалася в фільмах за умови, що туди запросять і її чоловіка. Темпераментними та експресивними вони були не тільки за закритими дверима свого будинку, але й у покупках: два ролс-ройси, літак та яхта, нерухомість в Ірландії та на Тенеріфе, колекція картин та антикваріату – це далеко не все, чим володіла пара Тейлор-Бартон.
Вона дарувала йому оригінали картин Ван Гога, а він їй – діаманти – те, що акторка любила понад усе на світі. Злі язики говорили, що за допомогою коштовностей невірний чоловік добрив Елізабет. "Вона – найкрасивіша жінка у світі. І я хочу, щоби вона, а не Софі Лорен чи Катрін Деньов, володіли найрозкішнішими коштовностями в світі". 1969 року на аукціоні Sotheby's якийсь чоловік за 37 тисяч доларів купив знамениту перлину Ла Перегрина (перлина, що блукає), так перебив ціну іспанської королівської родини. Це була особлива річ – коштовність, знайдена в XVI столітті в водах Панамського затоки темношкірим рабом, якою за кілька століть її існування володіли Марія Тюдор, сім'я Наполеона, а оспівував в своїх картинах її сам Веласкес. 1969 року її господинею стала Елізабет Тейлор – тим "якимось чоловіком" був Бартон.
Найбільш "серйозний" роман був в акторки, звичайно, з ювелірним Домом Bvlgari. Вона відкрила для себе італійські прикраси під час зйомок в "Клеопатрі": багато в чому образ ефектної єгиптянки створили саме прикраси, наприклад, стилізований золотий клафт – єгипетська смугаста корона, яка в Тейлор нагадує оперення дивовижної птиці, браслети, що імітують змій – символи марки. Нескладно здогадатися, що Тейлор стала улюбленим гостем бутіка Bvlgari на Віа Кондотті. "Однією з головних переваг роботи над "Клеопатрою" в Римі був магазин Bvlgari. Я заходила до Джанні Булгарі після обіду, й ми оповідали історії", – говорила акторка.
Одним з перших подарунків Bvlgari від Бартона Елізабет була підвіска-брошка зі смарагдом в оточенні діамантів, яка прикрашала сукню Ліз під час їхнього весілля в Канаді. Пізніше було ще багато розкішних подарунків: наприклад, дзеркало Клеопатри – аксесуар у давньоєгипетському стилі з золота й бірюзи, створений Домом спеціально для Тейлор; годинник-змія – культове творіння Bvlgari, яке акторка не знімала протягом багатьох років. За кілька років походів у бутік на Віа Кондотті Бартон "зібрав" для Ліз один з найдорожчих і найкрасивіших подарунків – легендарний смарагдовий гарнітур, який вона дуже любила. Саме в ньому Елізабет з'явилася на церемонії "Оскар" 1968 року, коли отримувала премію за роль у картині "Хто боїться Вірджинії Вульф".
Оскарівська вечеря (1968)
1972 року Бартон подарував Елізабет прикрасу, що стала легендарною – ефектне кольє-сотуар у стилі ар-деко, причому сотуар прикрашав сапфір-кобюшон вагою 52 карата. Стиль Bvlgari 60-х – яскравий, соковитий, середземноморський – дуже личив головній голлівудській красуні. Прикраси, які чоловік дарував акторці, були яскраві і великі, з різнокольоровими барвистими камінцями та флористичними мотивами – одним словом, виявилося, що вони дуже підходили характеру стосунків цієї яскравої пари, пристрасному і темпераментному.
Коштовне каміння, на жаль, не зміцнило стосунки цієї красивої пари – в першому шлюбі вони прожили 10 років, постійно то лаялися, то мирилися. Коли вони розлучилися, в суді під час процесу Бартон сказав: "Ми кохаємо один одного, але не можемо жити разом". Він поїхав заліковувати рани в Європу, Тейлор залишилася в Нью-Йорку: крутила романи, знімалася. Через деякий час вони помирилися – Елізабет лягла в лікарню і схвильований Бартон примчав до неї, чим влаштував ледь не в лікарні бійку з її тодішнім бойфрендом. Пара помирилася, а грати весілля поїхала ще далі, ніж першого разу – в Африку. Щоправда, цього разу шлюб протримався зовсім недовго – через менше, ніж півроку, актори розлучилися, хоча потім не раз зізнавалися в інтерв'ю, що до сих пір кохають один одного.