Наближаються свята. Згадуємо пункти призначення, куди добре поїхати в Україні на довгі вихідні, і репортаж Олени Пономаренко з Вінниці. Якщо ви думаєте куди поїхати на свята, – це матеріал для вас.
Вирушаючи до Вінниці, я й подумати не могла, що мене настільки зачепить місто. Воно проїхало по мені катком, залишивши щемливі почуття, у яких досі складно розібратися. Хоча ніщо цього не віщувало. У Вінниці я бувала раніше — проїздом. І подумати не можна було, що вона таїть у собі такі скарби, такі драми та історії.
Прозаїчне невелике містечко з п'ятиповерхівками радянського зразка, з хаотичною, аж очі болять, рекламою, не дуже доглянуте, метушливе, звичайне. Але варто потрапити в центр — і все змінюється. Просто якась альтернативна реальність: розсипи старовинних особняків у стилі модерн, дворики, симпатичні кав ’ ярні.
Головне — оселитися в центрі: там затишно. Не повторюйте моєї помилки, жодних готелів неподалік головної вулиці. Якби я їхала до Вінниці знову, я зняла б апартаменти в якомусь старовинному будинку з високими стелями. Не те щоб вибір був великим, тому про пошук житла краще подбати заздалегідь.
Музейна площа — дуже пасторальна і красива. Тут розташувався комплекс Вінницькі Мури, пам'ятник Шевченку і Художній музей. Поруч — Єзуїтський монастир і кафедральний собор, вид на який відкривається з руфтопів Cloud. Це одне з вінницьких модних місць; тут симпатично (і розпилюють водяний серпанок).
Краєзнавчий музей викликає змішані почуття. Скелет мамонта на місці; зразки рослин, запилені опудала звірів, національний одяг, предмети побуту — як же без цього. Але брак фінансування просто кричущий. Хочеться заламувати руки в розпачі.
В одному із залів є підземний хід. Його виявили під час реконструкції — і зберегли, обгородивши стрічкою. Підземелля Вінниці — тема окремої екскурсії, яку завзято проводить паблік "Вінницькі катакомби" (@vin_catacomb в Інстаграм).
Хоча Краєзнавчим ми рухалися в пристойному темпі, око всюди вихоплювало якісь фрагменти історії міста. Голодомор. Війна. Масове вбивство фашистами душевнохворих у психіатричній клініці. Окупація. Розправи з євреями. Це, звісно, крає серце.
Музей Пирогова. Сюди треба їхати неодмінно. Просто як хочете — але треба. Величезний парк з дуже рідним українським ландшафтним дизайном і садиба великого лікаря, який зробив стільки видатних відкриттів, що аж не віриться.
Операції під наркозом; правила сортування поранених; військово-польова хірургія; перший у світі атлас анатомії — це все заслуги Пирогова. Екскурсоводи в музеї із запалом розповідають про лікаря, і в голові складається повна картина. Оплески після закінчення екскурсії — звичайна справа. Розповідь Купріна "Дивовижний лікар" — це про нього, про Пирогова. Тіло вченого забальзамоване і знаходиться в усипальниці. Не впевнена, що це must visit, але явище саме по собі унікальне, як наче лікаря зарахували до лику святих в XIX ст.
Найкрасивіша вулиця міста — Соборна. Тут є неймовірної краси будівлі — наприклад, Апеляційний суд. Він настільки запав мені в душу, що таксі ми потім викликали винятково до нього. Будівель початку XX століття тут безліч, тільки встигай насолоджуватися.
Будівлю суду я, до речі, загуглила — колишній готель "Савой" — і з'ясувала прізвище архітектора, завдяки якому місто в мільйони разів гарніше, ніж могло б бути. За будівлями Артинова у Вінниці можна прокласти самодостатній маршрут (і, напевно, це найкращий спосіб полюбити місто).
Дитяча художня школа (Магістратська, 66). Чудовий зразок модерну, колишній особняк капітана Длуголенцького. Чи не найкрасивіший з усіх, що я бачила в Україні. Легкий, ліричний, казковий. Серце навпіл. Артинівський, звісно.
Сходи на Кумбарі (вул. Оводова, 1). Це кам'яні сходи, що ведуть просто до річки. Вгадайте, хто архітектор.
Рівень мальовничості — зашкалює. Декаданс, розкіш, забуття. Особняк, що належав одеському купцеві Кумбарі, який і наказав спроєктувати знамениті сходи, ще недавно давав притулок пенсійному фонду. Чистий сюрреалізм.
Водонапірна вежа. Теж Артинов. Визначна пам'ятка, пропустити яку неможливо: на центральній площі міста, в оточенні численних ресторанів.
Те, що вважається головною визначною пам'яткою міста, зворушило мене найменше. Настільки, що я мало не забула включити цей пункт до списку must see. Особливість фонтану — він знаходиться просто посеред річки. Чимось нагадує всі подібні розваги світу, включно з фонтанами в Дубаї і Барселоні. Глядачів збирається багато (дуже багато), тому нам сяйнула думка дивитися виставу з води. На набережній можна взяти в оренду катамаран — і дотримуватися дистанції з оточуючими.
Сині трамвайчики — візитівка міста. Фотографувати їх хочеться без упину. Рейки красиво вигинаються, і в променях призахідного сонця (або в струменях дощу) кадри однаково ефектні.
Вінниця — не те місто, в яке закохуєшся відразу і безоглядно. Вона незграбна, нерівна, нервова. Тому слід постаратися, щоб впустити її в серце. Для цього треба заглядати в дворики; задерши голову, розглядати будівлі; пхати носа у відкриті двері старовинних під'їздів (там може виявитися плитка і ліпнина); годувати котів і вдихати аромати листя, повітря і неба.
Мене вразили будиночки в старовинному єврейському районі Єрусалимка, "єврейське містечкове бароко Західного Поділля кінця XVIII століття", — як каже нам Вікіпедія. Забудова здається хаотичною (власне, такою вона і є). Придивишся — і бачиш: спочатку був акуратний гарненький будиночок з червоної цегли. Потім до нього додали прибудову. І ще одну. І дерев'яну терасу. І якусь пташину кліточку. У підсумку вийшло щось неймовірне. Історія кількох поколінь.
Місце, де розташовувався таємний гітлерівський штаб, знаходиться за містом. Шумлять сосни, пахне хвоєю, небо безтурботно синє. Але холодок пробігає по спині. Тут, на будівництві військового об'єкта, загинуло кілька тисяч людей. До 14 тисяч, якщо точніше. Усе має досить скромний вигляд: гранітні брили, розкидані залишки конструкцій з металу і бетону. Басейн у стилі Баухаус. Не багато що збереглося: відступаючи, фашисти підірвали і затопили всю територію. Місце береже безліч загадок: так, розкопки досі не доведено до завершення.
Колись тут був кар'єр завглибшки 90 метрів. Це місце часто називають вінницькими Мальдівами. Ну що сказати, брешуть. Найближче за картинкою це місце до Плитвицьких озер. Вода кольору смарагдів, сосни на березі. Є обладнаний пляж — в наївному стилі, але все ж таки. Дивитися на воду можна нескінченно.
Marani
Місце з правильною грузинської їжею, яке радять усі і завжди. Туди бажано приходити з хорошим апетитом.
La Cucina
Маленький італійський ресторан на віддалі від центру, але тут смачно і красиво. А столики викладені плиткою, як в околицях Неаполя.
Піца в Da Lucio. Правильна, дуже смачна і блискавична піца. Їсти доведеться з заплющеними очима: інтер'єр морально застарів у 1997 році. Але можна сісти на терасі з видом на водонапірну вежу.
Бібліотека
Запам'яталася інтер'єром (сотні книг) і смачною кавою.
Вінницький ринок їжі (поруч з арт-простором Артинов. Оводова, 34)
Нагадує київський, тільки маленький. Їжу приносять офіціанти.
Pan Cake
Це місцева визначна пам'ятка на Соборній. Торти ми не їли (занадто небезпечний вигляд для фігури вони мали), але встигли насолодитися кавою з видом на трамваї.