Мода вже давно стала культурним доменом. Будь-яка епоха висуває свої вимоги, а традиційні техніки кожного континенту здатні розповісти набагато більше про життя й традиції в той чи інший час, ніж здається на перший погляд. Наприклад, взуття табі використовують не тільки для повного захисту стопи й духовного єднання із землею, а пончо не обмежується функцією захисту від вітру без обмеження рухів. Нинішні модні реалії не так очевидно класифіковані. Глобально, мода керується не лише комфортом і кліматичними умовами, адже вироби сучасних дизайнерів так чи інакше просякнуті аурою власної національної належності.
Випускникам fashion-курсу Kyiv Academy of Media Arts вдалося простежити цей зв’язок у виробах українських і закордонних дизайнерів і зібрати для Vogue.ua імена найяскравіших представників модної галузі, що переосмислюють традиції своїх країн або створюють нові культурні коди, а також передати в зніманні дотичність нової молодої Україну до її джерел.
Вважається, що Штати — це чудовий апропріатор, але не творець, країна емігрантів, які подарували свою культуру новій батьківщині, а не навпаки. У модній індустрії та сама картина. Можна довго сперечатися, запозичили чи ні американські дизайнери ті або інші силуети, тканини й фактури з Франції, Італії та Японії, але з тим, що джинси — це американська історія, навряд чи хтось посперечається. Нині джинси є важливою частиною гардероба майже кожної людини далеко за межами Штатів. Щороку денім з’являється на Тижнях моди в колекціях багатьох дизайнерів. І здавалося б, джинси вже перестали бути чимось американським. Однак все ж є винятки, коли джинси використовуються як культурний код саме цієї країни. Згадаймо хоча б американського дизайнера Віллі Чаваррі, а точніше одну з останніх його колекцій з чорного й кольору індиго деніму, що уособила дух латинських американців і рейв-культури Каліфорнії 90-х водночас.
Якщо джинси — це справжня американська історія, то сьогодні можна впевнено сказати, що космічні форми з переробленого деніму Ксенії Шнайдер — певна ознака й новий культурний код України. Все почалося з моделі джинсів demi-denims з переробленого деніму, що з’явилися у 2016 році. Увага до цих джинсів була такою великою, що в demi-denims вбиралися Белла Гадід, Елеонора Каріз та інші популярні блогери. Про цю модель писали міжнародні видання і вона не сходила зі стритстайл-звітів. Ідею demi-denim запозичив масмаркет-бренд Mango, який випустив аналогічну модель. Сьогодні demi-denims уже відзначений як окремий тип джинсів, авторство якого належить українському дизайнерові, Ксенію Шнайдер американський Forbes назвав адвокатом стійкої моди в Східній Європі, а нестандартні моделі джинсів з переробленого деніму стали асоціювати з Україною.
Вишивка завжди була невіддільною частиною одягу. За допомогою неї можна було зрозуміти як культуру й цінності цілого народу, так і внутрішній світ окремої людини. Сьогодні ж вишивку часто використовують просто для декору й рідко хто в такий спосіб дбає про збереження традицій, передає приховані сенси або розповідає цілу історію. Один з небагатьох — ліванський дизайнер Salim Azzam, якого часто називають оповідачем. Адже кожен вишитий елемент одягу — це історія. Кожну історію дизайнер створює з жінками, які його колись надихнули. Це жінки з маленького мусульманського села, які знайшли спосіб віддзеркалити свою культуру, самовиразитися і прикрасити чорно-білий одяг за допомогою вишивки. Оздоблюють одяг вручну за ілюстраціями Саліма, але з використанням традиційних технік, що дає змогу їх зберігати й передавати новим поколінням.
Вишивка одягу в Україні — це одна з найяскравіших відмітних ознак її культури. З давніх-давен костюм українців супроводжувався вишивкою, яка багато могла розповісти: чи це була заможна людина, для якої вишивка слугувала дорогою оздобою, чи селянин з вишивкою-оберегом від зла, чи молода дівчина, на сорочці якої виднілася пара солов’їв для принадження нареченого. Саме у вишивці завжди віддзеркалювалася історія України, її традиції, символи й багатюща культура. Сьогодні всю цю історію зберігають й уважно переносять на сучасний український етноодяг майстри бренду Etnodim, які не тільки передають збережені техніки, символи й культуру України, а й додають сучасну реальність через вишивку чи то карти Криму, чи то значків Tinder або Instagram.
Фольклор і казки мають величезне значення, коли ми говоримо про культурні коди різних країн. Вони ілюструють споконвічну мораль, алгоритми й традиції — все це створюється всередині народу й окреслює його. Близький цей напрям і бельгійському дизайнерові Максиміліану Ріттлеру, який народився в Австрії. Саме його походження, а також захоплення казками братів Гріммів, дає йому змогу створювати колекції, у яких революційність і технологічність бельгійської школи поєднується з якоюсь наївністю в деталях та оздобленні. "Шалений звір, одягнений у шотландську карту, не означає нічого доброго. Він любить поїсти, брати Грімми точно сказали про його голод, і він не збирається ризикувати. Що на вечерю, Червона Шапочка?" — саме так описує свою колекцію Максиміліан Ріттлер.
Серед українських дизайнерів так само можна знайти тих, хто з любов’ю ставиться до українського фольклору й традицій і натхненно популяризує їх. Gunia project — команда дизайнерів на чолі з Наталією Каменською та Марією Гаврилюк. Бренд продукує керамічні вироби, де превалює тематика української культури, а з одягу в них можна знайти чудові шовкові хустки. Інфантильні яскраві принти, подібні до наївного українського мистецтва, а також орнаменти в спокійних тонах, ніби викладений на площину глечик ручної роботи.
Дизайнери аксесуарів нині рідко ілюструють у власній творчості культурні особливості конкретних країн. Одна з небагатьох — дизайнерка Sopho Gongliashvili. У прикрасах її авторства особливо яскраво проявляється культура її рідної Грузії. Софо створює свої вироби за допомогою складної техніки перебірчастої емалі мінанкарі. Ця техніка з’явилася близько дванадцяти століть тому в Грузії й не зазнала змін. Дизайнерка з помічниками створюють всі прикраси вручну, тому кожна з них виходить унікальною і не схожою на інші. До того ж команда намагається не тільки підтримувати артизанальні ремесла, а й передавати сучасні проблеми грузинського суспільства за допомогою гри відтінків.
Колоски пшениці завжди були символом української землі та її родючості. Вони ж дістали віддзеркалення і в одній з колекцій дизайнерки Світлани Бевзи. Прикраси (діадема, намиста й сережки) у формі колосків доповнили колекцію одягу, яка була представлена на Тижні моди в Нью-Йорку. Це не єдиний приклад роботи дизайнерки з українською ідентичністю. Творчість Світлани завжди перегукується з українською культурою, вона й далі досліджує українську спадщину, переосмислює культурні символи й коди України та привносить їх у власні колекції. Один з останніх прикладів — балаклава, натхнена образом княгині Ольги.
Дизайнери одягу, подібно до археологів, надихаються і досліджують світ художньої кераміки. Адже ще з епохи еллінізму вазопис є джерелом інформації про традиції та побут різних народів. Вивчаючи історію своєї країни, японська дизайнерка одягу Mame Kurougochi відвідала руїни найдавнішої випалювальної печі, де їй показали розкидані фрагменти кераміки 400-річної давнини. Побачивши рідкісні сині малюнки на цих фрагментах, дизайнерка вирішила подарувати їм друге життя й занурилася в малювання, а відтак перенесла зображення на шовкові сорочки й сукні, як данину поваги невідомому племені гончарів.
Українська спадщина Львівської кераміко-скульптурної фабрики, зокрема виставка "Лабіринти ЛКСФ", де були представлені найкращі експериментальні зразки другої половини XX століття, надихнула творців бренду Lake Studio перенести зображення з двох тарілок на сукні, а саме курочку Петра Марковича, оленів Зіновія Берези й танцівливого гуцула з двома дівчатами авторства Марії Курочки. Колекція дістала назву The Roots.
Дизайнери у співпраці з ремісниками продовжують життя давнім традиціям, доречно інтегруючи їх у сучасний побут. Наочно можна це побачити в колекціях бренду Наді Шаповал "Nadiia" в співавторстві з художницею Машею Ревою, а також бренду Faina Design Вікторії Якушевої. Такі приклади демонструють, що в епоху масового споживання дедалі більше цінується індивідуальна робота, що має позитивний вплив не тільки на розвиток індустрії, а й екологічну ситуацію.
Над проєктом працювали:
Текст: Наталія Усова, Ганна Мацегора, Валерія Перегонцева
Фотограф: Василина Врублевська
Моделі: Вікторія Єрмоленко (Wild Hunters Agency), Марина Городова (Агенція дорослих моделей)
Стиль: Ганна Руденко, Влада Кияк, Валерія Перегонцева, Христина Карпенко, Марта Куцинда, Ганна Мацегора, Леся Пак, Євген Кулагін
Організація, комунікація: Дарина Доценко, Наталія Усова
Макіяж і зачіски: Анна Черкаліна, Анастасія Борейко
Над зніманням також працювали: Анастасія Шевчук, Ірина Дорощук