Показ чоловічої колекції Rick Owens весна-літо 2026 відбувся у внутрішньому дворі паризького музею сучасного мистецтва Palais de Tokyo — саме в цьому просторі, з видом на Сену та Ейфелеву вежу, дизайнер проводить свої найвизначніші шоу останніх років. Цього разу він обрав цю локацію з концептуальною точністю: фонтан у центрі двору став основним елементом сценографії й емоційним ядром показу.
Гості шоу стояли навколо великого фонтану просто неба. Над водою була споруджена довга вузька платформа з металу, що виконувала роль подіуму. Показ відбувався у сутінках, щохвилини світло ставало дедалі тьмянішим, але прожектори чітко підсвічували кожен вихід моделі. Усе шоу супроводжувала музика з потужним басом — грав Klaus Nomi. Атмосфера була зосередженою і напруженою.
Моделі виходили на вузьку металеву платформу, встановлену над фонтаном у центрі внутрішнього двору. Вони рухались повільно й зосереджено, по черзі переходячи через подіум, після чого спускалися драбиною безпосередньо у воду. Частина з них занурювалася повністю — з головою, інші зупинялися по пояс у воді. Після занурення одяг щільно прилипав до тіла, підкреслюючи бездоганну фізіологію кожного манекенника. Коли моделі виходили з води, вони поверталися на платформу й прикріплювали себе до металевої конструкції великими срібними карабінами. У фіналі всі учасники шоу стояли на конструкції над фонтаном — кожен зафіксований у певній позі. Потужні струмені води підіймалися вгору, утворюючи навколо них символічну, майже сакральну сцену. Усе завершувалось ефектною візуальною картиною, що нагадувала живу скульптуру або сучасну інсталяцію.
Цей перформанс став частиною великої події — відкриття персональної виставки Ріка Овенса Temple of Love у музеї Palais Galliera. Шоу й виставка були продумані як два пов’язані проєкти. Вони мали спільну тему — переосмислення тіла, вразливості, краси, пам’яті та часу. Сам дизайнер сказав у коментарях для преси, що думає зараз про спадок, про старіння, про те, що залишиться після нього. Показ був не просто модним заходом, а емоційною відповіддю на ці внутрішні питання.
Чоловіча колекція Rick Owens весна-літо 2026 витримана у впізнаваній естетиці бренду — це складне поєднання мінімалізму, оголеності, брутальної структури та сценічної виразності. Силуети побудовані на відкритих формах: глибокі вирізи, прорізи, асиметричні лінії, розрізані тканини. У багатьох образах матеріали щільно прилягають до тіла після занурення у воду — підкреслюючи мускулатуру, лінії торса, ключиці, спину. Одяг стає майже продовженням анатомії, чи як заведено казати в індустрії, — другою шкірою.
Основними матеріалами колекції стали нейлон, шовкова тафта, зістарена шкіра, денім і напівпрозорі тканини. Усі ці текстури були обрані з урахуванням взаємодії з водою — вони блищать, обтяжуються, деформуються й щільно лягають на тіло, створюючи змінну архітектуру образу просто під час руху. Один із найвиразніших виходів — довгий шкіряний плащ з бахромою, що в мокрому стані нагадував крила. Інші знакові образи включали довгі пальта з високими комірами як у Дракули, оздоблені матовими лелітками, які мерехтіли крізь потік води. Серед ключових речей — відкриті жилети, короткі шорти, прозорі плащі на одне плече, багатошарові жакети з конструктивним кроєм.
Окрема лінія в колекції — це речі з особистою історією. Разом із дизайнеркою Террі-Енн Френкен, яка колись була першою шоурум-моделлю бренду, Рік Овенс відтворив кілька улюблених кашемірових светрів з початку 2000-х. У колаборації з нью-йоркським гуртом Suicide були створені шкіряні куртки з ефектом зношеності, потертостями та грубими краями. Серед взуття — культові Burrito Sneaks, які знову з’явилися на подіумі у нових кольорах та матеріалах. У колекції також були образи з гумором. Наприклад, білий худі з принтом пісуарів чи сукні, повністю вкриті лелітками, які після занурення у воду стали схожими на зім’яту фольгу. Це тонка іронія, яка притаманна Овенсу вже багато років.
Шоу Ріка Овенса перетворився на цілісне художнє висловлювання — емоційне, сценічне, концептуальне. Центральним елементом шоу стала вода: вона символізувала очищення, оновлення, плинність часу й уразливість тіла. Простір, звук, рух, тканина і людська фігура поєдналися в одну сильну, виразну історію. Цей показ став природним продовженням творчої лінії, яку дизайнер послідовно розвиває протягом понад двадцяти років. Для нього мода — це просто одяг, а й внутрішній стан, атмосфера моменту, спогади й прагнення залишити після себе щось щире, чесне й відчутне.
