Більше 250 дизайнерів, 5000 гостей і замовлень приблизно на 100 мільйонів фунтів стерлінгів – Тиждень моди в Лондоні справедливо є одним з найвпливовіших.
Перший Тиждень моди в Лондоні відбувся 1984 року. Тоді представили всього 15 показів, які минули на автостоянці в Кенсінгтоні. Серед небагатьох дизайнерів, які представили свої колекції, були Vivienne Westwood, David Fielden, Ghost і Betty Jackson. Також участь взяв Джон Гальяно, який тоді тільки закінчив Central Saint Martins. Він представив свою випускну колекцію Les Incroyables. Ця лінія миттєво стала сенсацією як серед преси, так і серед покупців. Вона була натхненна Французькою революцією і новим романтичним рухом, що охопив клубну сцену Лондона. Відомо, що всю колекцію придбала Джоан Бурштейн з лондонського модного бутіка Browns.
Після успіху першого Лондонського тижня моди уряд Великобританії виділив кошти для забезпечення довгострокового майбутнього цієї події. Протягом 1980-х років London Fashion Week продовжить рости і зміцнювати свою репутацію за кордоном.
Всього через рік після проривної колекції Джона Гальяно культовий лейбл Bodymap стане наступною головною темою для обговорення. Ультрасучасні дизайни Bodymap, натхненні яскравою клубною культурою Лондона, взяли штурмом London Fashion Week 1985 року. Анархічна колекція "Барбі подорожує по природніх космічних кривих" (Barbie Takes a Trip Around Nature's Cosmic Curves) здивує і захопить британську публіку.
Лондонський тиждень моди тепер міцно утвердився як частина світового модного календаря, кожен новий сезон чекали з нетерпінням, аби побачити останні тенденції, що продемонструють його нові дизайнери. Незабаром два найвідоміші обличчя британської моди, Наомі Кемпбелл і Кейт Мосс, дебютують на подіумі London Fashion Week. 1988 року Наомі з'явилася на шоу Jasper Conran сезону весна-літо. Того ж року вона стала першою темношкірою моделлю, яка з'явилася на обкладинці французького Vogue, що стало важливим моментом в боротьбі за різноманітність в індустрії моди. Потім, 1989 року, 15-річна Кейт Мосс дебютувала на шоу для Джона Гальяно.
В кінці 1980-х років у Великобританії сталася серйозна рецесія. Безпосередньо постраждав і Тиждень моди. Державне фінансування скоротили, що призвело до різкого зменшення кількості шоу на початку 1990-х років. Якраз в той час, коли Лондонський тиждень моди, здавалося, з усіх сил намагався зберегти свою актуальність, 23-річний дизайнер зі Східного Лондона очолив відродження британської моди. Героєм того часу став Лі Александр Макквін. Як і Джон Гальяно до нього, Макквін став одкровенням з його випускною колекцією Central Saint Martins "Джек Різник переслідує своїх жертв". Перша колекція Александра Макквіна за межами коледжу називалася "Таксист" і була представлена в готелі Ritz у межах ініціативи Британської модної ради, спрямованої на підтримку початківців-дизайнерів. Натхненна фільмом Мартіна Скорсезе, колекція продемонструвала інтерес Макквіна до експериментів з жіночим силуетом і ознаменувала дебют культових штанів з низьким вирізом.
Також в 1990-і роки на лондонському подіумі сяяли Філіп Трейсі, який оживив британську індустрію виготовлення головних уборів, новатор Хуссейн Чалаян, Стелла Маккартні і Фібі Файло, які представили сучасний погляд на жіночність, Жюльєн Макдональд з його технічною майстерністю і чуттєвістю, Метью Вільямсон – майстер роботи з кольором.
Світ моди не міг відвести очей від Лондонського тижня моди, але на початку 2000-х London Fashion Week став жертвою власного успіху. Багато молодих дизайнерів, які зробили LFW настільки важливою подією, пішли, щоб зайняти ключові ролі у світових модних брендах в Парижі. Ситуація тільки погіршилася 11 вересня 2001 року. Нові таланти, які тільки засліпили Лондон, вирішили покинути британську столицю, щоб представляти свої колекції в Нью-Йорку.
Через деякий час два абсолютно різні дизайнери допоможуть відновити репутацію Лондонського тижня моди як центру творчості та інновацій: Гарет П'ю і Крістофер Кейн. Gareth Pugh представив радикальну колекцію, основану на латексних масках і пуховиках з чорного вінілу. Дизайнера назвали наступником новаторів Александра Макквіна і Хуссейна Чалаяна. Також 2006 року відбудеться перше шоу Крістофера Кейна. Це буяння неонових відтінків і відкриті блискавки – вразили світ моди. Прямо з коледжу Крістофер Кейн створив не схожу ні на що колекцію, яка була дуже актуальною для нового покоління, яке він представляв. Він став справжньою сенсацією, а всю його колекцію купила та ж Джоан Бурштейн з Browns – абсолютний знак схвалення британського модного істеблішменту.
На своє 25-річчя, 2009 року, London Fashion Week поверне собі великі британські бренди: Burberry, Matthew Williamson, Vivienne Westwood і Paul Smith. Мало того, що мода на подіумах знову стала новою і захопливою, але і весь світ помітив, що Анна Вінтур повернулася в перший ряд після дворічної перерви. London Fashion Week знову став важливою частиною світового модного сезону.
Слідами Гарета П'ю і Крістофера Кейна йдуть дизайнери нового покоління. Ці дизайнери представляють космополітичну суміш, об'єднану їх навчанням в британському коледжі і прихильністю до ідей лондонських інновацій та експериментів. Так, Джонатан Андерсон кинув виклик гендеру, Симон Роша представила делікатні дизайни, Роксанда Ілінчич і Мері Катранзу кожного разу дивують своїми графічними візерунками і принтами.
Мабуть, саме нові таланти є головною особливістю London Fashion Week. Завдяки тому, що в Лондоні є кілька провідних світових коледжів і університетів моди, що робить місто фактично рогом достатку творчості і креативу, де з'являються самоцвіти модної індустрії.