Ми — покоління, яке майже не користується дзеркалом, щоб подивитися на себе: мовчазним свідком нашої зовнішності тепер став екран мобільного телефону. І ось до чого це призводить.
Текст: Мónica Heras, Альона Пономаренко
Достатньо зайти в будь-яку соцмережу або прислухатися до розмови компанії за сусіднім столиком у кав’ярні, щоб зрозуміти: косметична індустрія переживає бум. Усі знаються (або думають, що знаються) на найкращих і найновіших процедурах для обличчя, найпотужніших активах, апаратах і гаджетах для пружної, сяйливої, наповненої та рівної шкіри.
Ринок косметики продовжує зростати у світі; Україна – не виняток. Так, в Іспанії 70% споживачів заявляють, що особистий догляд разом із фізичними вправами та релаксацією є одними з головних інструментів, що допомагають почуватися добре.
Інтерес до велнесу та дедалі ширше впровадження догляду за собою чітко показують: ми зрозуміли, що здоров’я й самооцінка — речі пов’язані, і що ставити себе в пріоритет — завжди гарна ідея. Хоча, як і в усьому, що занадто, то не здраво. І це добре знає індустрія естетичної медицини, яка також переживає період зростання.
Наслідки дисморфії, сформованої камерами та екранами
Попри те що тренди свідчать про прагнення природних результатів, багато експертів застерігають: існує розрив між реальним сприйняттям обличчя та спотвореним образом, який формується внаслідок постійного споглядання себе на екранах.
"Фронтальні камери, відеодзвінки, фільтри та безперервне самоспостереження створили своєрідне "віртуальне дзеркало", яке відображає не те, якими ми є, а версію, змінену кутами зйомки, освітленням і алгоритмами", — пояснює Наталія Хоухам, засновниця клініки Novo Clinic та експертка з клінічної етики.
Вплив цього явища пов’язаний із тим, що ніколи раніше ми не мали стільки можливостей споглядати себе, зазначає Хоухам: "Ми годинами дивимося на себе у віконцях відеодзвінків, переглядаємо селфі або порівнюємо себе з відфільтрованими зображеннями інших. Це формує нові звички й постійно створює тиск".
Доктор Серхіо Кінтеро, лікар естетичної медицини, KOL Endolift і засновник Elegance Medical, спостерігає, як сформувався недосяжний стандарт зовнішності: абсолютно рівна шкіра, повна симетрія та витончені риси, які не мають нічого спільного з реальною анатомічною структурою.
"Це безпосередньо впливає на уявлення про нормальність, адже багато пацієнтів приходять, порівнюючи себе з цифровою версією власного обличчя, якої вони ніколи не бачили в дзеркалі".
Найсерйознішим, за словами фахівця, є те, що це "віртуальне дзеркало" працює як лупа, перебільшуючи недоліки, яких у реальному житті ніхто не помічає. "Моя робота — нагадати, що людська краса живе в текстурі, у виразі обличчя та в живій, природній асиметрії, які й становлять нашу сутність".
Пояснити людині, яка приходить на консультацію зі списком "дефектів", породжених цим віртуальним дзеркалом, — завдання непросте й потребує високого рівня емпатії та професіоналізму. Доктор Кінтеро розповідає, що камера, світло, портретний режим тощо гіперболізують тіні, зморшки чи об’єми.
"Після цього я проводжу вправу з реальністю: сідаю з пацієнтом і разом з ним дивлюся в дзеркало, щоб відрізнити те, що справді існує, від того, що є лише цифровим артефактом". За його словами, часто достатньо пояснити, як працює технологія, щоб зняти тривожність. Але дуже часто потрібно зрозуміти, що саме викликає невпевненість і чому.
Не всі спеціалісти настільки чуйні. З власного досвіду можу сказати, як травмує досвід взаємодії з лікарями естетичної медицини, які звичним жестом вручають тобі дзеркало і безжально препарує недосконалості твого обличчя. Лікар елегантно вказує на тіні під очима, на сумно опущені кутики рота, носогубні складки. Потім підтягує шкіру пальцями в потрібному напрямку, щоб продемонструвати, як "спрацює" препарат (спойлер — жоден препарат у житті так не спрацьовує, це не пластика). А ти залишаєшся з відчуттям власної недосконалості й невербалізованим поривом Take My Money, щоб нарешті позбутися цих ганебних проявів суму, віку, стресу чи спадковості на своєму обличчі.
Потім, у нескінченних зумах, ти прискіпливо (і скептично) вдивляєшся у своє обличчя в надії побачити покращення. Чи варто казати, що марно?
Наталія Хоухам говорить про чітку тенденцію до зростання самовимогливості, посилення самокритики, надмірного аналізу незначних деталей і відчуття, що ти ніколи не маєш "достатньо доброго" вигляду.
Естетичний стрес — новий ворог шкіри
Абіґейл Ардуан, експертка з передової естетики обличчя та директорка центрів Arduan, вводить новий термін — "естетичний стрес". "Коли людина нав’язливо аналізує кожну деталь свого обличчя, вона активує внутрішній режим постійної пильності, який викликає м’язову напругу, мікрозапалення і в деяких випадках навіть порушує бар’єрну функцію шкіри", — зазначає вона.
Експертка застерігає, що ця одержимість контролем і корекцією сприяє агресивній поведінці щодо шкіри: ми починаємо надмірно й безсистемно застосовувати активи, постійно змінювати косметику та вимагати негайних результатів.
Також Ардуан наголошує на емоційному чиннику, який виникає, коли ми фокусуємося виключно на "дефекті", втрачаючи здатність бачити шкіру як функціональне ціле. "Шкіра відображає те, що відбувається в організмі та в нашому житті. Коли стосунки з нею стають ворожими, ми потрапляємо в замкнене коло: естетичний тиск породжує проблеми зі шкірою, а проблеми зі шкірою підживлюють естетичний тиск".
Тут вирішальну роль відіграє професійна діагностика. "Йдеться про розуміння людини, її контексту, способу життя, про те, як шкіра функціонує як орган і як реагує на внутрішні й зовнішні стимули. Саме цей комплексний підхід дозволяє зіставити те, що людина бачить на камері, з тим, що насправді відбувається на рівні шкіри".
Вона додає, що коли до неї приходять із фіксацією на "дефекті", який проявляється лише на екрані, її завдання — допомогти встановити реальний стан речей. "Іноді це не проблема шкіри, а проблема сприйняття. Інколи ж існує реальний стан, який варто коригувати, але робити це потрібно, виходячи з фізіології, а не з естетичної надвимогливості. Професійна діагностика має заспокійливий ефект: вона структурує, надає контекст і перекладає те, що людина "бачить" у віртуальному дзеркалі, мовою реальної шкіри. Вона повертає людину до її справжньої шкіри".
