"Білий лотос", лоразепам і я: як позбутися залежності, що тривала все життя
Що ховається за назвою лоразепам та чи можна позбутися залежності від заспокійливих препаратів? Журналістка Крістіна Тюдіно ділиться власним досвідом.
Коли Вікторія Ретліфф — героїня американської акторки Паркер Поузі у серіалі "Білий лотос" — вперше вимовила слово "лоразепам", мене водночас охопили жах і туга. Поки інші глядачі гуглили: "Що таке лоразепам?", я збентежено чекала, як популярний серіал покаже жінку, залежну від препарату, який ледь не зруйнував моє життя.
Мої стосунки з лоразепамом почалися, коли я була підліткою: психіатр прописав мені бензодіазепіновий препарат від тривоги, що паралізує. Я приймала його за потреби, наприклад, перед посадкою на літак. Він працював як заклинання, заспокоюючи мої розхитані нерви і нудоту в шлунку. Пляшечка з ліками, яку я всюди носила з собою на випадок надзвичайної ситуації, була моєю подушкою безпеки, виписаною за рецептом. Лоразепам став проблемою лише за 18 років — після народження моєї другої дитини у 2018-му. Бензодіазепіни (клас препаратів, до якого належать ксанакс, клонопін, валіум, лоразепам або атіван) призначають для лікування панічних атак, розладів сну та судом з 1960-х років. Вони змушують мозок вивільняти нейромедіатор ГАМК (гамма-аміномасляну кислоту), який заспокоює тіло і розум і іноді призводить до сонливості. "Такі препарати призначають при тривожних розладах, які не коригуються іншими ліками, — каже Деніел Морхед, доктор медичних наук, директор програми резидентури з психіатрії для дорослих в Університеті Тафтса в Бостоні. — Їх слід використовувати в поєднанні з антидепресантами, розмовною терапією та фізичними вправами".
За словами доктора Морхеда, найчастіше препарати призначають на чотири-шість тижнів. Через те що бензодіазепіни викликають звикання, їх вживання протягом більш тривалого проміжку часу може викликати залежність, погіршення пам’яті та когнітивних здібностей. Людям, які приймають їх довше, важко зупинитися через повернення тривожності, панічних атак та тремору. Бензодіазепіни є третім за частотою зловживання рецептурним препаратом в Америці, і вони можуть бути особливо небезпечними у поєднанні з алкоголем — ми бачили це в серіалі "Білий лотос", коли Вікторія знепритомніла під час вечері — після того як запила таблетку вином.
Під час першої вагітності я наполягла на відмові від усіх препаратів, включно з антидепресантами, тому що хвилювалася через їхній вплив на здоров’я дитини. Після народження сина я пережила післяпологовий ОКР (обсесивно-компульсивний розлад) та депресію. Я не хотіла приймати ліки під час грудного вигодовування, але через нав’язливі думки не могла діяти й була абсолютно безпорадною — тож мій психіатр порадив повернутися до ліків, які я приймала все життя. За два з половиною роки у мене не було жодних побічних ефектів. Навіть навпаки — я змогла зосередитися на материнстві.
Після народження другої дитини за порадою психіатра я продовжила лікування, щоб цього разу запобігти післяпологовій депресії. Догляд за двома дітьми все ще викликав тривогу, але я могла добре піклуватися про них, навіть насолоджувалася першими днями з новонародженою донькою, чого я не змогла відчути з сином. Я була повноцінною матір’ю, щодня їздила на роботу в стартап, який вимагав стовідсоткової уваги та відповідальності, планувала всі візити до лікарів і відвідувала дитячі заходи, ходила на заняття зі штанги й ретельно готувала родинні заходи, на кшталт вечірок на честь днів народжень. Я була така вдячна, що ця комбінація ліків і терапії працювала. Аж поки не з’явилися тривожні дзвіночки.
На перший день народження доньки я почала помічати негативні наслідки тривалого вживання заспокійливих: моя пам’ять ставала дедалі сплутанішою. Я не просто губила телефон і ключі, як більшість мам. Пам’ятаєте, як Вікторія не може пригадати знайомство з Кейт на вечірці? Це класичний побічний ефект лоразепаму. Моя короткочасна пам’ять зникала, я просто не могла згадати, де я припаркувала машину або що їла на сніданок. Буває важко відрізнити вплив на пам’ять ліків, що відпускаються за рецептом, від наслідків безсоння через догляд за двома малюками. Закінчивши годувати грудьми, я повернулася до життя молодої жінки, що працює в Нью-Йорку та час від часу відвідує вечірки, де є алкоголь. На підсвідомому рівні я розуміла, що не можна змішувати заспокійливе з коктейлем, але не втрималася, порушила це правило, і як наслідок — не пам’ятала, як повернулась додому.
Це було жахливо: я розуміла, що і з ліками, і без них я не зможу жити повноцінним життям. Мені не подобалося, що я стала залежною від щоденного приймання лоразепаму. Тож протягом року я працювала зі своїм психіатром над тим, щоб зменшити дозу до двох таблеток на тиждень. Відомо, що від бензодіазепінів важко відмовитися, і вони можуть викликати важкі — навіть смертельні — симптоми абстиненції, якщо їх не приймати під наглядом лікаря. "Проблему вирішено", — думала я. Але під час пандемії мене звільнили з роботи. Останньою краплею стало те, що довелося продати нашу квартиру і тимчасово переїхати в іншу. Я почала пити таблетки щодня — так, як мені не призначали, а бувало, приймала по дві. Інколи з алкоголем. Я відчувала дикий сором, знову почала забувати важливі речі. Але розуміла, що втрачу набагато більше, ніж короткочасну пам’ять, якщо продовжу йти цим небезпечним шляхом.
Синдром відміни був жахливим — я тремтіла і пітніла, серце калатало, я не могла спати і в якийсь момент відчула суїцидальні настрої. Психіатр збільшив дозу антидепресантів і виписав інший бензодіазепіновий препарат — клонопін. Я також почала щодня ходити на зустрічі в групу підтримки, які були неоціненними. Спочатку сиділа і слухала, потім помалу почала розповідати свою історію, конспектувала думки, почуті на цих зустрічах, — вони допомогли мені пережити кризові ситуації. Підтримка інших людей, які страждали від залежності, допомогла мені відчути себе менш самотньою. На додачу до фізичних симптомів я відчувала провину. Як я могла дозволити цьому статися, бувши матір’ю?
Лише згодом, після тривалої терапії та консультації з Кетрін Бірндорф, репродуктивним психіатром і співзасновницею Центру материнства в Нью-Йорку, я дізналася, що маю серйозні фактори ризику, які підвищують ймовірність того, що я стану залежною від лоразепаму. Мій тривожний діагноз і дитяча травма, з якою я не впоралася, зробили мене більш схильною до залежності, так само як і вживання алкоголю. "Більшість людей не звикають до цих препаратів, і їх можна безпечно приймати навіть протягом тривалого періоду", — каже Бірндорф. Бензодіазепіни дійсно дозволили мені отримати більш функціональний, психічно здоровий післяпологовий досвід з моєю донькою. Однак "збіг кількох факторів призвів до зловживання", — пояснює вона, і зауважує, що, ймовірно, я приймала недостатньо високу дозу антидепресантів.
На додаток до цієї вищої дози, мій поточний рецепт від тривоги — регулярна терапія, фізичні вправи, акупунктура та різні форми енергетичного зцілення, як-от рейки. Я досі іноді відвідую зустрічі у групі підтримки. Лоразепаму більше немає місця ні в моїй сумочці, ні в моєму житті, і я відчуваю полегшення. Хоч маленька частина мене все ще пам’ятає той миттєвий ефект розслаблення після таблетки, я насамперед хочу бути тут і зараз — тобто у відпустці зі своїми чудовими дітьми, яку дуже хочу запам’ятати.
Більше на vogue.com
