Новий арт-номер українського Vogue присвячений питанням самоідентифікації і прийняття себе. Його заголовну історію створив фотохудожник Пол Мпагі Сепуя. Розповідаємо деталі створення цього проекту.
Роботи американського художника Пола Мпагі Сепуї композиційно нагадують класичні студійні портрети і автопортрети, які знімали фотографи кінця XIX – початку XX століття. Камера, штатив, чорне драпірувальне полотно. Аби вдосконалити їх, він періодично додає дзеркала або надруковані фрагменти своїх попередніх робіт – разом вони створюють ламане зображення, схоже на колаж. Сепуя не витирає начисто дзеркала, які використовує, бо не хоче, щоб фотографії мали вигляд цифрових колажів – пильний погляд помітить їхні недосконалості як-от відбитки пальців або долонь. Художник також не ретушує світлини, так показує життя яким воно є. Модна зараз навмисна природність була властива його роботам завжди. "Я починав з автопортретів, – згадує Пол, перші виставки якого відбулися більше десяти років тому. – Також у кадрі завжди були присутні тканини. Спочатку це була постіль, яка слугувала фоном для робіт; вона нагадувала мені про старі фотоательє. Потім я почав використовувати великі клапті драпірованої чорної тканини". Ідея з відбитками з'явилася 2010 року, коли Сепуя взяв участь в арт-резиденції і працював там у майстерні, – він шукав способи відобразити свій особистий світ.
Головні герої робіт Пола – його друзі і улюбленці. Художник не має на меті щось довести глядачеві, а документує своє життя і важливі для нього відносини – вони ж є для Пола невичерпним джерелом натхнення. При цьому Сепуя принципово не працює з професійними моделями – йому важливо зберегти і передати всю інтимність моменту, показати справжні почуття. "Коли дивлюся на свої старі роботи, то відразу згадую, як вони зроблені: ситуації, атмосферу, балачки. Але не можу сказати, що це ностальгія, – зізнається Сепуя. – Фотографії сприяють деякій сентиментальності. Кожна робота – не лише про мене. Вона ґрунтується на великій кількості спільних обговорень і кожен з учасників може внести в неї свою емоційну відповідь, свої спогади і досвід, отриманий за час, проведений разом".
Ось уже п'ять років художник працює в Лос-Анджелесі, куди переїхав після 14 років життя в Нью-Йорку. Там про персональну студію він міг тільки мріяти, а на західному узбережжі вона є, здається, у будь-кого. "Майстерня – це місце, де завжди можна подумати", – стверджує Пол. Лос-Анджелес став головним центром міграції художників з усієї країни, але, перш за все, з Нью-Йорка: порівняно невисокі ціни на нерухомість зробили його новою художньою столицею США.
Переїзд добре вплинув на Сепую. Його аудиторія сильно змінилася три роки тому: старі друзі залишилися, але до них додалося багато нових людей, які дізналися про його роботи завдяки гучним груповим виставкам у знакових американських культурних центрах. Важливою була Being: New Photography 2018 у MоMA, але по-справжньому особливою для художника стала Trigger: Gender as a Tool and a Weapon в New Museum, куди куратору вдалося включити роботи Сепуї нью-йоркського періоду. Виставку відкрили у вересні 2017 року і вона зуміла контекстуалізувати покоління: представила художників, з якими Пол був знайомий багато років. З одними він колись знімав майстерню, з іншими близько спілкувався. Вони вчилися один в одного, при цьому всі працювали з різними виразними засобами: відео, фотографією, інсталяцією. Важливою стала і участь у Whitney Biennial 2019 року, де традиційно були представлені роботи знакових американських митців. Пол нарікає, що часто аудиторія не сприймає мистецтво до тих пір, поки воно не стає досить популярним. Так, у Нью-Йорку, де щотижня відкриваються десятки, якщо не сотні, виставок, багато не зауважують художників, поки їхні роботи не покажуть в якійсь впливовій галереї – наприклад, що належить Девіду Цвірнеру. Фотографії Пола Сепуї потрапили туди на групову виставку This is Not a Prop у липні 2018 року.
"Люди, які відвідують всі невеликі виставки, і ті, хто помічає тебе вже в момент певної популярності, – абсолютно різні. Я відгукнувся на пропозицію Філіпа (Власова, головного редактора Vogue UA, – прим. ред.) зробити зйомку для журналу і тому, що він стежив за моїми роботами з часів, коли їх ще не друкували в "зінах", маленьких незалежних виданнях. Людям, які з тобою давно, простіше довіряти".
У березні 2019 року робота Сепуї з'явилася на обкладинці шанованого в мистецькому середовищі американського журналу Artforum, а через пів року цей номер Vogue UA виходить з трьома обкладинками, хоча художник не полюбляє співпрацювати з глянцевими виданнями. "Зазвичай з журналами не знаєш, як піде, чи вдасться в підсумку щось путнє. Я не займаюся модними зйомками – роблю тільки те, що стосується мого бачення мистецтва. Але коли отримав запрошення Vogue UA, я подумав про те, що було б добре створити щось відмінне від того, що з'являлося на сторінках журналу раніше. Щось справжнє, чи що, – каже Пол. – Ніколи не любив знімати моделей. Моїм першим бажанням було зробити що-небудь резонансне, що має стосунок до гендеру або раси, але потім я вирішив не зраджувати собі – і запросив друзів, знайомих художників, тих, з ким мене пов'язують близькі стосунки".
У зйомці Сепуя застосував свої фірмові прийоми: вона почалася з групових портретів, потім з'явилися дзеркала і відображення в них, чорний оксамит як фон, сам фотоапарат, який можна побачити в кадрі. А потім команда почала гратися – поводитися як заманеться. Полу важливо, що всі учасники зйомки дотримуються квір-філософії і позбавлені гендерних стереотипів. "Моя робота не є демонстрацією чиїхось сексуальних уподобань і не пов'язана з гендерною ідентифікацією, – пояснює свою художню концепцію Сепуя. – Мені хотілося показати свої особисті відносини і світ, в якому я живу".
Текст: Олександр Щуренков
Фото: Paul Mpagi Sepuya
Стиль: Darren Kinoshita
Зачіски: Fitch Lunar
Макіяж: Dindi Hojah
Асистент фотографа: Matthew Morrocco
Моделі: Nikita Gale, Krow @Heroes Models, Christina Quarles, Karis Wilde, Rakeem Cunningham, Christopher Argodale