У Музеї театрального, музичного та кіномистецтва відкрили виставку костюмів української авангардної сценографії.
"Ескізи костюмів до опери "Турандот" Пуччіні Петрицький розробляв з двох сторін – з обличчя і спини. Вони ставали частиною декорації в моменті, коли ще один кандидат не відгадував загадку принцеси Турандот. Його страчали, персонажі поверталися спиною – таким чином, їх чорні костюми показували траурну мізансцену", – розповідає Ірина Мелешкіна, куратор виставки "Ексцентрика і експресія. Українська авангардна сценографія" в Музеї театрального, музичного та кіномистецтва України.
Ескізи костюмів до театральних постановок п'яти гучних імен українського авангарду – Екстер, Петрицького, Меллера, Косарєва, Хвостенко-Хвостова – цікаві навіть як об'єкти чистої творчості. Абсолютно екстерівська закоханість в кубізм і барокову пишність або меллерівське вміння висловлювати динаміку у виразному переході відтінків – вивчати і вгадувати творчу манеру художників можна захоплено і довго, розтягуючи момент з садизмом відчайдушно закоханого естета.
Щоб розглянути інші грані філігранності таланту і майстерності, варто розглядати роботи так само, як і самі художники – тобто як проект прикладного характеру. Художники початку ХХ століття переглядали фундаментальні питання про те, чим є мистецтво, і що робить з художника творця або декоратора вітрин. Свідомий відхід від абстрактної "красивості" (скажімо – благоліпних академічних пейзажів), штовхав на роздуми про мову мистецтва в епоху електрики, залізниці та загальної індустріалізації. І ця мова перевірялася на матеріалі нових пролетарських реалій – плаката або революційного театру.
Всі ці роздуми відповідали міжнародному порядку. Фотографії постановок харківського театру Курбаса за рівнем експресії і захопленості кубічними формами нагадують про театральні проекти зарубіжних сучасників. Ось, наприклад, фотозвіт постановки "Вія" за сценарієм Остапа Вишні (за словами автора – "музичного гротеску з піснями, танцями, горілкою і з чим хочете") в сценографії Петрицького 1925 року. За сюжетом відьма переносить Хому на Марс, і фантасмагорія нечистої сили нагадує епічного масштабу український вертеп (як тут не згадати про прізвисько Петрицького "Анатоль, син Галактики"). Важко не порівняти зі сценою з "Тріадичеського балету" Оскара Шлеммера в берлінській постановці 1928 року від творців Баухауса. Ті ж радикально нові, які межуючі з епатажем, рішення.
Разючий переклад на мову модерністського мистецтва фольклорних мотивів. Якщо зарубіжні авангардисти захоплювалися африканськими скарбами етнокультури (Мен Рей захоплено знімав для Vogue б'юті-розвороти з білими обличчями ідеальних пропорцій з африканськими масками), то українські дивилися в сторону рідного села. Їх адаптації розписного фольклорного ладу (костюма) – нескінченне джерело натхнення для графічного і зовсім дистильованого рішення етномотивів.
Все це має вигляд актуального підручника з оформлення творчого задуму до сих пір. Погляд чіпляється за абсолютно божевільні деталі, про які варто розпитати куратора під час авторської екскурсії (анонси дирекція публікуватиме на Facebook-сторінці Музею).
Наприклад, Адам і Єва у виконанні Петрицького схожа на сучасну модну зйомку з дзвінкими гендерними акцентами: Адам з рельєфними м'язами томно зігнувся над серцем, яке розташоване в районі паху; Єва – топлес з козацькими крученими вусами.
"Ексцентрика і експресія. Українська авангардна сценографія" в Музеї театрального, музичного та кіномистецтва України, до 7 грудня.
Текст: Тетяна Соловей