Уперше Піна стала на пуанти в дитячому балеті міста Вупперталя, де швидко стала солісткою. У віці 15 років Бауш вступила до "Фолькванг-балету" у шахтарському містечку західної Німеччини Ессені, де після наполегливої праці та нескінченних репетицій отримала від служби академічного обміну Німеччини грант, який назавжди змінив її життя. Піну запросили переїхати до Нью-Йорку і вступити до Джульярдської школи мистецтв, де викладав легендарний Ентоні Тюдор — творець жанру психологічного балету. Саме в Нью-Йорку Піна набуде самості і розкриється як танцівниця.
У 1962 Піна вирішила знову переїхати до Німеччини й стати солісткою Есенського балетного театру. З 1969 року Бауш стала його керівницею, а в 1973 році Піна вирішила створити свою трупу сучасного балету в рідному місті Вупперталі і мандрувати світом, створюючи п'єси в переплетенні з модерністським танцем.
Важливо знати, що Піна була музою Йоджі Ямамото, з яким вона дружила упродовж усього життя і поділяла його естетику. Чорний колір, прямі лінії й суворі мінімалістські силуети — все це було про легендарну танцівницю. Йоджі Ямамото завжди стверджував, що справжня жіночність проявляється тоді, коли її навмисне не показують, а навпаки приховують, саме тому він вбачив у Піні свій ідеал фемінності. Дружба японського дизайнера і Піни не раз виливалася у вдалу співпрацю — так, до прикладу, у 1998 році Ямамото розробив для Піни чорну струмливу сукню, скроєну так, щоб не сковувати, а навпаки підкреслювати рухи.
Світ кіно теж не обділив Піну увагою, вона встигла знятися у двох легендарних картинах: у Федеріко Фелліні у фільмі "І корабель пливе…", де зіграла сліпу принцесу, яка на дотик грає у шахи, і у Педро Альмодовара у фільмі "Поговори з нею", де зіграла саму себе. Також велика танцівниця дружила з Вімом Вендерсом, для якого погодилася стати головною героїнею документального фільму "Піна. Танець пристрасті". Але посеред знімального процесу у Бауш виявили рак легенів — після озвучування діагнозу танцівниця померла буквально через п'ять днів. Зйомки фільму Вендерса продовжилися вже без участі головної героїні, але вольове рішення продовжувати створювати "Танець пристрасті" принесло німецькому кінорежисерові номінацію на Оскар.
"Найменше я цікавлюся тим, як люди рухаються. Мене цікавить, що ними рухає", — говорила Піна Бауш, і з нею важко не погодитися. Адже за кожним рухом, словом та жестом легендарної танцівниці завжди стояло щось більше, незрозуміле і спрямоване чимось вищим.