У паризькому музеї Декоративного мистецтва 5 липня відкрилася виставка Christian Dior, Designer of Dreams — Крістіан Діор, дизайнер Мрії, на якій уже побувала Тетяна Соловей.
У Музеї декоративного мистецтва вміють зробити з модної виставки блокбастер. Детальна хронологія, ясність викладу тем та видовищність — усе це однаково цікаво як туристам, так і модним інсайдерам.
Куратори нової виставки — Олів’є Габе, директор музею, і Флоренс Мілле, хранитель відділу текстилю музею — зібрали приголомшливий фактаж про Dior як Будинок моди та людину, а сценографію експозиції вибудували по емоційній висхідній.
Спочатку глядача занурюють у провінційні радості. У першому залі розпочинають з перегляду сімейного альбому: немовля Крістіан в сорочечці-тістечку, підліток-незграба в кюлотах. Ось фото сім’ї: батько, класичний купець з підкрученими вусами, який не дозволив сину розмістити прізвище у назві арт-галереї в Парижі, побоюючись репутаційних втрат, і мама, затягнута в корсет, образ якої він реплікував у своєму найважливішому винаході — лінії Corolle, відомої під назвою New-Look.
Для фіналу передбачена урочиста кода — масштабна інсталяція денних костюмів та вечірніх суконь. Окрім лівого крила, де зазвичай виставляють усі модні виставки й роботи дизайнерів від Дріса ван Нотена до Мадлен Віонн, для Dior у музеї віддали ще й праве крило. Загальна площа виставки 3000 м², кількість експонатів — понад 300. Тож гості виходять з відчуттям масштабності досягнень Будинку з 70-річною історією і відчуттям зустрічі з по-справжньому розкішними речами.
Мабуть, найбільшим викликом для кураторів було подолання звичних стереотипів. Так, людина-легенда з обкладинки Time 1957 року з ножицями в руках, творець моди для жінок-квітів, сукні для Довіми на фоні слонів (фото 1955 Аведона) — та інше, з чим дизайнер заслужено асоціюється. На це працювали й візуальні ефекти, численні відео і контекстуальні знахідки — тут і африканські маски поруч з речами Гальяно от-кутюр, і картини імпресіоністів по сусідству з квітковими мотивами. Найефектнішою видається інсталяція з макетів речей, пошитих з білої тканини. Вони виставлені в боксах на всю висоту стін. Так пошуки форми та силуету, інтерпретації лінії Corolle, експерименти з кроєм виходять на перший план і відкривають те, що часто ховається під каскадами декору.
Дивовижно, наскільки радикальним був Діор-галерист у порівнянні з Діором-дизайнером. До заснування модного Будинку він разом з другом Жаком Бонья керував галереєю Gallery Piere Colle, де розміщали Далі, Дюшана, Тангі, Джакометті, Колдера з 1928 по 1934 роки, поки не закрилися через економічну кризу. Можливо, цей досвід і зробив з Діора обережного й вдумливого дизайнера, який міряв свої колекції за приблизною пропорцією 30/30/30 — звичної класики, бази й новинок.
З особливою ретельністю в кожній тематичній експозиції зібрані речі всіх креативних директорів. Урочисті й величні — Діора, грайливі та орієнтовані на дівчат — не жінок — Сен Лорана, гламурні й повторювані знахідки засновника Марка Боана, роздуті за модою 80-х Ферре, надмірні та театральні — Гальяно, вичищені — Сімонса та We Should All Be Feminists — К’юрі.
[GALLERY id= 162585;]
До фіналу перегляду — попри любов до головного мінімаліста планети — розумієш, що речі Гальяно мають дуже актуальний вигляд. Заворожує масштаб зухвалості (баски жакета Bar з кольорового крокодила чи деформованого пластику), асоціацій (форми New Look в інтерпретації африканського костюма), театральності. Уся ця його надмірність, яка тоді резонувала з огрядними роками економічного зростання, нині виглядає доречним декадансом на фоні епохи, що гине. І якщо за ритейлову модність відповідає єдина жінка в плеяді креативних директорів — Марія Грація К’юрі, яка робить ставку на фемінізм, що переживає підйом, та сильних жінок, то прогнозом на майбутнє видається саме Гальяно. Вирядяться як на весілля, як каже мій колега Веня Брикалін і пророкує повернення химерного шику. Саме там, у залах виставки "Дизайнера Мрії", усвідомлюєш, що моду пострадянського кітчу змінить прогальянівська надмірна нарочита естетика.
Читайте також:
Парад побед: Татьяна Соловей о коллекциях высокого ювелирного искусства