Едґар Деґа (справжнє ім'я Іле́р-Жерме́н-Едґа́р де Ґа) — видатний французький художник та скульптор представник напрямку реалізму та один із співзасновників імпресіонізму. З-під його майстерної руки виходили витончені портрети знатних осіб, танцівниць, жокеїв та прасувальниць. "Класичний художник сучасного життя" — так Едґар Деґа характеризував себе сам. Але як його життя бачили ті, хто його оточував?
Аристократ
Майбутній художник народився 19 липня 1834 року в аристократичній сім'ї паризького банкіра П'єра Огюста де Ґа. Хлопчик був тямущою дитиною, в 11-річному віці він почав своє навчання в ліцеї Луї-Ле-Гран. Зі шкільних предметів йому особливо подобалися історія та латина, але найбільше він любив малювати. Мати Едґара померла, коли тому було 13 років, він та його брати і сестри виховувалися батьком.
Батько, який окрім фінансів також цікавився музикою і образотворчим мистецтвом, дозволив 18-річному юнакові відкрити вдома художню майстерню, а також ввів його до Лувра. Попри сприяння художнім смакам сина, Огюст де Ґа бачив його юристом, тому після Коледжу Луі-ле-Ґран Едґар у 1853 році вступив на юридичний факультет Сорбонни. Після року навчання він усвідомив, що бажає присвятити себе мистецтву, і покинув вивчення юриспруденції. Подальшу художню освіту Едґар Деґа отримав частково самотужки, вивчаючи й копіюючи роботи великих майстрів у Луврі, частково у Луї Ламота — посереднього учня уславленого Енгра.
У 1855 Едґар Деґа був прийнятий в Ecolé des Beaux-Arts (Національну вищу школу витончених мистецтв). Палаючи пристрастю до класичного мистецтва і зацікавлений зустріччю зі своєю великою родиною, Едґар у віці 22 років вирушив до Італії. Три роки він подорожував, робив нариси в Неаполі та Римі, копіював роботи Мікеланджело, Рафаеля, Тіціана та інших художників епохи Відродження.
Ще трохи часу Деґа провів у Флоренції з Лаурою Беллелі, сестрою його батька, яку він написав разом і її чоловіком бароном Беллелі та їхніми двома доньками ("Сімейство Беллелі", 1860—1862. Музей Орсе, Париж). Цей груповий портрет, що виражає психологію героїв, точність малюнка та майстерність передачі світла, є одним із найкращих творів жанру середини XIX століття.
Імпресіоніст
У 1870-х роках Едґар Деґа пережив значні зміни та впливи у своєму мистецтві. У цей період він повністю прийняв імпресіоністський рух і почав експериментувати з новими техніками та предметами. Деґа використовував вільну кисть, яскраві кольори та зображення сучасного життя. Митець прагнув вловити швидкоплинні ефекти світла та атмосфери у своїх картинах, часто зосереджуючись на балетних сценах, кінних перегонах та моментах повсякденного міського життя.
За словами друзів, Деґа завжди одягався химерно й зухвало, фарбував стіни в будинку в лимонно-жовтий і любив фотографуватися. Також він часто говорив своїм колегам художникам: "Ви поводитеся так, ніби у вас немає жодної краплі таланту".
Закоханий в балет
Мабуть, ніщо не відповідало інтересам художника так, як мінливість та динаміка танцю. Улюбленою його темою був балет, він поринув у нього з головою, відвідуючи театри й танцювальні класи. Відомо, що Деґа протягом двадцяти років щороку купував абонемент до Паризької опери.
Майстер відтворював чарівний світ танцю, при цьому спостерігаючи важку працю балерин. Він зображував їх під час репетицій, де вони відточували рухи до досконалості; під час вистав під блиском софітів; під час поодиноких моментів відпочинку. Але більшість пастельних робіт з'явилося у майстерні, куди художник запрошував своїх моделей. І лише через п'ятнадцять років директор Паризької опери дозволив Деґа працювати безпосередньо за лаштунками театру. Картина "Оркестранти опери" стала однією з перших робіт, написаних на цю тему. Полотно пропонує поглянути на сцену через оркестрову яму, де центральне місце серед музикантів посідає друг живописця Дезіре Діо, який грає на фаготі, а вгорі видніється лише нижня частина сцени.
У 1871 році було написано твір "Танцювальний клас", у ньому Деґа блискуче передав хвилювання юної танцівниці перед останньою репетицією. Загалом, балерини з’являлися на роботах художника понад 1500 разів.
Скульптор
Наприкінці життя, практично повністю втративши зір, Едґар Деґа звернувся до скульптури, яку називав "ремеслом сліпого". У новому виді мистецтва він втілював ті самі теми, що й у своїх картинах, — танцівниць, купальниць чи жокеїв. Невеликі за розміром роботи він ліпив для себе, тому лише деякі з них доведені до кінця.
1881 року, коли Едґар Деґа представив свою скульптуру учениці балетної школи Паризької опери "Маленька чотирнадцятилітня танцівниця", в мистецьких колах розгорівся скандал. Деґа виготовив воскову скульптуру оголеної фігури, що було звичною практикою, але потім вбрав на неї одяг з фабричної тканини і причепив справжнє волосся, зав'язане стрічкою. Такий безпрецедентний реалізм змінив ставлення до використання нетрадиційних матеріалів у скульптурі. "Маленькою танцівницею" Деґа мимоволі запровадив у мистецтві нове поняття "асамбляж" — метод створення тривимірної композиції з використанням штучних виробів.
Самотній
Погіршення стану здоров’я збіглося з посиленням його зацікавленості фотографією, поезією, музикою. Знайомі художника відзначали у своїх спогадах, що Едґар Деґа дуже любив співати і часто виконував неаполітанські пісні. Однак у 1895 році художник практично повністю перестав спілкуватися з друзями та рідко виходив з дому. Його будинок був відкритий лише для дуже вузького кола близьких людей. Знаючи чимало фактів про художника, немає жодних свідчень про його особисте життя чи закоханість.
Едґар Деґа помер 27 вересня 1917 року у віці вісімдесяти трьох років. Згідно з його передсмертною волею, похорон пройшов скромно. Проводити художника в останню дорогу прийшли багато його друзів, серед яких були Клод Моне, Мері Кассетт, Анрі Лероль, Леон Бонна, Амбруаз Воллар, Жан-Луї Форен та багато інших. Деґа просив не вимовляти жалобних промов під час похорону і особливо наполягав на тому, що якщо Форену доведеться сказати кілька слів, нехай це буде найпростіша фраза на кшталт: "Він, як і я, дуже любив малювати"...