15 вересня в Музеї Івана Гончара починається новий сезон лекторію з історії традиційного вбрання. Перша лекція буде присвячена спідній білизні. Vogue.ua зібрав кілька цікавих фактів для тих, хто хоче глибше вивчити цю тему.
- Розшита сорочка 150 років тому вважалась спідньою білизною. З’явитись лише в сорочці на вулиці мало б ефект, схожий з появою в публічному просторі лише в трусах та бюстгальтері.
- В середовищі побутування традиційного вбрання сотні років роль спідньої виконувала нижня частина додільної сорочки – підтичка. Панталони та міні-панталони, тобто трусики (що в Європі відомі ще з кін. ХІХ ст.), з’являються тут лише на початку ХХ сторіччя.
- Спідню білизну прикрашали рослинним та геометричним орнаментами, які зустрічалися у верхньому одязі. Спеціальних візерунків для неї не вигадували.
- В традиційному народному вбранні існує свій різновид корсету – плечовий одяг, що в різних регіонах відомий під назвами "нагрудник", "станик", "лейбик", "кабат". Короткий крій (лінія талії майже завжди завищена) та цупка підкладка з домотканого полотна прекрасно справлялися з завданням корсета – піднімали груди і оформляли жіночу фігуру. Манера носити такі нагрудники поверх традиційної сорочки нагадує моду одягати пишно декоровані корсети поверх сукні, що можна було побачити в європейських містах.
- "Платтє" – цим словом позначали білизну, пошиту з фабричної бавовняної тканини.
- Прання та відбілювання білизни було тривалим процесом. Головним інгредієнтом був попіл. Білизну золили (заливали гарячою водою та додавали подрібнений попіл) в бочці без дна, яку називали "жлукто".
Текст: Олександра Сторчай, старший науковий співробітник НЦНК Музей Івана Гончара
Фото: Юлія Остроушко