Новий бум на штучні діаманти вивів на сцену модні мінерали муассаніти. Сьогодні цей штучний камінь часто додають у ювелірні прикраси, він слугує бюджетною заміною справжніх діамантів. Vogue.ua розбирається, що таке муассаніт, і чому йому навряд чи вдасться "посунути" природні алмази на ринку дорогоцінних каменів.
Щоб зрозуміти, як і звідки з'явився муассаніт, потрібно заглянути в історію штучно створених в ХХ столітті каменів. Але насправді імітацією і підробкою каменів "майстри" займалися сотні років, а все почалося ще в XVII столітті, коли рубіни замінювали червоними чеськими скельцями. Уже в першій половині ХХ століття отримали перші прототипи імітацій діамантів. Для того, щоб імітація була максимально схожою на алмаз, вона мала володіти його головними якостями – тобто бути максимально блискучою і, при цьому, дуже твердою.
"Найпоширеніша імітація діаманта – це оксид цирконію, який в природі існував з самого початку, але потім його відтворили в лабораторних умовах. Тут варто сказати, що і фіаніт (оксид циркону) і алмаз – обидва володіють кристалічною решіткою, побудованою на основі кубічної симетрії, але ця решітка – різна. Поява такої імітації діаманта, як оксид циркону, стала великою подією. За структурою цей матеріал був найближчим до алмазу і мав ізотропні властивості діаманта, тобто світло в такому камені проходить однаково в усіх напрямках (до анізотропних матеріалів належить муассаніт). Довга назва "кубічний оксид цирконію" виявився надто складним, і не прижився, зокрема тому, що не влазив у маленькі ювелірні ярлички, а назву "фіаніт", що походить від абревіатури Фізичний інститут Академії наук (ще в СРСР) добре пам'ятають люди середнього і старшого віку. Ступінь подібності цієї імітації дуже висока – тут і сильний блиск, і висока твердість (9.5 за мінералогічною шкалою Мооса, вища тільки у алмаза – 10), і такий важливий для спеціалістів показник, як ізотропність. Так як оксид цирконію дуже тугоплавкий, отримують такий матеріал в спеціальних автоклавах, розрахованих на високі температури, причому внутрішня оболонка їх також складається зі сплавленого оксиду цирконію. Називається такий спосіб – метод гарніссажа", – ділиться Євген Науменко, науковий співробітник Національного науково-природничого музею НАН України, геммолог і мінералог.
До речі, західний кубічний цирконій і вітчизняний фіаніт – подібні. Варто зазначити, що фіаніт не можна вважати штучним діамантом, це імітація, як і кубик цирконію (кубічний оксид циркону). Фіаніт може бути будь-якого кольору, а назва кольору завжди прив'язується до відтінку натуральних каменів. Так, наприклад, є фіаніт-танзаніт, фіаніт-хризоліт, фіаніт-аквамарин. Недобросовісні продавці можуть впускати слово "фіаніт" в цій зв'язці, вводячи таким чином покупця в оману. Взагалі колірних різновидів фіаніту існує більше 20, і серед них є 4 різновиди, що володіють ефектом зміни кольору, що дає змогу імітувати і такий рідкісний і дорогий камінь, як олександрит. До речі, через втрату слів "кубик" і "оксид" в етикетках до ювелірних виробів також почала виникати плутанина. Саме тому на етикетках недорогих ювелірних виробів і зараз можна зустріти слова "циркон" або "цирконій". Цирконій – це метал, який отримують з мінералу циркону (силікату цирконію), як дорогоцінний камінь в роздрібній торгівлі дуже рідко зустрічається. А позначають цими словами кубічний оксид цирконію, тобто імітацію діаманта. Відомі камені Swarovski – приклад дуже вдалого маркетингового ходу, який приніс фірмі багатомільйонні суми. І так, потрібно розуміти, що камені Swarovski – це не каміння!", – розповідає Євген Науменко.
Перша знахідка натурального муассаніта, за хімічним складом є карбідом кремнію, і належить до 1904 року. Французький хімік і лауреат Нобелівської премії Анрі Муассан (з його прізвища згодом і назвали камінь) виявив рідкісний мінерал разом з мікроскопічними алмазами в каньйоні Диявола (штат Арізона). Це були дрібні зерна-вкраплення в метеориті. Камінь, хоча і був ефектний, але хіба що під мікроскопом. Розміри кристалів муассаніта в природі настільки малі, що для ювелірної справи він не цікавий – на відміну від муассаніта синтетичного. Першим же, хто зважився синтезувати муассаніт, був той же Анрі Муассан.
"Муассаніт, на відміну від фіаніту і оксиду цирконію, анізотропний – світло в ньому сповільнюється з різною швидкістю в різних напрямках, і при помітній різниці в цих швидкостях виникає явище двозаломлення. Тому саме в муассаніті можна побачити таке явище, як роздвоєння задніх граней. Якщо дивитися на камінь в сильну лупу крізь верхню межу – "майданчик", то можна побачити, що ребра нижніх граней "павільйону" роздвоюються. Це важлива діагностична ознака, яка "на коліні" дозволяє досить легко відрізнити муассаніт від діаманта, але тільки при достатньо великому розмірі каменю. У випадку дрібних каменів цей ефект просто не буде помітний. А взагалі для діагностики як муассаніта, так і інших імітацій, використовують спеціальні тестери, які вимірюють теплопровідність каменю. Муассаніти зараз вирощують розмірами до п'яти карат, і якщо розглядати їх, як заміну діамантів, то економія на караті може бути просто фантастичною", – продовжує Євген Науменко.
"Також під час досліджень властивостей муассаніта виявили, що він досить простий за хімічним складом і дуже твердий. Тому було налагоджено його масштабне виробництво як абразива, названого "карборундом". Згодом, муассаніти почали вирощувати і для ювелірних виробів. Але майже відразу стало зрозуміло, що виростити прозорий безбарвний муассаніт – дуже непросте завдання, тому що він завжди містить невеликі кількості домішок, тому набуває жовтуватий відтінок, і повністю позбутися від цих домішок стало дуже непростим завданням, що вирішували як мінімум півтора десятка років, – пояснює Євген Науменко. – До появи муассаніта, як імітації діаманта, існували тестери різних видів і моделей, які працювали на вимірі теплопровідності (так звані Duotester), які дозволяли легко відрізнити діамант від усіх типів імітацій, в тому числі від фіаніту. А коли з'явилися перші муассаніти, з'явилися реальні складності в діагностиці, чим якийсь (на щастя, досить короткий) час користувалися нечесні або просто необізнані торговці. Так як у муассаніта теплопровідність ще менша, ніж у діамантів, "зловити" їх було дуже складно. Навіть наявний жовтий відтінок не міг слугувати критерієм діагностики – в природі вельми немало жовтуватих алмазів. І саме завдяки цьому з'явилося нове покоління тестерів, що поділяли камені вже на три категорії: імітація, діамант, муассаніт. Прилади останнього покоління основані не тільки на вимірі теплопровідності, але і електропровідності. Зараз визначити муассаніт не є проблемою, але ще деякий час назад були випадки недобросовісних угод з муассанітами під виглядом діамантів".
Так чому ж муассаніти останнім часом все більше на слуху? Досить довгий час цей камінь був екзотикою, і був відомий лише вузькому колу фахівців-геммологів. Зараз муассаніт – це економ-версія діаманта. Точно можна сказати, що зустріти муассаніти в прикрасах великих ювелірних Будинків просто неможливо, у зв'язку з тим, що вони працюють тільки з натуральними каменями виняткових характеристик.
Завдяки розвитку інтернету все більше людей дізнається про муассаніти. Також впливає і криза останніх років. Молоді люди, які хотіли б прикраси з діамантами, але у фінансовому плані поки не можуть собі їх дозволити, цілком задоволені муассанітами. Ті, кому принципово натуральне походження каменю, часто замовляють або шукають прикраси з природними безбарвними сапфірами, які, правда, не так сильно блищать, але якщо камені дрібні, і їх багато, це не дуже помітно. Тим більше, що без лупи і тестера звичайна людина навряд чи зможе відрізнити виріб з муассанітом (або безбарвним сапфіром) від виробу з діамантом, настільки ефектно блищать алмазні "дублери". Крім того, використання муассаніту у повсякденних прикрасах – хід досить практичний. Адже втратити сережку з муассанітом не так шкода, як з діамантом.
Текст: Анастасія Яворська