Ексклюзив: Вікторія Тігіпко про драйв, жінок у бізнесі і кіно як медитацію
Напередодні Одеського кінофестивалю, який починається вже сьогодні, 12 липня, vogue.ua зустрівся з його президентом Вікторією Тігіпко і поговорив про драйв, амбіції бути найкращим, і про те, чому економічно вигідно підтримувати жінок у бізнесі.
12 липня в Одесі стартував 10-й, ювілейний кінофестиваль. Тиждень з гаком найколоритніше українське місто житиме в атмосфері кіно нон-стоп: в Одесі покажуть фільм "Паразити", який отримав у травні Золоту пальмову гілку Каннського кінофестивалю, нові фільми Джима Джармуша і Педро Альмодовара, Сергія Лозниці і Фатіха Акіна, а режисер Влад Троїцький влаштує театральний перформанс просто на Потьомкінських сходах. Головною гостею стане Катрін Денев: акторка особисто представить свої найкращі фільми. Кінофестиваль готує велика команда, яку ось уже 10 років очолює Вікторія Тігіпко, чиїй енергійності я дивуюся при кожній зустрічі. Вікторія – одна з найуспішніших бізнес-вумен України, засновниця і керівний партнер венчурного фонду TA Ventures.
Які завдання ви ставите собі та кінофестивалю на найближчі 10 років?
Дуже хороше запитання, чомусь це рідко запитують. Але ж стратегічне планування – це моє (Сміється). По-перше, ми хочемо стати найбільшим глядацьким фестивалем у Центральній Європі. У Східній Європі вже стали, тепер боротимемося за першість з Карловими Варами, які до сих пір є дуже популярними, але ми постараємося. Також ми хочемо значно розширитися – захопити ще більше майданчиків в Одесі, адже поки у нас тільки чотири локації. Цього року ми додали до наших майданчиків новий кінотеатр в Аркадії, дуже сучасний: все-таки люди звикли дивитися кіно в класних залах.
Кінофестиваль для вас – це можливість робити і соціальні проекти, правда ж?
Так, мені хочеться мотивувати людей говорити про кіно. Цього року ми ввели нові терміни: бути кіномодним і кінокультурним. Адже кіно – це варіант соціального спілкування. Для мене хороший фільм – як медитація. Це кайф, коли є можливість зупинитися і сповільнитися в нашому шаленому ритмі. Кіно розповідає історію зовсім інакшу, ніж серіал чи будь-яке шоу, та й на великому екрані. Кіно неможливо дивитися у режимі перемотування. Серіал можна – його дивляться навіть на смартфоні, бо там фішка в сценарії і в акторах, в миттєвій емоції, в конфлікті, врешті-решт. Ти можеш дивитися серіал і відволікатися на домашні справи або месенджер, кіно ж вимагає повного занурення. Для деяких людей в сучасному світі це – розкіш.
Навіть для мене і моєї сім'ї. У кіно мої діти йдуть охоче: це рідкісна можливість провести час разом. Коли я кажу: "Йдемо гуляти", – чую у відповідь: "Ні". А кіно для них – це завжди задоволення і такий собі сімейний нетворкінг.
Ви кіноман?
Раніше була, а зараз я хтось між шанувальником і кіноманом. Раніше я дивилася по 250 картин на фестивалі, зараз менше, тому що багато зустрічей і інших завдань. Але мені подобається, що фестиваль задає культуру перегляду кіно. І ще він задає тренди: наприклад, з програми цьогорічного ОМКФ зрозуміло, що в тренді – документалістика і анімація. Шкода тільки, що 90 відсотків фільмів, які ми привозимо, в українському прокаті не показують.
Одеський кінофестиваль зблизив шанувальників кіно? В Україні завжди було досить роз'єднане кіносередовище.
Так. Але не стільки кінофестиваль, як кіноакадемія. До 2017 року кіносередовище було дуже роз'єднаним. І загалом, це нормально, бо середовище дуже творче. Але нам вдалося об'єднати людей: "кіношники" почали дивитися роботи колег. Це головне: ми змогли мотивувати їх вчитися на роботах одне одного. Це внутрішній освітній процес: вчитися не тільки в іноземного кіно, а й у свого.
У перший рік Одеського кінофестивалю одним з гостей був режисер Йос Стеллінг. Я брала у нього інтерв'ю і дуже добре пам'ятаю, як він сказав: "Давайте ви хоча б 10 років відпрацюєте і потім зрозумієте, що таке справжній фестиваль". Зараз, через 10 років, ви відчуваєте, що фестиваль став помітним у міжнародному співтоваристві?
Так, перші кілька років було важко, а потім репутація почала працювати на нас. Нам допомогла низка факторів. По-перше, ставка на арт-мейнстрим: це допомогло нам позиціонувати Україну як країну з хорошим кіносмаком, де розуміють не тільки "попкорнові" стрічки. Багато режисерів нішевого кіно зацікавилися Україною як майданчиком для демонстрації своїх робіт і з задоволенням приїжджають до нас – від Пітера Грінуея до Майка Лі цього року. По-друге, нам дуже пощастило з місцем: в Одесі емоційна, тепла публіка. Тепер ми хочемо розширитися і підключити аудиторію з усієї України. За статистикою ми бачимо, що на кінофестиваль найбільше приїздить Харків, Львів і Київ, то є люди з міст-мільйонників, але хочемо, щоб їздили і люди з маленьких міст – з населенням 250 тисяч осіб.
Як це реалізувати?
Діджитал-маркетинг — мій основний бізнес (Сміється). Він "рулить" світом. Зовнішня реклама в цьому контексті нам не так потрібна, а ось з соцмережами працювати будемо.
Що вам найбільше подобається на кінофестивалі як глядачеві?
Коли дивишся на фестивалі по 3-5 фільмів на день, у тебе оголюються нерви, і ти дуже гостро сприймаєш дійсність. Не хочеться ні працювати, ні згадувати про звичайне життя за межами кінофестивалю. Хочеться бути в кіновакуумі або з дуже близькими людьми, які разом з тобою дивляться кіно, – ось що я найбільше люблю в ці дні.
У кінофестивалю хороша освітня програма: семінари, майстер-класи. Як ви гадаєте, вам вдалося навчити представників кіноіндустрії вести бізнес?
Так, люди дізналися, що таке пітчинг, і навчилися пітчити свої кінострічки. Ми зробили дуже багато в плані юридичної освіти, у нас багато семінарів від юристів. Наступне наше завдання – переосмислити систему коротких курсів для студентів кіновузів і вузів культури по всій країні. Ми запрошуватимемо українських і західних профі на тижневі курси. За тиждень професіонал може дати стільки інформації, скільки не отримаєш в вузі за весь час навчання. Хочемо почати з наших же кіноакадеміків, потім підключимо польський кіноінститут, британський.
Як ви вибираєте дизайнера для червоної доріжки (цього року офіційний дизайнер ОМКФ – Юлія Паскаль – прим.: vogue.ua)?
По-перше, я всіх знаю: українські бренди поступово заміщують у моєму гардеробі неукраїнські. Я люблю, коли мене зупиняють у Нью-Йорку і запитують: а в що ви одягнені? І я можу з гордістю сказати, що це Пустовіт або Климчук. Що стосується Юлії Паскаль, то вона молода, класна, енергійна, до того ж мама трьох дітей і дуже світла людина.
По-друге, я завжди рада підтримати жінок. На ОМКФ ми представляємо нову ініціативу, яка підтримуватиме жіночі стартапи. Найбільші венчурні фонди у світі цим займаються, вкладають мільярд доларів на рік на стартапи, серед засновників яких є хоча б одна жінка. Мій меседж простий: інвестувати в жінок – економічно вигідно.
Звідки у вас стільки енергії?
Мене "драйвить" результат. Мене це заводить, я люблю масштабні завдання. А ще мені дуже подобається, як до масштабних завдань долучаються класні люди.
Текст: Дарія Слободяник
Фото: Марія Павлюк
